Слухай онлайн
Культура

Тарас Гаврик: Артист не має права бути зазнайкою

Талановитий музикант і професійний ведучий, кумир львівської молоді, який цінує простоту та щирість. У продовження циклу інтерв’ю із ведучими радіостанції “Львівська хвиля” Гал-інфо публікує розмову із Тарасом Гавриком про його творчість, новий альбом, сольний концерт, а також про публічність, фанатів та кумирів.
Фото: Марія Шевців, Гал-інфо
Фото: Марія Шевців, Гал-інфо
1/1

Як розпочалась твоя кар’єра теле- і радіоведучого?

Я займаюсь музикою з дитинства. Зокрема, і репом. Кілька років тому в мене була така акція, називалась вона “Нікітін, дай бабло”. Ми з друзями їздили під офіс Юрія Нікітіна в Києві і вимагали, щоб він вкладав гроші в реперів. Тоді я написав пісню, де був рядок “Нікітін, моє музло, вкладай своє бабло”. Після цього мене запросили на MTV в Києві, ми там виступали. Потім запросили і на львівське телебачення. В нас так є, що треба засвітитись в Києві, щоб у Львові тебе десь визнали. Вони побачили, що я багато балакаю і взяли на роботу.

Те, як я потрапив на радіо - це вже інша історія. Якось я зустрів у супермаркеті Андрія Великого, підійшов до нього, щоб привітатись, а наступного дня я вже сидів на “Львівській хвилі”. Ми були знайомі, він просто запропонував підвести мене додому, я по дорозі сказав, що мені пропонують роботу на радіо в Стрию, але туди далеко їздити. Тоді він запитав, чи я хочу бути на радіо, я сказав, що хочу, і він мене запросив. Я вийшов в ефір вже на другий день.

Крім роботи на радіо ти також проводиш різні події і займаєшся сольною кар’єрою. Що приносить тобі найбільше задоволення, від чого не зміг би відмовитись?

Так, я досі займаюсь музикою. Коли мене називають співаком, я відповідаю - ну який з мене співак, я не вокаліст. В будь-якому випадку, найбільше мені подобається бути на сцені. Мені подобається комунікація зі сцени з людьми, говорити з натовпом людей - мене це дуже забавляє. Я розумію, що на підсвідомому рівні, коли ти від чогось кайфуєш, то і люди навколо теж починають кайфувати. Вони розуміють, що ти займаєшся тим, що тобі подобається. Тому мені подобається бути на сцені - і як ведучому, і як музиканту. Після виступів я на сьомому небі від щастя, в мене є бажання писати пісні. Музика була з дитинства, тому саме вона на першому місці.

Фото: Фейсбук Тараса Гаврика
Фото: Фейсбук Тараса Гаврика
1/1

Відчуваєш хвилювання перед виступами?

Хвилювання і страх є завжди. Навіть кажуть, якщо страх перед сценою зникає, то вже треба перестати тим займатись. Я зауважив, що чим старшим ти стаєш, тим більше починаєш хвилюватися. Хоча і досвіду у тебе теж стає все більше. Але хвилювання береться невідомо звідки. Насправді, це круті відчуття. Я пішов з телебачення півроку тому через те, що в мене перестали з’являтись мандражі. Я вів ранкову програму на телебаченні 5 років - раніше ніхто так довго цього не робив. Робота стала зоною комфорту і я вже звик до неї. А звикати до чогось - це дуже небезпечно. Тому краще було піти і рухатись кудись вперед.

З’явилось більше часу?

Звісно. Ранкова програма забирала багато енергії. Це так лише здається, що ти просто базікаєш, а насправді - віддаєшся. Тому енергії зараз точно стало більше. Я намагаюсь скеровувати її в якісь інші приємнощі.

Андрій Антонюк: Радіоведучий - це робота, що приносить задоволення

Чому ти досі ведеш радіоефіри?

На “Львівській хвилі” я працюю трішки менше. У мене там теж була своя зона комфорту, 4 роки я вів ранкову програму вихідного дня. Але потім мене перевели працювати у будні, посадили в парі з Галинкою Лірник. Це для мене щось нове і деякі речі я став вести по-новому. Я це сприймаю як розвиток. Тому ефірну історію я закривати не хочу. Та й “Хвиля” - це найрейтинговіша радіостанція регіону...

Фото: Фейсбук Тараса Гаврика
Фото: Фейсбук Тараса Гаврика
1/1

Твій колега з радіо, Зіновій Карач, цього року був на “Голосі Країни”. Ти не думав і собі взяти участь в одному з талант-шоу?

Якби брав участь, то мабуть лише в “Х-факторі”. Але я ще до цього не доріс. Я насправді дуже мало часу приділяю музиці. А їхати туди і, як казав Кузьма, “пернути в муку”, я б не дуже хотів. Тому я краще буду тут на своєму рівні. Мені зараз досить комфортно і є чим зайнятись.

Тобто в Київ не плануєш переїжджати?

Це не зовсім так. Наступного тижня у мене зустріч на одному з київських телеканалів. Але жити там постійно я не хочу. Я дуже люблю Львів. Колись думав про Київ. Я закінчив міжнародні відносини і в голові був такий стереотип, що для розвитку треба переїжджати в столицю. Але це дурниця, тому що Львів красивий.

Як ти оцінюєш львівський шоу-бізнес?

Останнім часом мені здається, що він вже не зовсім львівський. Львівського шоу-бізнесу стає все менше і менше. Колись це був такий осередок типової для Львова музики. А зараз, з появою інтернету, вже важко відстежити хто там зі Львова. От Іван Наві, наприклад. Львівський шоу-бізнес чи не львівський? Він живе у Львові, отже львівський, а звучить не як львівський.

Це колись було кілька виконавців, всі вони брали за псевдонім просто своє ім’я. Було зрозуміло, що це львівський шоу-бізнес, бо це була суто його традиція. А зараз такого немає і цієї “львівшькості” щоразу менше.

Це добре, погано чи ніяк?

В контексті тієї поп-музики, яка була колись, це добре, бо я не є її фанатом. Але це закономірно, це процес глобалізації. Якби у нас була львівська особливість...хоча вона в нас є. От ми з тобою говоримо зараз як львів’яни, але самі цього не зауважуємо. Воно від нас не втече і скільки б ми не вдавали, що ми звідкись, то й так зрозуміло, що ми зі Львова.

Реально “пробитись” у шоу-бізнес самому?

Час вже трохи змінився. Навіть відтоді, коли я їздив до Юрія Нікітіна, щоб він дав мені “бабло”. Я думав, що треба обов’язково мати продюсера. Зараз це вже по-іншому, з’явилось набагато більше майданчиків, де можна розмістити свою музику. Колись інтернет не був настільки поширений. Можна просто бути хорошим спеціалістом з SMM (маркетинг в соціальних медіа - ред.) і мати трохи грошей для запису на студії. Якщо ти справді талановитий, інтернет тобі допоможе. Людям, які пишуть погані пісні, в будь-якому випадку нічого не світить, навіть якщо у них буде продюсер. Ну скільки можна насилувати людські вуха? Від цього ми не отримаємо жодних приємнощів. І навпаки, якщо ти талановитий, зможеш пробитись за будь-яких обставин.

Хоча, дорослішаючи, я починаю розуміти, що пробитись ти зможеш, але наскільки широкою буде твоя аудиторія? В тебе може бути хороша пісня, але її чутиме обмежене коло слухачів. Вони вважатимуть, що музика хороша, навіть ділитимуться нею зі своїми друзями. Але краще зробити правильне аранжування, на що потрібно дуже багато грошей, і пустити пісню з центральних радіостанцій. Тоді ти охоплюєш більшу аудиторію, в тебе концертів більше. І сольні концерти ти організовуєш не тільки у Львові, як Тарас Гаврик.

Так, вперше за 31 рік я організовую сольний концерт. Вперше! Я так кайфую від цього. Він буде 9 червня. Все, що від мене потрібно, це сходити на репетиції і гарно виступити на сцені. Раніше я міг запізнитись на власний концерт на годину і всі думали, що я “панти ганяю”, а я, насправді, вирішував різні технічні та організаційні питання. Зараз я за це, на щастя, не відповідаю.

Фото: Фейсбук Тараса Гаврика
Фото: Фейсбук Тараса Гаврика
1/1

Розкажи детальніше про свій новий альбом. Як ти його писав, хто допомагав у створенні?

Він називається “Моя О”. Я вже давно хотів записати альбом, писав пісні про різні речі - про Львів чи котів. А тут концепція прийшла в момент, коли я розійшовся з дівчиною, з якою жив 5 років. Я класифікував її, як свою сім’ю, але вона раптово пішла. Це, звісно ж, викликало у мене дуже багато емоцій. Тому я просто брав гітару і писав пісні. Їх небагато, в альбом ввійшло 7. Але я вважаю, і критики теж так пишуть, що це концептуальний альбом, оскільки простежується одна історія. “Моя О” - це альбом про людину і про почуття до неї від початку і до кінця стосунків. Хоча, я б не сказав, що він присвячений їй. А допомагав мені прекрасний львівський саунд-продюсер Остап Панчишин. Я довірив йому зробити цей альбом “від А до Я”.   

О - це Ольга, Оксана, Олеся?

Так, вона має ім’я на букву “о”.

Вона якось відреагувала на появу цього альбому?

Не знаю. Для мене фраза “Давай залишимось друзями” - взагалі не фраза. Мені боляче бачити людину, яка пішла від мене, а я навіть не розумію, чому так трапилось. Це сталось без сварок, без бійок… Я заблокував її у всіх соціальних мережах, вона, можливо, мене теж. Ми навіть не бачимо коментарі одне одного. Краще не бачити цю людину. А раптом напишу ще один альбом після цього? Хоча, було б непогано.

Як це - розповідати про свої переживання публічно?

Мені треба було поставити крапку, закрити гештальт. Дехто дорікав мені, навіщо я виношу “брудну білизну”. Але я ж музикант і пишу пісні не про уявні речі, а про свої переживання. Я вважав за потрібне випустити це все одним альбомом, і не хотів мішати ці пісні з якимись іншими.

Що ще, окрім концерту, плануєш реалізувати найближчим часом?

До концерту планую випустити два відео. Перше - це буде міні-фільм про альбом і те, як він записувався, він вже в процесі монтажу. А друге - це буде доволі провокативний кліп на пісню “Не хочу тебе”. Сподіваюсь, Ютуб і Фейсбук не заблокує мене після цього. Але, за концепцією, яку я сам собі придумав, він має бути дуже цікавим. Додати трішки провокації в наше життя не зашкодило б. Мені здається, що львів’яни стали аж занадто правильні.

До тебе на радіоефіри приходять відомі українські музиканти і зірки. Не хотів би заспівати з кимось з них в дуеті?

У мене вже була співпраця з трьома відомими музикантами, якою я дуже задоволений. Перший випадок був за часів, коли я читав реп. Тоді я ще не працював ні на радіо, ні на телебаченні. Ми засемплували пісню ТІК “Апрель”. А через два роки Бронюк (Віктор, лідер гурту ТІК - ред.) прийшов на “Львівську хвилю”. Він впізнав мене і сказав, що диск з піснею досі лежить в його машині. Після цього він запропонував мені виступити з ними з цією піснею. В них був великий тур Україною, а я долучився в кількох західних містах.

Мельник і Сиротяк: В ефірі ми такі ж, як в повсякденному житті

Ще в мене була мрія заспівати з Положинським (Олександр, лідер гурту Тартак - ред.). Ми познайомились з ним через Фейсбук і записали одну спільну пісню “Трек Вінтер”. Фішка не в тому, щоб просто зробити щось з іншою людиною. Це не допомагає. Так зазвичай думають молоді музиканти, яким я свого часу теж був. Не завжди успіх - це записати пісню навіть з Святославом Вакарчуком. Зі Скрябіним скільки музикантів співали, а ми навіть не пам’ятаємо їхніх імен. Спрацьовує лише той момент, коли ти робиш якісний продукт.   

Я дуже тішусь, що колись взяв інтерв’ю в Андрія Кузьменка. Не через те, що він загинув і тепер можна хайпувати. Відгуки показують, що це одне з найцікавіших його інтерв’ю. Він був кумиром мого дитинства. Саме тому розмова вийшла цікавою, бо я запитував його про те, про що раніше ніхто не питав. Я знав багато речей про нього.    

Зараз дуже хочу зробити інтерв’ю з Женею Галичем з групи O.Torvald. Їхня музика мені близька. Я майже фанатію від них, ходжу на всі концерти.

Фото: Фейсбук Тараса Гаврика
Фото: Фейсбук Тараса Гаврика
1/1

А як щодо світових музикантів?

Цього року я їду на концерт Емінема, він буде неподалік Амстердаму. Це моя мрія. Я вважаю, що він митець з великої букви “М”, він артист, один з найталановитіших музикантів, які зараз живуть на Землі.

Як би ти описав свою музику?

80% коментарів, які стосувались нового альбому, звучали приблизно так: “Скрябін воскрес”, “О Боже, ти звучиш як Кузьма”, “Почув пісню на радіо і склалось враження, що це грав Скрябін” і тому подібне. Я навіть Панчишина після цього запитав, чи він бува не фанат Скрябіна, але він заперечив.

Я розумію, що в мені є схожа мелодика, оскільки колись я справді був його фанатом. Але плагіату в новому альбомі немає, це скоріш ностальгійна нотка.

Самому мені важко описати свою музику. Хтось знає мене, як колишнього репера, хтось каже, що це поп. Насправді, різниці немає. Я людина, яка хоче писати добрі пісні, і сподіваюсь, що так роблю.

Які особисті риси допомагають тобі досягати успіху в творчій кар’єрі?

В мене колись була зіркова хвороба. Це було дуже смішно, бо я був репером і працював продавцем хіп-хоп-одягу в магазині на ринку Південний. То був 2009 рік, я випустив перший альбом, який називався “Маршрути” і до мене тоді стояла черга, як до Мавзолею, за автографами. Я дістав зірку і через це згорів як виконавець. З того часу для мене великим прикладом є, знову ж таки, Андрій Кузьменко. Коли Західна Україна відреклась від нього через Януковича, він зміг прийти до людей і щиро попросити вибачення. І вони йому повірили. Тому я намагаюсь бути простим і залишатись собою.

Хто зробив твоє графіті на площі Митній?

Графіті замовила дівчинка, яка є моєю прихильницею. У мене була закрита група з 11 людей у “ВКонтакті”, які дуже сильно цікавились мною і готові були допомагати. І одна з дівчат, Юля, зробила мені такий сюрприз. Потім я дізнався, що вона два місяці мерзла на площі Ринок, переодягнена в ангела, тому що збирала гроші на графіті. Тоді я подумав, що люди готові присвячувати тобі свій час, і ти просто не маєш права бути зазнайкою.

1/1

Тобто артист - це дуже відповідально?

Так. Ті, хто зазнається, нічого не досягає.

Твоя робота полягає в тому, щоб розважати людей. Як ти сам розважаєшся і відпочиваєш?

Я відпочиваю на роботі. Навіть це інтерв’ю можна назвати частиною роботи, але я почуваюсь так, наче відпочив. А ще недавно купив собі Sony PlayStation, бо давно про це мріяв. Щоправда часу бавитись все одно немає.  

Фото: Марія Шевців, Гал-інфо
Фото: Марія Шевців, Гал-інфо
1/1
Марія Шевців, Гал-інфо.
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");