Слухай онлайн
Cуспільство

Той, хто знущається – завжди слабший: психолог про проблему насильства

Кожного року понад мільйон людей в Україні страждають від різних форм насильства у своїх родинах.

Насильство має багато облич та різних форм. Нещодавній випадок із поліцейськими, які у райвідділку катували та ґвалтували жінку сколихнув всю країну. Та це лише видима вершина того айсбергу насилля у якому живе наше суспільство. А все починається…з сім’ї.

Насилля у сім’ї та у стосунках – дуже поширене явище. Однак в Україні про це майже не говорять. Чому так і як вплинув карантин на цю проблему розповіла Наталія Семків, яка є кандидатом у психотерапевти за напрямком гештальт.

Карантин став каталізатором насилля

Наталю, чи загострилася проблема насилля у сім’ї під час карантину?

Безперечно, що проблема лише загострилася. Адже карантин став своєрідним каталізатором. Раніше жертва могла хоча би побути на самоті, сховатися десь. Коли насильник був за межами дому, то просто кажучи можна було відпочити, передихнути. А так – постійний тиск. Так само той, хто спричиняє насилля, то йому теж забагато цього, бо також має бути відпочинок. Відповідно, карантин лише збільшив випадки насилля у сім’ї.

З твого погляду, чи належним чином висвітлена ця проблема у суспільстві?

На жаль, ні. Хоч насилля у сім’ях та стосунках є поширеною проблемою, але про неї дуже мало говорять в Україні. Для багатьох людей вона є невидимою. За кордоном ЗМІ публікують все більше і більше статей про жінок та чоловіків, які розповідають про насилля у сім’ях. Дуже часто мова йде про сексуальне насилля. У нас цього майже не розповідають. Якщо і показують на телебаченні, то намагаються зробити рейтинги, коли справжні історії роблять подібними до сценаріїв дешевих фільмів. А мають розповідати все так, як є: реальні історії реальних людей, які говоритимуть правду, що було таке і таке, такого роду насилля, але він чи вона не могли нікому сказати, боялися розкритися. Щоб вирішити проблеми насилля – треба про них чим більше говорити.

Я підтримую інтернет-флешмоби на зразок #metoo, коли люди діляться пережитим негативним досвідом, у даному випадку, щодо сексуальне насилля. Часто бувають історії, коли дівчина трішки випила, а хлопець побачив, що вона легка здобич, до того ж, в неї ще й спідниця була відверта. Але насправді, всі деталі не мають значення, бо дівчина може хоч гола йти, та хлопець не має абсолютно ніякого права на неї кинутися і вчинити насильство. Нонсенс так само, коли кажуть, що був п’яний і себе не контролював. Напився – то будь людиною. Якщо не вмієш пити – то не пий.

Наталія Семків

Б’є – значить любить?

Також у нашому суспільстві досі існує стереотип, який описують популярною, але направду дурною фразою: «б’є – значить любить». Мені подобається зворотна фраза: «б’є – значить кримінальний кодекс». Також кажуть: «не виноси сміття з хати, бо що люди подумають». Ось це закореніла думка, яка теж присутня у суспільні по сьогоднішній день. Цей неусвідомлений контроль. Для прикладу, коли жінку б’є чоловік і вона каже про це сусідці, а та у відповідь відповідає, що ти сама собі такого вибрала. Тобто суспільство неналежним чином реагує на насилля, часто виправдовуючи і захищаючи кривдників замість того, щоб карати, бо живе за моделями, які передаються з покоління у покоління.

Я так розумію, про цю проблему мали би говорити більше у школі, щоб виховувати це правильне усвідомлення.

Ще раніше, у садочку! Це має бути не просто усвідомлення, це має бути постулат, що зі мною так вестися не можна. Дитина має розуміти, що, для прикладу, не можна, щоб на її інтимні місця дивилися якісь дяді і тьоті. Не можна, щоб їх рухали. Якщо хтось зазіхає і дає за це цукерки, то про це треба не говорити, а таки кричати.

Педофілія ще одна велика проблема…

Так, для мене цей вид насилля є найстрашнішим та найогиднішим. Бо знущаються над тими, хто ніяк не може за себе постояти. Найчастіше це здійснює найближче оточення: сусіди, бабусі, дідусі, вітчими, мачухи і так далі. Цікаво, що насильники педофіли всі у більшості «хороші» люди. Хороші працівники, хороші сім’янини. Ніхто б нічого поганого про них не сказав. Але десь оточення пропускає цей момент з дітьми, які про це не розповідають, бо соромляться, або їм не вірять. Є хрестоматійні приклади, які вивчають в університетах на сексології. Для прикладу, про те, як у католицьких церквах знущалися з хлопчиків-прислужників і наставники їх сексуально зваблювали. Церковнослужителі оправдували себе тим, що, мовляв, настановляють дітей на майбутнє – навчають, як себе вести з жінкою… Ось і знову мова про моделі поведінки, які передаються.

Педофілія – найстрашніше насилля

Читав теорії, де педофілів ставлять в один ряд з гомосексуалістами, кажучи, що вони такими народжуються і треба спробувати їх зрозуміти…

Нетрадиційна орієнтація – це зовсім інший всесвіт. Тобто пов’язувати педофілізм і гомосексуалізм не можна. Бо для других – це є спосіб життя, як релігія, їхній вибір за яким вони слідують. Але це не є насиллям. Тобто це не є дією проти когось, а спільним бажанням. Педофіли ж завжди здійснюють насилля, яке пояснюють собі тим, що у такий спосіб «дарують любов», така у них модель піклування. Так само зоофіли. Багато хто говорить, що раніше такого не було. Та ні, було, просто про це не говорили на телебаченні та інших ЗМІ. Тим більше, що зараз у час соцмереж та інтернету новини розлітаються моментально.

А ті, що б’ють своїх дружин чи чоловіків, як вони себе виправдовують?

Ті, що б’ють, то вважають, що це їхнє право власності. Тут вже не про любов, а про власність. Чому говорять, що ревнивці не люблять? Бо ревнощі – не дорівнює любові. Ревнощі – це страх залишитися самому, втратити свою власність, бо «я маю на тебе право», адже я твій чоловік чи дружина.

Зрозуміло. Повертаючись до насилля у сім’ї, часто воно супроводжується і алкоголізмом. Чи звертаються, власне, люди із такими проблемами?

Так, де насилля, там часто є і проблеми з алкоголем. З алкоголізмом більше звертаються родичі тих, хто страждає на цю залежність. Вони хочуть вилікувати людину і часто шукають такі методи, як кодування, підшивання і так далі. Чесно, я у це не вірю. Вірю тільки у те, що людина сама визнала, що потребує допомоги. Бо коли не визнає, що має проблеми з алкоголізом, то неможливо себе контролювати, а це веде у тому числі і до різного роду насилля у сім’ї. У нас є групи анонімних алкоголіків, групи анонімних родин алкоголіків, групи анонімних дітей алкоголіків, групи щодо насилля. Тобто людина йде туди, вона знаходиться в осередку. Вона працює над собою. Відкриває свої можливості, відкриває себе. Якщо людина хоче і проходить всі необхідні кроки, то реально з цього вийти, хоч і дуже легко зірватися. Тому має бути щоденна робота над собою. Бо, для прикладу, колеги зібралися і давай вип’ємо по 50 грам. А там ще десь якісь свята, нервові зриви через кредити і пішло поїхало. Кожен день є якісь невеличкі каталізатори, які можуть запустити механізм назад. Людина має працювати постійно над собою. Кожен день для людей залежних від алкоголю чи наркотиків – це робота над собою, щоб бути над цією залежністю.

Насилля породжує насилля

Часто говорять, що у проблемних сім’ях алкоголізм і насилля від батьків успадковують діти.

Насилля породжує насилля. Коли є фізичне насилля у родині, діти виростають і продовжують це насилля. Вони не знають, що можна інакше і як можна інакше. У їх голові ті ж фрази: «б’є – значить любить», «шарпає – значить окей», «ревнує – значить любить», «запальний – ну він же мужик» і так далі. Тобто є цілий ряд таких думок, які вважаються аксіомами. Відповідно, ті моделі проносяться крізь покоління. Вона чи він бачить, що так поводиться мій батько, так є нормально і це ламає їх долі. Для прикладу, хлопчик і дівчинка виросли у сім’ї, де тато й мама билися, кричали одне на одного, мали проблеми з алкоголем. Проходить 20 років. Дівчинка виростає істеричною жінкою, у неї своя родина, свої діти, вона їх б’є, сварить, кричить, зловживає алкоголем. Натомість хлопець більше флегматичний, заляканий, але він собі сказав, що у його житті такого не буде. Він не продовжує такої моделі… Але тут є нюанс. Чому говорять, що моделі продовжуються? Бо ми шукаємо собі у пару тих, хто є подібний до наших батьків. Певний момент програмування. Дівчата несвідомо вибирають таких хлопців, як їх тато, а хлопці, відповідно, як їх мама. Тому складно вирватися з того кола проблем з якими стикаєшся з дитинства.

Тому такою важливою є робота психологів та соціальних працівників.

Безперечно! Чому говорять, що спершу треба завершити свої гештальти? Коли батько знущався, то син чи дочка не може цього пробачити, воно сидить у їх голові і не виходить. Це породжує різні психосоматичні проблеми. Так само і стосунки, оточення. Буває таке, що людина не може знайти собі пару чи друзів. Або у неї проблеми у родині, має співзалежні стосунки з яких не може вийти. З роками він чи вона виростають і дуже ймовірно, що знайдуть таке саме. Це як психологічний магніт, який притягує. Бо іншого вузький зір не буде бачити, як би це трагічно не звучало. Але, якщо людина ходить до терапевта, психолога, соціального працівника, будь-куди звертається за допомогою і визнає свою проблему, то у неї є шанс вийти з цього замкнутого кола. Наголошу, усвідомлення, визнання проблеми – це ключ, який відкриває нам нові двері, змінює.

Про боулінг на роботі і у рекламі

А якого роду ще є насильства?

Їх є дуже багато, назву ще декілька основних. Крім згаданих, також поширеним є психологічне насилля. Тебе ніхто не б’є, але тебе постійно гноблять і «свердлять» мозок. Тобі кажуть: ти нічого не доб’єшся, ти слабак, ти такий і сякий, нікому не потрібний і так далі. Це булінг на роботі, у школі, у стосунках. Стосовно психологічного насилля, то гостро стоїть питання з жінками. У нас з дитинства закладають, що дівчинка має бути гарна, а хлопчик – сильним. На ґрунті ось цих гендерних постулатів нам дуже багато промивають мізки, зокрема, реклама. Бо всюди зі всіх сторін кричать, що ти маєш бути худенька і красива. У Європі велика кількість неповнолітніх дівчаток мають проблеми харчової поведінки. Чому? Бо насаджують їм ідеалізм бути худенькою, не стрункою, а саме сухореброю, щоб одяг висів, як на моделях на подіумі. Це так само є насиллям.

Релігійне насилля. Велику роль у нас відіграє релігія. Зараз показовим випадком стало питання щодо сурогатного материнства. Католицька церква захотіла, щоб подали до Верховної Ради законопроект, який би заборонив сурогатне материнство. Бо вони побували у Києві у готелі, де є ці діти, які чекають своїх батьків. Але сходіть, будь ласка, у Дім малютки. Там, де дітки живуть у жахливих умовах, там, де нянечок в принципі немає. А церква ж хоче заборонити батьківство для людей, які давно вже чекають своїх дітей, які хочуть зробити їх життя щасливими. Нам насаджують такий «правильний» погляд, бо церква так сказала.

Варто згадати і про репродуктивне насильство. Коли ти хочеш дитини, а партнер чи партнерка не хоче. А потім дитиною починають маніпулювати, вимагаючи аборту або згодом травмуючи дитину і постійно наголошуючи, що батько чи мама тебе не хотіли.

Також важливим є економічне насилля. Допустимо, ви живете у батьків і чуєте: «А хто ти така, що рот відкриваєш, я тебе забезпечую, помовчи, я буду за тебе вирішувати!» Це і є економічне насилля. Так само чоловіки і жінки, коли хтось одне одного утримують. Коли починають стосунки, він чи вона оплачує за нього чи за неї все і потім, вже після декількох років, це стає звичною моделлю – важелем впливу для одного та страхом для іншого.

Якщо так узагальнювати, то можна сказати, що насильство виникає там, де немає погодження і компромісу?

Насильство – це коли робиш протиправну дію, яка суперечить волі людини. Коли немає погодження, тоді виникає насильство. Це одне з визначень. Коли діють за незгодою іншої сторони – це безперечно є насиллям. Для мене компроміс – це коли задовольняється одна сторона, а друга залишається у статусі «окей». Та кращий варіант, коли люди знаходять консенсус, щоб було задоволено дві сторони.

Вчити давати відпір

А коли друга сторона не задовольняється, тоді варто одразу давати здачу?

Психологи завжди говорять, що той, хто над тобою знущається, то він є слабший насправді, бо боїться. У більшості люди, які чинять насильство вдягають маски перед самими собою. Їм страшно, тому так чинять. Це захисний механізм. Чому говорять, кращий захист – це атака? Бо ти боїшся зовнішнього світу, що хтось на тебе нападе і ти, відповідно, нападаєш першим. Воно закріплюється, ця модель повторюється і людина входить у смак. Тоді особа не розрізняє, де вона, а де маска, бо рамки розмиваються.

Важливо вчитися давати відпір таким людям і не лише фізичний, який першим спадає на думку, але, припустимо, ти засудив ту людину, привів копів, або ще щось. Ти показав, що зі мною так чинити не можна. Він чи вона на сильнішого не піде. Саме це треба вчити, що за себе потрібно завжди вміти постояти. Допомогти собі у тому плані, що ти знаєш, де знайти людину, яка тебе захистить, якщо ти не в силах. Тому повторюся, коли даєш відпір – це дуже добре. Не бити когось, а давати розуміння, що зі мною так чинити не можна.

То що має зрозуміти жертва, а що має зрозуміти нападник, які вирішили змінити своє життя і себе самих?

У жертв насилля у сім’ї має бути розуміння, що вони можуть все змінити, найпростіше – просто взяти і піти. Мають зрозуміти, що можуть дати собі раду самі, що мають майбутнє, є достатньо сильними і розумними, щоб почати власне життя, розкрити свій потенціал. Якщо таке розуміння з’явилося – це крок вперед. Вони навчають себе, що можна жити по-іншому. Якщо жертва змогла терпіти певний чи довгий час, то у неї є стержень витримати й інші оказії життя.

Ті, хто мав проблемні стосунки, мають зрозуміти, що потрібно відкриватися світу, не боятися, що щось станеться, піаніно на голову тне впаде, йти вперед.

Нападникам ж загалом треба зрозуміти, що вони роблять не так, що коять зло, роблять боляче іншим людям. Вони мають самі це зрозуміти, тут якийсь чіп у голові не допоможе. Має щось переключитися у них самих, має з’явитися бажання зберегти сім’ю чи своє оточення, щоб перестати робити те, що вони роблять. Тобто це усвідомлення проблеми і сила волі, щоб дотримуватися вибраного шляху. А це також і мотивація, бо завжди простіше повернутися до старих звичок і старої моделі поведінки, ніж виробити нову і притримуватися її.

Юра Мартинович для Гал-інфо

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ

");