Для Кремля минулий тиждень був украй нещасливим, можна навіть сказати фатальним. У тяжкий післявихідний понеділок українська комп'ютерна група «КіберХунта» оприлюднила матеріали зі зламаної пошти Суркова, близького поплічника Путіна, які підтвердили втручання Кремля у внутрішні справи України.
А тут іще президент Порошенко представив нову емблему для військової розвідки України, яка не на жарт зворохобила путінське оточення. Потім Патрушев терміново помчав у Сербію гасити міжнародний скандал із депортацією кремлівських терористів, які втрутились у виборчий процес у Чорногорії. Далі під час дискусії «Валдайського клубу» іноземні гості кілька разів поспіль допитувались у Путіна, коли він складе повноваження президента, а на завершення тижня РФ вигнали із Ради ООН з питань прав людини. Як казав мультиплікаційний герой шакал Табакі: «Джунглі такої ганьби ще не бачили». А останньою «родзинкою» фатального тижня стало рішення ОПЕК не зменшувати обсяги видобутку нафти.
Із дауншифтерів – в ізгої
Якщо на початку року Герман Греф, голова правління Сбербанку РФ під час січневого Гайдарівського економічного форуму класифікував Росію як країну-дауншифтера, то наприкінці року світова спільнота визнала РФ міжнародним ізгоєм. За підсумками голосування – Угорщина (144 голоси), Хорватія (114 голоси), РФ (112 голоси) – Росія не потрапила до нового складу Ради ООН з прав людини. ЗМІ повідомили, що перед голосуванням понад 80 правозахисних і гуманітарних організацій, зокрема й відома Human Rights Watch, активно закликали вигнати Росію з Ради ООН з прав людини із огляду на її військові злочини у Сирії.
Підсумки ганебного для Росії голосування в ООН із неприхованою прикрістю прокоментував Міхаїл Федотов, голова Ради з прав людини при президентові РФ: «Я дуже шкодую, що Росія не отримала місце у Раді з прав людини ООН, однак це не має ніякого значення щодо питання про становище з правами людини в нашій країні, а стосується виключно міжнародних відносин».
Рада з прав людини – це міжнародний правозахисний орган у системі ООН, який замінив Комісію з прав людини. Рада є допоміжним органом Генеральної Асамблеї ООН. У резолюції про створення Ради з прав людини ООН сказано, що «члени Ради повинні підтримувати найвищі стандарти у сфері заохочення і захисту прав людини». Учасники Генеральної Асамблеї обирають представників країн-учасниць ООН, які займають 47 місць і розподіляються між регіональними групами ООН наступним чином: 13 місць – для держав Африки, 13 – для держав Азії, 6 – для країн Східної Європи, 8 – для країн Латинської Америки і Карибського басейну, 7 – для західноєвропейських та інших держав, включаючи США, Канаду та Ізраїль.
Під час голосування, яке відбулось 28 жовтня, у Раду ООН РПЛ обрали представників 14 країн, які будуть працювати до 2019 року. Це такі країни як Бразилія, Великобританія, Єгипет, Ірак, Китай, Куба, Руанда, Саудівська Аравія, США, Туніс, ПАР, Японія, Угорщина і Хорватія.
Наступного дня кремлівський глашатай Пєсков обурювався підсумками голосування і напосів на вище зазначені правозахисні організації, які закликали вигнати Росію з РПЛ, повчаючи, що їм доцільніше зайнятись осудженням міжнародних терористів. Пєсков так і не втямив, що ці 80 організацій саме цим і займаються.
А ось Чуркін з якогось дива впевнений, що переобрання РФ до Ради ООН з прав людини відбудеться вже наступного року. «Ми були в цій Раді протягом декількох років, тому я впевнений, що наступного разу ми знову ввійдемо до її складу», – сказав Чуркін, додавши, що Росії «потрібна перерва».
Розгул путінізму в Європі
Кілька громадян РФ депортували зі Сербії за підготовку терактів у сусідній Чорногорії під час проведення виборів у цій країні. Про депортацію повідомило белградське видання «Danas» із посиланням на джерела, близькі до уряду Сербії. Офіційний Белград не став спростовувати цю інформацію, обмежившись лише повідомленням про «успішне співробітництво спецслужб Росії та Сербії».
У результаті провалу путінської агентури у ситуацію довелось терміново втрутитись секретареві Радбезу РФ Ніколаю Патрушеву, який намагався не допустити розголосу скандалу в російсько-сербських відносинах. Патрушев зустрівся з вищим керівництвом Сербії, включаючи президента Томіслава Ніколіча, прем'єр-міністра Олександра Вучича і главу МЗС Івіцу Дачича. Переговори відбулись у закритому режимі, а метою візиту Патрушева назвали підписання «Меморандуму про взаєморозуміння в галузі безпеки».
У той же час, зазначило видання «Коммерсантъ», цей документ ще обговорюють, він «сирий», а його підписання готували лише навесні 2017 року. Водночас сам Патрушев зазначив, що «Меморандум» не буде мати сили міжнародного договору і не матиме зобов'язуючого характеру для сторін. Тоді питання: навіщо його взагалі підписувати?
«Російський гість прибув, щоби прояснити наші кроки щодо співпраці з Чорногорією у розслідуванні активності груп, які готували заворушення і теракти у Чорногорії», – розповів чиновник сербського уряду виданню «Danas».
Белград не зацікавлений у нагнітанні ситуації з дружньою Москвою, однак із врахуванням своїх планів вступу в Євросоюз не хоче бути запідозреним у причетності до організації злочинних актів у сусідній європейській країні.
За версією слідства Сербії, 20 її громадян мали намір розстріляти мітинг опозиції, а потім спровокувати його учасників на захоплення чорногорського парламенту – Скупщини. Прем'єр-міністра Олександр Вучич підтвердив цю інформацію, зазначивши, що, окрім уже затриманих 20 осіб, сербські правоохоронці виявили на території країни «ще кілька небезпечних терористичних груп», залучених для реалізацію чорногорського сценарію, за якими стоять «дуже серйозні люди». При цьому прем'єр наголосив, що затримані серби «діяли у координації з іноземцями».
І як вирок для Росії стали слова прем’єр країни Вучича: «Глибоко помилялися ті, хто припустив, що Сербія якимось чином буде брати участь в цьому злочині».
Іншими словами, в колишньому європейському московському анклаві, в Сербії, відбувся цілковитий провал розгалуженої кремлівської агентури та її бази, адже країна готується ввійти у ЄС очищеною від агресивного радянського минулого.
А головна мета приїзду Патрушева – не відпустити Сербію з російської політичної орбіти. І традиційно залякати. Біля будинку прем'єра 30 жовтня спецслужби Сербії виявили автомобіль із російською зброєю: автомат Калашникова, протитанковий гранатомет, понад 100 набоїв для автомата, чотири гранати. Авто знайшли у кущах недалеко від місця траси, на якому кортеж Вучича уповільнює рух до 10 км на годину.
Міло Джуканович, прем'єр-міністр Чорногорії, заявив, що залишає посаду глави уряду і відмовляється від «усіх займаних посад». А також повідомив, якщо «Демократична партія соціалістів» отримає мандат на формування уряду, то його на посаді прем'єра замінить Душко Маркович.
«The Guardian» повідомила, що прем’єр пішов у відставку зв’язку з «іноземним фактором», який був помічений у спробі захоплення парламенту Чорногорії. «Джуканович заявив про сильний впливу іноземного фактора у можливій змові з метою захопити парламент Чорногорії в день виборів. При цьому він наголосив на необхідності провести розслідування щодо втручання Росії у внутрішні справи Чорногорії та Сербії», – зазначило британське видання.
«КіберХунта» і «спалений» кремлівський куратор
Фахівці інтернет-розвідувальної групи «КіберХунта» зламали поштову скриньку Суркова, помічника Путіна, і виявили багато цікавих документів. Зокрема – план дестабілізації внутрішньої ситуації в Україні та організацію дострокових парламентських і президентських виборів із допомогою кількох політичних сил.
Сурков провадив листування зі своїм помічником Карповим, який для конспірації підписувався як Павлов. «У його пошті знайшли злочинні плани Путіна і його поплічників стосовно продовження захоплення українських територій на Західній Україні, в тому числі і плани з дестабілізації політичного життя в Україні та проведення дострокових виборів», – сказано у повідомленні «КіберХунти».
Хакери опублікували скановані документи, серед яких є один із назвою «Невідкладні комплексні заходи щодо дестабілізації політичного життя в Україні».
«Досягнення викладених цілей передбачає забезпечити у найкоротші терміни заходи щодо дестабілізації політичного життя в Україні, наслідком чого повинні відбутися дострокові парламентські та президентські вибори. Найбільш сприятливий період для реалізації розробленого комплексу листопад 2016 – березень 2017 років», – написано у виявленому документі.
За даними «КіберХунти», для дестабілізації Росія планує «співпрацювати» з «Батьківщиною», «Опозиційним блоком» та Радикальною партією Ляшка. Також Сурков має намір долучити до підривної діяльності й окремих народних депутатів, серед яких фігурують прізвища Лещенка, Наєма, Заліщук, Червакової.
Радник глави Міністерства внутрішніх справ Антон Геращенко підтвердив достовірність оприлюдненого документа. Він зазначив: «За наявною у мене інформацією, цей документ абсолютно достовірний... Ці документи, які сьогодні опубліковані, повністю вкладаються в політику Росії. Росія зараз не буде проводити активних військових наступальних дій, вона руйнує нашу країну зі середини через запуск фейків, через різні внутрішні дестабілізуючі ситуації. Наприклад, в опублікованих документах дуже велике місце відводиться питанням дестабілізації ситуації в Закарпатті».
Фігуранти «Листів Суркова» стверджують, що надана інформація є примітивною підробкою з метою дискредитувати в Україні опозиційний рух на загал, а окремих політиків зокрема.
Контурів нема
Коли в лютому 2007 року Путін у Мюнхені виступав зі своєю антизахідною промовою, він був напруженим і сердитим, а в жовтні 2014 року, в Сочі, коли оприлюднив один зі своїх найбільш зухвалих антиамериканських випадів, – спокійним і щасливим. Він жартував і усміхався, він демонстративно зневажав Захід, він завуальовано кпив із президента Обами. На той час захопивши Крим і частину Донецької та Луганської областей, Путін насолоджувався вседозволеністю, хизуючись своєю всемогутністю перед іноземними експертами і журналістами, учасниками дискусійного клубу «Валдай-2014».
Розпливаючись у посмішці, Путін їм нагадав, як Хрущов стукав черевиком в ООН, щоби привернути увагу присутніх. «Тоді весь світ, а в першу чергу США і НАТО, подумали собі: цього Микиту краще залишити в спокою, він може взяти і випустити ракету, а їх у нього багато. Ми краще будемо виявляти до нього нашу повагу», – так чванливо Путін повчав Захід, якого вимагає до себе ставлення, і попереджав, як сам буде поводитись на міжнародній арені.
Настав рік 2016. Від попередньої пихатості не залишилось і сліду. Під час цьогорічного засідання валдайського клубу Путін та його експерти – із РФ і закордону – шукали відповіді на головне для Росії питання, зазначене у темі закритих від суспільства політичних дискусій – «Контури завтрашнього світу». А вірніше сказати, чи сам Путін вписується у конфігурацію світового майбутнього. І дійшли висновку, що ніяк.
Можливо саме тому, під час тригодинної прилюдної дискусії, іноземні гості кілька разів поспіль ставили Путіну делікатне питання у різних ракурсах, а саме – коли він складе повноваження президента. Путін вправно уникав прямої відповіді, але кореспондентові «Дождя» на питання про параметри майбутніх президентських виборів таки відповів: «Контури – не визначені».
Сьогодні Путін, немов пушкінська стариця, опинився біля розбитих ночв: ні «золотої рибки», ні поваги у світі, ні страху перед його ядерною зброєю, ні перспектив на політичне майбутнє. Під час «Валдаю-2016» він уже не бундючився, хоча антиамериканська складова була присутня, а миролюбно промимрив: «Брязкати атомною зброєю – найостанніша справа, це шкідлива риторика, і я її не підтримую».
І справді, дауншифтери валдайські, які нездатні ні дорогу зробити, ні каналізацію прокласти, раптом вирішили, що мають компетенцію «ділити ЄС після його розпаду, а весь світ – після краху долара».
Правила «перезавантаження» Путіна
Філіп Стівенс, британський журналіст і письменник, вирішив, що він збагнув загадкову руску душу й узявся радити США, як необхідно налагодити стосунки з Путіним за допомогою чотирьох правил, які автор опублікував на сторінках «Financial Times».
Філіп Стівенс пише, що в Росія має довгий список претензій до Заходу, але, мабуть, найголовнішим є те, що Путін вимагає до себе особливої поваги. Репліка Барака Обами, що Росія – «регіональна держава», була одночасно і правильною, і помилковою. З одного боку, за всіма показниками Росія таки знаходиться у занепаді, але Обама недооцінив готовність Москви застосовувати свої цілком потужні військові сили, щоби довести зворотне. Вторгнення в Україну, а потім у Сирію є тільки частиною зовнішньої стратегії Кремля. Виживання режиму і ворожість у ставленні до зовнішнього світу – різні сторони однієї медалі.
Захід не має готових хороших рецептів для відповіді на зазначену кремлівську стратегію, однак попередній досвід із часів «Холодної війни» може підказати кілька корисних уроків, а зокрема – про важливість виважених і передбачуваних заходів.
Водночас Росія – не СРСР, отож Заходу доведеться сформулювати нове «перезавантаження», оперте на сучасному реалізмі, переконаний Філіп Стівенс. Хоча й не пояснює навіщо цивілізованому світові Росія взагалі, а тим більше «перезавантаження» відносин із «видимо слабкою економікою». Автор пропонує почати з чотирьох правил, за якими можна вибудувати прагматичні відносини з Кремлем:
• рішучість: Захід помилково побоювався, що політика стримування буде сприйнята у Москві як провокація. Однак саме відсутність рішучості й призвела до посилення напруженості. Заходові потрібно встановити більш чіткі «червоні лінії» для Кремля і надати ґрунтовне пояснення, якою буде відповідь за їхній перетин;
• послідовність: Путін успішно маніпулює розколом серед західних політиків. Західні країни повинні продемонструвати здатність виступати єдиним фронтом, незалежно від своїх внутрішніх суперечностей. Наприклад, політику санкцій потрібно зробити не шестимісячною, а з відкритим дедлайном, тобто постійною до завершення виконання встановлених вимог;
• спільні проекти: наприклад, з таких питань, як боротьба з тероризмом чи нерозповсюдження ядерної зброї, в яких обидві сторони можуть успішно співпрацювати;
• повага: оголошувати, що Росія слабка, значить стверджувати очевидне. Але американському президентові не варто ятрити чутливість російського президента словами про «регіональну державу», не нагадувати йому про цю неприємну дійсність.
У дипломатії цілком є прийнятний прийом для вдавання, вважає Філіп Стівенс, або простою мовою – для лицемірства. Проблема тільки в тому, зробив висновок автор, якщо Путін і далі продовжить прикидатися, що Росія – це велика держава, то вона перестане бути великою нацією.
Стиль Кремля: заперечувати, заперечувати і ще раз заперечувати
Завдяки зломові серверів Демократичної партії США, словосполучення «російські хакери» стало у світі сильним брендом. А проте з'ясувалося, що існує і сильніший бренд – це «українські хакери», – пише колумніст Леонід Бершидський на сторінках видання «Bloomberg View».
Українська хакерська група «КіберХунта» зламала пошту Владислава Суркова, який курує питання стосунків Кремля зі всіма сепаратистськими регіонами колишнього СРСР. Хакери опублікували вміст поштової скриньки, де мова йде про організацію термінових заходів щодо дестабілізації ситуації в Україні. Кремль відразу спростував автентичність цієї інформації, однак, за оцінкою експертів Лабораторії цифровий криміналістики Атлантичної ради, безліч фактів вказує на протилежне.
Бершидський вважає, що в поведінці Кремля, тим не менше, є корисні уроки для кампанії Гілларі Клінтон:
1) жертви злому (Клінтон, глава штабу Джон Подеста та інші) могли б і не визнавати, що опублікована переписка є справжньою – довести зворотне доволі складно;
2) відомо, що Сурков сам ніколи не відповідає на електронні листи, для цього у нього є помічниці. Жодне вихідне повідомлення не було написане від його імені.
Автор публікації зазначив, що такий спосіб ведення справ дозволяє Суркову заперечувати участь в обговорюваних питаннях: нема прямих доказів, що він бачив листи, надіслані йому від Павла Карпова або Костянтина Малафєєва, або Євгена Чичваркіна, або що Сурков давав сепаратистам рекомендації, які його дискримінують.
Бершидський наголосив, що російський уряд провадить цинічну, але ефективну гру, припускаючи, що їхні акаунти в якийсь момент будуть зламані, особливо, якщо ставки у грі високі. Можливо, для американських демократів така поведінка Кремля є неприйнятна і нечесна, але вона, принаймні, не настільки наївна, як постійні заклики на адресу Кремля бути цивілізованими. Демократам потрібно звинувачувати тільки самих себе, що вони не подбали про збереження свого листування заздалегідь, зробив висновок автор «Bloomberg View».
А про те, що в першу чергу потрібно бути порядним, не красти чуже, не грабувати, не вбивати цивільне населення системним бомбардуванням, виходець із Росії, Леонід Бершидський, навіть не припускає. Спосіб поведінки Кремля його не надто обурює, сприймається як психологічна норма.
Зустріч ОПЕК – без результату
За підсумками зустрічі, що відбулась 28 жовтня у Відні, представники країн ОПЕК не домовились щодо зменшення обсягів видобутку нафти. Про це журналістам повідомив учасник закритих переговорів, – повідомило провідне світове агентство фінансової інформації «Dow Jones», підпорядковане «The Wall Street Journal».
Агентство «Dow Jones», із посиланням на своїх інформаторів, повідомило, що переговори ОПЕК затяглись через емоційну дискусію представників Ірану та Іраку, які вважають, що картель невірно рахує обсяги видобутку нафти у цих країнах, завищуючи їх.
Під час зустрічі спеціального комітету ОПЕК планували обговорити і дорожню карту щодо реалізації попередніх рішень в Алжирі. Отож 29 жовтня консультації у Відні продовжились, у них взяли участь запрошені нерезиденти ОПЕК. Одного з таких нерезидентів представляв Роман Маршавін, голова міжнародного департаменту Міненерго РФ.
Раніше стало відомо, що Росія поінформувала ОПЕК, що не буде виконувати попередню домовленість і скорочувати видобуток нафти. Відмова надійшла після того, як Саудівська Аравія та інші країни-учасниці картелю запропонували Росії скоротити на 4% видобуток нафти, адже перед тим, 23 жовтня, країни Перської затоки заявили про готовність зменшити на 4% свій видобуток сировини. Оскільки позиція Росії під час перемовин була контр-продуктивною, в ОПЕК вирішили залишити все без змін.
Канада і ЄС підписали угоду про зону вільної торгівлі
Лідери Євросоюзу і Джастін Трюдо, канадський прем'єр-міністр, 30 жовтня таки підписали в Брюсселі угоду про зону вільної торгівлі. Церемонія підписання відбулась на тлі протестів біля штаб-квартири ЄС, учасники яких виступають проти зони вільної торгівлі й остерігаються прийняття подібної угоди зі США, тобто угоди про Трансатлантичне партнерство (TTIP), – інформує агентство Reuters.
Документ планували підписати 27 жовтня, але один з регіонів Бельгії – Валлонія заблокував торговельну угоду. Після додаткових переговорів заперечення регіону вдалося подолати. Церемонія підписання була ще раз відкладено на кілька годин у зв'язку з тим, що літаку, на якому летів до Брюсселя прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо, довелося повернутися в Оттаву у зв'язку з дрібної поломкою.
Угода про зону вільної торгівлі між ЄС і Канадою прибере 99% митних ставок у взаємній торгівлі. За даними Євростату, в минулому році ЄС мав торговий профіцит з десятою економікою світу на рекордному рівні – 6,9 мільярда євро. Канада – це 12 найбільший партнер ЄС щодо імпорту, а 13 – щодо експорту.
Після підписання документ повинен бути ратифікований Парламентом ЄС та в усіх 28 країнах ЄС. Очікується, що це відбудеться в грудні 2016 або січні 2017 року. Ініціатори угоди вважають, що вона позитивно позначиться на економіці Канади та Євросоюзу. Противники остерігаються зниження стандартів захисту навколишнього середовища та прав споживачів.
Знакові події у світі
Іноземні ЗМІ повідомили, що минулого тижня у Сальвадорі арештували колишнього президента країни Еліаса Антоніо Гонсалеса. Його звинувачують у «відмиванні» грошей та привласненні мільйонів доларів державних коштів. Екс-президента затримали пізньої ночі у розпал весільної вечірки його сина. У прокуратурі він не міг пояснити походження всього лише якихось $5 мільйонів, які отримав під час останніх місяців свого президентства у 2009 році. А раніше перед судом за корупцію постали ще два сальвадорські колишні президенти – Маурісіо Фунесу та Франсиско Флорес. Останнього звинувачували у незаконному привласненні дотацій, які країні надав уряд Тайваню.
У Молдові відбулись перші за майже 20 років прямі вибори президента країни. Головними суперниками були Ігор Додон, лідер Партії соціалістів Республіки Молдова, який бажає відновлення партнерства з Росією, та Майя Санду, очільниця правої Партії дії і солідарності, яка підтримує інтеграцію з ЄС. Після підрахунку 99% голосів Центральна виборча комісія озвучила попередній результат: Додон отримав 48,6%, а Санду – 38,03%. Кремль докладає зусиль, щоби Молдова стала ще одним промосковським анклавом. І молдавани, схоже на те, не проти. У другому турі виборів визначаться остаточно.
Іспанія вийшла зі затяжної політичної кризи. Більшістю голосів конгресу депутатів іспанського парламенту прем'єр-міністром Іспанії обрали Маріано Рахоя, лідера правої Народної партії, а король Іспанії підписав указ про його призначення. Сьогодні, 31 жовтня, у палаці Сарсуела новообраний прем'єр-міністр складе присягу королеві Феліпе VI.
А Ісландія залишилася без Кабінету міністрів. Прем'єр-міністр Ісландії Сігурдур Інгі Йоханнссон подав у відставку в неділю, 30 жовтня, після констатації поразки його Прогресивної партії під час дострокових виборів, які відбулися напередодні.
Під час другого туру парламентських виборів у Грузії, в яких взяли участь 37,5% виборців, правляча прокремлівська партія «Грузинська мрія» здобула конституційну більшість. За підсумками двох турів виборів вона отримала 115 місць у парламенті, що на 2 голоси більше за необхідну кількість для конституційної більшості. За інформацією агентства «Новини-Грузія» під час другого туру виборів у майже всіх мажоритарних округах перемогли кандидати від правлячої партії, отримавши 48 місць із 50 можливих. Партія «Єдиний національний рух» Міхеїла Саакашвілі не отримала жодного місця у парламенті.
В Італії тисячі людей у центральній частині країни тимчасово проживають в автомобілях, наметах і притулках після четвертого землетрусу в цьому регіоні, магнітудою 6,6 бала, за останні три місяці. Через підземні поштовхи зруйновано чимало історичних будівель, зокрема середньовічну базиліку Святого Бенедикта в місті Норчія. Землетрус відчувався також у Римі, метро в місті не працювало, у стінах собору Святого Павла утворились тріщини. Недобрий це знак. Подібне застереження мало місце в Єрусалимському храмі у 34 році, коли розіп'яли Ісуса Христа.
Україна – понад усе!
Під час виступу президента Порошенка з нагоди призначення генерал-майора Василя Бурбо очільником Головного управління розвідки Міноборони України, присутнім представили нову емблему відомства, яка змусила прокремлівські мас-медіа забитися в судомній істериці, – пише ресурс «Диалог.UA».
На фотографіях, які оприлюднила прес-служба українського президента, зображена емблема, на якій Україна перемагає Росію. Емблема демонструє українську сову-розвідницю, яка помаранчевим мечем пронизує територію РФ, позначену на карті світу сірим кольором.
Традиційно, пропутінські пропагандистські ЗМІ не могли залишити без своєї уваги такий прецедент. Спочатку вони з усіх сил намагалися розгледіти фашистський підтекст у відтвореної на емблемі латинській приказці «Мудрий пануватиме над зорями» (Sapiens dominabitur astris), але виходило не переконливо, оскільки прислів'я є стародавнім і ніяк не ототожнюється з фашизмом.
Однак незабаром кремлівські пропагандисти «взяли у розробку» гасло «Україна – понад усе», яким Петро Порошенко послуговується не перший день. Якщо вірити пропутінським ЗМІ, то це гасло взяте безпосередньо з німецької нацистської пісні, тільки змінили назву країни.
Як повідомила радіостанція «Эхо Москвы», Костянтин Косачов, голова комітету ради федерації РФ із міжнародних справ, заявив, що в емблемі зі совою «сконцентрована вся суть української політики щодо Росії». Дмітрій Рогозін, віце-прем'єр уряду РФ, у соціальній мережі Twitter написав, що символіка українських силовиків – дебільна, а Віталій Мілонов, депутат Держдуми, назвав українську емблему «військовим викликом Росії». І нахвалявся, що буде домагатись від України «чітких пояснень зображеного».
Не могла проти повз таку подію і речниця МЗС РФ, яка написала: «Судячи по новій емблемі української військової розвідки, на якій зображена сова, що пронизує територію Росії мечем, в Україні до всіх бід додалася ще одна – орнітологічна. Мабуть, коли відлетіли всі беркути, довелося взятися за зброю совам». Некомпетентна речниця не здає собі справи, що беркут – це денний хижак, а сова – нічний.
Водночас у групі «Інформаційні війська України», створеній при Міністерстві інформаційної політики, так прокоментували зазначену символіку: «Військова доктрина України свідчить, що московський режим – головний ворог української держави. Емблема українських військових розвідників, яка уособлює доктрину, дуже обурила оточення Путіна. Адже сова, як відомо, поїдає кажанів (символ розвідки РФ), а напис на українській емблемі «Мудрий пануватиме над зорями» обіграє девіз Московії «Вище тільки зірки» і домінує над ним».
Ярослав Левків.
