Представляємо кандидата на посаду ректора ЛНУ - проректора з науково-педагогічної роботи та інформатизації, кандидата фізико-математичних наук Віталія Кухарського.
Віталію, вибори в Львівському національному університеті привернули увагу суспільства. На вашу думку, чому львів'ян зацікавили саме ці вибори? Яке місце займає Львівський університет у місті? Це тільки освітній заклад чи щось більше?
Університет — це соціокультурний феномен, який в багатьох аспектах формує середовище та регіон. Переоцінити роль університету в тому, що відбувається в регіоні та країні, дуже складно. Наші студенти та викладачі були в Києві під час Революції на граніті, Помаранчевої революції, стояли на Майдані — і я думаю, що це якраз є показником важливості університету.
Є також інший момент — це теперішня ситуація, в якій ми перебуваємо. Це процеси, які не можуть не торкнутися освіти. Це війна, і університет мусить відігравати певну роль. Особливо важливою ця роль буде в післявоєнному відновленні України, яка потребуватиме нових технологій та фахових людей, які зможуть відбудовувати країну. Ми розуміємо, що наш шлях в Європейський Союз і ця інтеграція вимагатимуть фахівців нової якості, яких бракує зараз в ЄС і точно бракуватиме в Україні.
Якщо говорити про місію університету — навчальну і наукову, яким має бути місце науки в університеті?
Я би почав, певно, з науки. Наукові школи — це те, довкола чого створюється університет. Це наша практика, це європейська практика, це світова практика.
Я мав можливість стажуватися в десятках європейських університетів. І що мені дуже сподобалося — університети не біжать за всіма компетенціями, не намагаються готувати фактично за всіма спеціальностями. Вони готують за тими спеціальностями, за якими в них є наукові школи.
В Україні у цьому плані спотворена ситуація. Протягом нашого розвитку ми відкривали юридичні факультети в політехнічних університетах, ми відкривали спеціалізації, не маючи для того жодної основи — такий примітивний варіант кон'юнктурної комерціалізації, не забезпечуючи якість навчання.
Тому наукові школи — це ключове.
Якщо говорити про кон'юнктурні спеціальності, чи є такі, на вашу думку, в Львівському університеті?
Я думаю, що насправді в нас практично їх нема. Наша історія і, можливо, певна консервативність приводила до того, що ми не бігли за цими речами і навіть якоюсь мірою втрачали гроші. Тому Львівському університету це складно закинути.
Всі спеціальності, які в нас є, з'являлися швидше не як кон'юнктура, а як проєкти, які треба було робити для країни.
Для прикладу можу назвати факультет культури і мистецтв, який був створений не так давно — це один з наймолодших факультетів. Якщо хтось скаже, що це кон'юнктурний факультет, я думаю, що ми це можемо спростувати дуже просто. Адже це не про гроші, це дійсно про культуру і мистецтво в нашій країні, в нашому регіоні.
Або, скажімо, зовсім молодий факультет — педагогічний. Ми дуже довго до того йшли, але сформувалася така ситуація, така школа і такі компетенції, що цей факультет не можна було не відкрити. І це було дуже правильне рішення.
А школи математики, економіки, інженерії у всіх її вимірах — фізика, хімія, біологія, електроніка, інформаційні технології, комп'ютерні науки, прикладна математика. Це все те, що насправді було. І ми це просто далі розвиваємо.
Ви багато говорите про фінансову автономію факультетів. Чи не призведе це до перетворення факультетів в інститути, як в деяких інших закладах вищої освіти? І чи не призведе це до їх укрупнення?
Насправді від того, як ми будемо називати структурну одиницю університету, не дуже багато зміниться. У світі є різні практики. Для прикладу, в деяких університетах Великобританії факультети називають коледжами. Десь є інститути. Але найбільш класичною назвою чи структурою є така, яка є в нашому університеті — факультети. А чи потрібно їх укрупнювати в інститути — це питання чисто організаційне, яке насправді не дуже щось вирішує.
Важливішим є момент побудови правильної системи фінансової автономії, коли бюджет опускається не лише до рівня факультетів і кафедр, а до рівня професорів. Щоб вони самі мали розуміння, як планувати свою діяльність.
З організаційного погляду це дуже багато роботи. Це насправді інша політика в сфері фінансів. Треба готувати фінансистів для того, щоб вони допомогли кожному структурному підрозділу вивезти його фінанси. І це дуже серйозний виклик. Але ті, хто подолали цей виклик, мають зовсім інші результати в рейтингах, в мотивації працівників всередині університетів. У нас такі випадки вже є в Україні.
А чи не викличе фінансова автономія ще більший розрив між, скажімо так, "багатими" і "бідними " факультетами?
Дуже гарне запитання насправді. Це, напевно, і є тим стримуючим фактором і страхом, який є в факультетів. Через те, що певна індустрія менш розвинута, роботодавці не «хапають» випускників, відповідно не можна розраховувати на великі надходження від платного навчання на цих факультетах.
Це стосується багатьох факультетів, і ми розуміємо, про які йдеться — українська філологія, історія, філософія, культура і мистецтво.
Так, їм складно конкурувати з IT.
Точно. Особливо зараз. Але є практика і нормальна логіка. Ми знаємо, як наші сусіди використали свою інтеграцію в Європейський Союз. Всі проєкти, які стосуються інфраструктури і загального підвищення якості своїх послуг, вони намагалися фінансувати з європейських коштів. Всі проєкти, які стосуються їхньої культури, їхніх внутрішніх проєктів, які не мали підтримки на глобальному рівні, вони робили за свій кошт. Відповідно цей баланс треба розуміти і витримати.
І фінансова автономія не означає, що ми всі кошти, які заробляє певний факультет, віддамо лише йому. Має бути розумний баланс, цей баланс може регулювати вчена рада університету. Зрозуміло, що певні спеціальності ми, як соціально відповідальна інституція, мусимо підтримувати, бо це наша роль у суспільстві.
Зараз багато освітніх закладів зловживають платниками і про якість освіти в них взагалі нема мови.
У Львівському університеті зараз навчається 25 тисяч студентів. І нам треба дуже серйозно замислитись, чи нам потрібно 35 тисяч студентів для того, щоб, наприклад, догнати політехніку. Чи нам варто подумати про 17 тисяч, але добре мотивованих, за належну оплату, і не намагатись гнатися за кількістю, а сконцентруватися на якості?
Кількість в багатьох випадках вбиває якість підготовки. А якщо буде відповідна якість, то ми зможемо ставити й вищу оплату за навчання, бо теперішня не покриває видатки, які має університет. Суспільство мусить розуміти, що ті кошти, які ми отримуємо від Міністерства освіти і науки, чи ті кошти, які зараз ми беремо за платне навчання, вони недостатні для того, щоб сформувати нормальну заробітну плату викладачу.
Якщо ми хочемо мати більш-менш конкурентну заробітну плату у викладачів, а це приблизно в три рази більше, ніж зараз в державних установах, то ми мусимо оплату за навчання ставити 120 тисяч за рік і більше.
А зменшення кількості студентів автоматично призведе до зменшення...
Ставок. Це те, що найбільше турбує колектив, щоб ми не загубили людей.
Ви зараз говорите про той дуже поганий зв'язок, який в нас постійно в голові і який ми вважаємо, що нам нав'язує Міністерство освіти і науки України. Що кількість ставок у університеті прямо залежить від кількості студентів. Це насправді те, що нам заважає нормально розвиватися. Ми боїмося відраховувати студентів через те, що ми втратимо ставки. Це ненормальна ситуація.
Це треба змінювати і в головах, і в управлінні. І це дуже просто. У нас є наратив про те, що навантаження має бути 600 годин. Хоча ми всі розуміємо і вимагаємо того, щоб навантаження викладача було 450 годин і навіть менше, як в Європі.
Що нам заважає? Не набирати таку велику кількість студентів і паралельно скоротити навантаження до 450 годин, залишаючи ту саму кількість ставок. Я саме таку мету зараз ставлю, і це цілком реалістично.
Ці зміни — це може вирішити ректор? Не потрібно погодження міністерства, уряду?
Не можна сказати, що ректор може це одноособово вирішити. Це рішення вченої ради університету. А ректор може цю ідею подати, відстоювати і втілити за її підтримки в життя. Але це ніяким чином не залежить від рішень з Києва.
У нас чомусь зафіксувалося в головах, що ми не можемо підняти заробітну плату, бо це гальмують ставки і тарифні розряди, які опускаються з Міністерства освіти. Це не так, адже відповідно до законодавства ми можемо підняти заробітну плату на 150% надбавками і можемо платити в необмеженій кількості премії, якщо людина на це заслуговує і виконує певні задачі.
Це з якого бюджету?
Ми можемо це робити і з бюджетних, і з позабюджетних грошей. Єдине питання в тому, чи вони в нас є, чи їх нема. І правильна відповідь на питання, чому в нас такі низькі зарплати — не тому, що є ставки. Це тому, що ми не маємо грошей на те, щоб заплатити людям більше.
І де університет може брати гроші? Бо наразі найбільш очевидні два джерела: платники і нерухомість.
Цей підхід дійсно є в головах дуже великої кількості людей. Але в моєму списку, де брати гроші — це два останніх пункти.
Ми можемо підняти оплату за навчання для наших студентів у тих спеціальностях, які зараз потребує ринок і в яких ми маємо забезпечену високу якість, а ми маємо такі спеціальності. Ми можемо і маємо піднімати ціну, тому що не повинні низькою платою за навчання другий раз виконувати соціальну функцію держави, яка дає держзамовлення. Це злочинно, тому що при тому ми втрачаємо класних людей, які йдуть з університету, і втрачаємо якість.
І це не дуже добра історія, коли ми встановлюємо нижчу оплату, щоб забезпечити можливість навчання тим, хто не має стільки грошей. Цим ми заганяємо і якість освіти, і наших викладачів у дуже непросту ситуацію. Тому щодо оплати, ми точно маємо якісні і популярні спеціальності, на яких ми можемо суттєво збільшити плату за навчання. Але це лише один з моментів.
Те, що ви кажете про оренду — теж є така річ. А вона не є ключовою. Тому що ці питання ми вирішуємо з Фондом держмайна. У них є свої розцінки, і ми не можемо кон'юнктурно встановлювати ціни. Проте, я думаю, що теж є якісь моменти, де можна щось оптимізувати.
Але ключовим фактором збільшення фінансування я вважаю започаткований міністерством формульний розподіл фінансування залежно від показників університету. І найважливішими показниками є міжнародні рейтинги, які враховуються при оцінці роботи університету і при виділенні йому фінансування. Це можуть бути достатньо великі кошти — десятки мільйонів гривень. Ці кошти можна отримати, якщо ми наведемо лад з рейтингами. Я вважаю, що в нас є достатньо багато досліджень, але ми не до кінця їх впорядковуємо, подаючи інформацію для рейтингу.
Університет погано звітує про свою роботу?
Так. Ми можемо бути значно вищі в рейтингах тільки шляхом покращення подачі наших реальних показників. Зрозуміло, що потрібно надати пріоритет дослідженням, які створюють найбільші показники. Це типова практика європейських університетів, які не женуться за кількістю досліджень. Вони визначають важливі для регіону, для країни, для конкретних наукових шкіл напрямки і забезпечують їх підтримку. Що викликає відповідний ріст рейтингів.
Тобто перше — це державне фінансування. Ми від нього не можемо відмовитися. Ми зараз отримуємо близько 50 тисяч гривень на студента. Але ми можемо отримати більше через цей формульний розподіл. Бо 50 тисяч гривень — це мало. Я вам казав, що 120 тисяч — це те, що кажуть приватні університети.
Друге — це міжнародні гроші. Ми зараз точно будемо мати достатньо лояльну систему аплікування на європейські гроші. І нам треба сформувати в університеті ці компетенції аплікування на всі можливі грантові заявки європейського освітнього і наукового простору. Це зокрема програми Erasmus, це програми Horizont.
Відвідуючи декілька років тому Варшавський університет, я з'ясував, що в ньому було понад 60 грантів Horizont і понад 20 грантів по Erasmus. У нас, для порівняння, було 8 грантів Erasmus і жодного Horizont. А саме це — обладнання для лабораторій, кабінетів тощо. Маючи 80 таких проєктів, ми зможемо більшість наших лабораторій обладнати як європейські офіси. Це другий важливий момент, де брати кошти.
Третє — це співпраця з бізнесом. Це виглядає як дуже простий шлях, про який десь згадують, а не дуже в нього вірять. Але наша практика показує, що це реально. І реально не тільки для IT-спеціальностей, де компанії нам за останні роки побудували понад 20 лабораторій. Для прикладу, за підтримки Болгарського посольства ми зробили комп'ютерний клас для філологічного факультету. На геологічному факультеті разом з «Нафтогазом України» ми зробили лабораторію, в якій понад 1 млн 400 тисяч виділено на обладнання. І ми отримали програмне забезпечення, яке коштує мільйони євро, яким користуються зараз студенти, і ним користуються провідні компанії світу з нафтогазового добування. Це означає, що наші студенти будуть готові до працевлаштування в будь-якій найпотужнішій компанії світу. Я вважаю, що наші хіміки, біологи, журналісти мають можливість пошукати успішні компанії, які разом з ними будуть створювати ці лабораторії.
Дуже важливим є також четвертий шлях залучення коштів — правильна побудова процесів всередині університету, бо університет займається не тільки освітою і наукою. Це зокрема поселення декількох тисяч студентів, це харчування, прибирання, охорона, будівництво... Це насправді великі витрати, які треба просто дуже серйозно оптимізувати. І тут є кілька варіантів того, як це можна робити.
Віддавати на аутсорс?
Як один з варіантів, у тому числі. Це шлях європейських університетів. Це класна ідея. І у нас є хороші приклади навіть тут у Львові. Наприклад, щодо харчування студентів. УКУ віддав свій простір, і цим займається Lokal, який вміє це робити. Польські університети практично всі так роблять. Вони віддають це в оренду й ще й отримують гроші.
Тут треба дуже серйозний аналіз. Я переконаний, що є дуже багато речей, які можна покращити й дуже серйозно підняти рівень тих грошей, які ми отримуємо від цих всіх процесів.
Якщо говорити про перші три пункти, де ви згадали про роботу з міжнародними партнерами, гранти тощо. Університет має фахівців, які можуть цим займатися? Зокрема, це передбачає знання іноземних мов.
Я думаю, що питання зневіри є в головах багатьох людей всередині університету. Це те, що ми маємо зламати в корені, тому що ми точно маємо класних людей, які можуть писати проєкти. Інша справа, що вони теж не до кінця вірять, що можуть бути успішні.
Насправді була проблема, я думаю, що вона трохи залишається — це кількість людей, які дуже добре володіють англійською для того, щоб писати ці грантові заявки. Але це все поправляється, треба організаційно правильно підійти до того.
Ви багато їздили за кордон, стажувалися в різних університетах. А у вас як зі знанням мов?
Якщо мова йде про комунікацію, то мені знань цілком вистачає. Інакше як би я міг відвідати десятки університетів європейського освітнього простору.
Я вважаю, що це мусить бути така мінімальна вимога. Бо виглядає дуже дивно, коли ректору для того, щоб прийняти гостей з-за кордону, потрібен перекладач.
Коли ви для себе прийняли рішення, що хочете очолити Львівський університет?
Відверто кажу, що в мене таких амбіцій довгий час на посаді проректора не було взагалі. Але вони з'явилися тоді, коли з'явилися багато практик і розуміння того, що треба робити, тому що цифровізація проникає в усі галузі університету. Тобто ти починаєш розуміти, що бачиш багато речей і бачиш шляхи їх розвитку. Я не знаю, як це в термінах, але воно точно з'явилося в якомусь місці, що є певне розуміння і, що важливіше, є практика того, як з колективом це можна робити.
Ваші конкуренти на посаду ректора висловлюють думку, що університет треба рятувати. У вас я бачу тезу, що університет треба розвивати.
Це кому як виглядає. Якщо люди виходять з негативу, то це, як правило, не найкращий варіант для старту. Звичайно, є купа проблемних моментів. Але Львівський університет, як би не було, є одним з лідерів освітнього ринку. І в нас є дуже багато класних людей. У нас є практика класної реалізації класних проєктів.
Зрозуміло, що деякі наукові школи треба рятувати, бо є проблеми. Їх треба посилювати, треба робити все, щоб з'явилися молоді люди. Але я не прихильник того, щоб говорити, що все погано у Львівському університеті і ми маємо зробити якісь революції. Я думаю, наша практика того, що зроблено в сфері інформаційних технологій, сфері міжнародних проєктів, показує, що дуже простими кроками, еволюційними, можна за не дуже довгий термін багато речей змінити і зробити університет сучасним.
Я думаю, що через це десь і прийняв це рішення йти на вибори.
І щодо роботи з кадрами. Якщо би ви стали ректором, ви маєте вже бачення команди, з якою ви будете працювати? Особливо мене цікавить в розрізі деканів факультетів, які недавно всі призначені, мають чотирирічні контракти, ви на це впливати не будете рік до завершення каденції.
Дивіться, я протягом своєї діяльності завжди був причетний до великої кількості визначальних структурних реформ. Мені довелося працювати над положенням про центр забезпечення якості освіти, який опікується освітнім процесом. Мені довелося працювати над положеннями і підбирати людей в центр підтримки студентських сервісів. Мені довелося підбирати людей, працювати з положеннями про центр мережевих технологій, який опікується інфраструктурою. Зараз ми створили центр цифрової освіти, який теж буде визначальним в наступні 5 років. І це все люди, і ми маємо там класних керівників, я вам можу точно сказати. Це люди, які не потребують замін, вони потребують розвитку, і для них ми мусимо просто створити умови.
Стосовно призначень деканів, то нам в принципі можуть закидати недемократичність виборів. Але всі вибори деканів відбувались згідно з законодавством. І це все люди, які підтримані колективами. І будь-який ректор буде змушений працювати з цими людьми. Зрозуміло, що деякі люди, можливо, будуть змінені, можливо, навіть самі захочуть піти, чи, може, навпаки, навіть будуть десь просунуті на якихось посадах. Я вважаю, що людей є достатньо.
Мене навіть дивує, бо з цими міжнародними проєктами десь в глибині факультетів з'являються просто феноменальні люди, яких ми беремо, і вони роблять реально дуже круті речі. Це найбільше надихає. В університеті є круті люди, які працюють на рівні світової та передової науки.
То чому за вас повинні проголосувати?
Перше, що я власне і представляю на своїх зустрічах — моя програма базується на попередньому досвіді і на розумінні, як можна розвинути те, що є, як робиться це в європейських університетах.
Друге — це маса започаткованих проєктів, які просто треба розвинути. Це проєкти майбутнього, які ми зараз не можемо втрачати.
І третє — це і не тільки міжнародний досвід. Я знаю дуже багато університетів України, знаю кращі практики, які можуть дозволити вивести університет на той рівень фінансування і підтримки людей, про які всі говорять.
Ну і це хороші зв'язки з бізнесом. Як член наглядової ради Львівського ІТ Кластеру, я маю можливість спілкуватися з багатьма лідерами наших індустрій, які можуть долучитися до розвитку університету.
Розмовляв Маринюк Андрій
