27 серпня 2023 року у м. Дрогобичі стане відомим ім’я нового лауреата Міжнародної премії Івана Франка.
Засновником премії є БО «Міжнародний фонд Івана Франка», створена у 2016 році з ініціативи внука Каменяра Роланда Франка та громадського діяча Ігоря Куруса. Головною метою премії є популяризація Франкової духовної спадщини у світі та відзначення досягнень в сучасній українознавчій гуманітаристиці.
З цієї нагоди ми поспілкувалися із професором ЛНУ імені Івана Франка та членом правління Міжнародного фонду Івана Франка - Ярославом Гарасимом.
Пане Ярославе, цього року церемонія відбуватиметься уже всьоме. За цей час було нагороджено вісім лауреатів, серед яких є авторитетні гуманітарії-україністи з Австрії, Італії, Фінляндії, України. Чи можете детальніше розповісти про етапи відбору та особливості визначення переможців?
Щороку у січні Міжнародний фонд Івана Франка оголошує конкурс на здобуття премії. Право представлення праць до конкурсу мають виключно університети, наукові інституції та лауреати попередніх років. На першому етапі наукові праці розглядає номінаційний комітет, який встановлює їх приналежність саме до українознавчої гуманітаристики. Після цього Рада експертів (у її складі є 30-40 докторів наук з різних країн світу) за рейтингом оцінювання визначає три найкращі роботи, які скеровує на розгляд Міжнародного журі. Засідання цього журі (12 докторів наук) відбувається якраз напередодні уродин Франка, а ім’я переможця стає відомим власне на самій церемонії нагородження. Тому інтрига зберігається до останку.
Представники яких гуманітарних наук ставали лауреатами премії?
За шість попередніх років пальму першости тримають історичні дослідження, авторами яких є Любомир Гузар, Йоганес Ремі (Фінляндія), Ігор Сердюк та Леонід Тимошенко. Двічі премію присуджували літературознавицям – Ярославі Мельник та Марії Бартоліні (Італія). Також премію здобували мовознавець Міхаель Мозер та суспільний географ Олег Шаблій.
Як і будь-яке змагання, результат визначення лауреата передбачає переможця і, мабуть, того, хто програв. А ще такого формату конкурси мають ризик опинятися у центрі скандалів. Як Франкова премія долає ці виклики?
Зрозуміло, що у підсумку фінансову винагороду та золоту медаль лауреата отримує один учений, але й двох інших фіналістів я б не назвав такими, що програли. По-перше, їхні роботи постають у центрі професійної наукової дискусії 12-х авторитетних вчених-гуманітаріїв і це вже є неабияким визнанням. По-друге, зважаючи на міжнародний склад журі, дослідницькі ідеї цих авторів мають добру нагоду здобути популярність в українознавчих осередках всього світу. А щодо прокламацій, чи то пак, незадоволення результатами відбору, то для уникнення цих моментів до складу журі входять представники від кожного фіналіста, які мають змогу особисто пересвідчитися в об’єктивності процесу встановлення переможця, що народжується в горнилі розлогих наукових обговорень на засіданнях, тривалість яких може досягати і шести годин.
Грошова винагорода премії попередніх років, як і цього разу, становить 200 тисяч гривень. Для вченого-гуманітарія - багато це чи мало?
Насамперед хочу відзначити, що участь у конкурсах віддавна була одним із шляхів покращення матеріального становища для вчених і митців. Зокрема Іван Франко свої відомі твори «Захар Беркут» та «Украдене щастя» написав якраз для участі у конкурсах, отримавши за них значну грошову винагороду. А щодо «багато чи мало», то лише зазначу, що в нинішніх умовах мізерного фінасування української науки й освіти розмір Франкової премії дорівнює майже річному заробітку професора університету. Саме тому Міжнародна премія Івана Франка – це не лише визнання наукових досягнень, а й відчутна фінансова підтримка дослідників. Принагідно складаю слова щирої подяки усім, хто долучився до формування цьогорічного преміяльного фонду і закликаю усіх небайдужих українців у будь-який спосіб підтримувати ініціативи Міжнародного фонду Івана Франка.
