«Право на революцію є невід’ємним правом народу позбуватися своїх правителів, змінювати їх політику або реалізовувати радикальні реформи в системі управління чи інститутах, за допомогою сили або загального повстання, коли правові і конституційні методи проведення таких змін виявилися неадекватними, або настільки піддаються обструкції, що є недосяжними». (Henry Campbell Black. Constitutional Law, 3-d edition, 1910. – P. 10).
Зі світової історії ми знаємо, як окремі народи реалізовували своє природнє право на повстання. Франція, Англія, США та інші розвинуті країни вибудували свої багаті демократичні суспільства у боротьбі з абсолютною монархією чи зловживаннями правлячої еліти, по крихті збираючи соціальний мир та порозуміння між різними майновими чи релігійними групами. Право на протест, революцію чи повстання в тій чи іншій формі залишилося зафіксованим у декотрих конституціях, зокрема США та Франції .
Але і відсутність такого законодавства не спасає злочинні правлячі режими від гніву народу. Як у випадку полковника-диктатора Муамара Каддафі в Лівії, коли спецслужби та ескадрони смерті не спасли його та його родину від ганебної та жорстокої смерті.
Люди не будуть терпіти сваволю чи тиранію, викрадення людей та співпрацю режиму з кримінальними елементами у боротьбі з опозицією за збереження своєї влади. І це повинні пам’ятати всі, в тому числіі опозиція, бо вона колись теж буде владою.
