Слухай онлайн
Женская одежда на сайте kloomba.com
Політика

НАТО: несвяткові клопоти

Північноатлантичний альянс відсвяткував на початку квітня 70 років з дня утворення. Проте святкування відбулося у робочому режимі, адже НАТО – не лише найбільший у світі військово-політичний блок, але і реальний гарант миру та безпеки у світі.

Рефлексії у Вашингтоні

3-4 квітня у столиці США відбулася зустріч міністрів закордонних справ країн-членів Альянсу. Вони, серед іншого, продовжили повноваження генерального секретаря Єнса Столтенберга до 2022 року, чим викликали занепокоєння Кремля. Про позицію Столтенберга скажу трохи нижче, а поки зауважу, що практика обрання генеральним секретарем НАТО представника невеликої держави себе виправдовує вже протягом тривалого часу, адже такий політик демонструє, як всередині Альянсу працюють соціальні ліфти, що надзвичайно важливо для сучасного світу.

Нагадаю, що Північноатлантичний альянс був утворений 4 квітня 1949 року з метою захисту Європи від радянського впливу. Протягом 70 років НАТО суттєво зміцнився чисельно, з 12 держав-засновників розширився до 29 членів сьогодні. Країни-учасниці Альянсу витрачають на потреби оборони понад трильйон доларів щороку, хоча нині далеко не всі з них досягають визначеної у 2014 році межі у 2% ВВП для фінансування потреб оборони. Хоча минулого року під час саміту у Брюсселі, у новій штаб-квартирі НАТО, президент США Дональд Трамп жорстко критикував партнерів за небажання збільшувати витрати, Альянс продовжує тримати руку на пульсі подій.

Міністри закордонних справ НАТО ухвалили рішення про надання допомоги Україні та Грузії у Чорному морі. Вона буде полягати у проведенні спільних навчань, обміні розвідувальної інформацією та контролі ситуації у Азовському морі, яке у відповідності з договором від 2003 року залишається внутрішніми водами Росії та України. НАТО висловлював позицію стосовно нападу на українських моряків у листопаді 2018 року, закликав звільнити їх та кораблі. Тепер Україна може розраховувати на посилення присутності Альянсу у Чорноморському басейні, що нині виглядає важливим. Ухвалене у Вашингтоні рішення можна сприймати як продовження рішень Варшавського саміту НАТО 2016 року, у відповідності з яким у країнах Центральної Європи розміщено бригаду військових Альянсу, а допомогу Україні надають чотири трастових фонди, які допомагають покращувати логістику, зв’язок, транспортні можливості Збройних Сил України.

Що стосується постачання озброєння, то тут рішення ухвалює не Альянс в цілому, а його члени. Потрібно наголосити, що протягом кількох років діяло неформальне, проте дієве ембарго на постачання в Україну летальної зброї країнами Заходу. Його було ліквідовано по суті лише у березні 2018 року після рішення про постачання нашій державі ПТРК Javelin, який можна назвати символом сучасної боротьби проти танків, яких на окупованому Донбасі зосереджено кілька сотень. Сьогодні йдуть перемовини про постачання з-за океану снайперських гвинтівок та іншого озброєння, на фінансування закупок бюджет США у поточному році передбачає 50 мільйонів доларів.

Непростий шлях

Україна та НАТО підписали Хартію про особливе партнерство ще у липні 1997 року, ця співпраця триває з різним ступенем інтенсивності вже понад 20 років, однак вирішальний імпульс отримала після Революції Гідності. Спроба України та Грузії за сприяння США отримати План дій для досягнення членства (ПДЧ) на саміті Альянсу у Бухаресті зіткнулася з опором з боку Німеччини та Франції. Ця невдача примусила змінити тактику, і сьогодні країни-претенденти (Боснія і Герцеговина, Грузія, Північна Македонія та Україна) зосередилися на реформуванні армії та внутрішнього життя. В Україні, зокрема, більше 10 батальйонів пройшли вишкіл за стандартами НАТО, сьогодні на Яворівському полігоні відповідну підготовку проходить 72-а бригада імені Чорних Запорожців. До речі, українські військові не лише отримують нові знання, але і передають власний досвід. Варто зауважити, що з осені 2017 року Угорщина послідовно торпедує можливості для діалогу України та НАТО, вимагаючи від нашої держави змінити закон «Про освіту».

Нагадаю, що у лютому Верховна Рада ухвалила зміни до Конституції, які визначають вступ до НАТО та ЄС стратегічним пріоритетом зовнішньої політики нашої держави. На жаль, ця тема не дуже гучно звучала під час президентської кампанії, хіба що Петро Порошенко заявив, що має наміри на саміті НАТО у грудні порушити питання про надання нашій державі ПДЧ. Володимир Зеленський стверджує, що для майбутнього вступу до Альянсу потрібен референдум. Справді, практика проведення референдумів щодо членства щодо країн, які прагнуть стати членами НАТО, існує, проте він оголошується вже на останній стадії перед вступом.

Наприкінці березня у Грузії після командно-штабних навчань за участі країн НАТО генеральний секретар Альянсу Єнс Столтенберг заявив, що та зможе приєднатися до Північноатлантичного альянсу, не зважаючи на позицію Росії. Думаю, справа не лише у кавказькій гостинності, але і у поступовій трансформації позиції Альянсу стосовно перспектив власного розширення. Відверто кажучи, гібридна війна Росії проти України не лише заскочила НАТО зненацька, але і стала стимулом для відновлення його повномасштабного функціонування у всьому світі. Кремль кинув виклик цивілізованим країнам, і Альянс не може залишатися осторонь.

Заява Єнса Столтенберга про євроатлантичні перспективи Грузії виглядає показовою з огляду на те, що 20% території кавказької республіки залишаються окупованими Росією. Проте Альянс не має намірів відступати у своєму прагненні залучати нових членів. В Україні слова Столтенберга викликали зрозумілі ревнощі, проте це хибна практика: країнам, які претендують на вступ до Альянсу, краще не сваритися, а взаємодіяти, адже супротивник у нас спільний – Росія.

Протягом останнього часу кількість громадян України, які підтримують вступ до НАТО, виросла, восени минулого року досягла позначки у 42%. Динаміка є позитивною, проте не повинна слугувати приводом для заспокоєння, оскільки для Росії перспективи євроатлантичної інтеграції України виглядають дуже болісно. Тому треба працювати над змінами у ЗСУ та державній політиці, орієнтуючись на стандарти Альянсу та бути реалістами, вимагаючи неможливого.

Євген МАГДА, Інститут світової політики

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...