Читаючи страсні євангелія ми не можемо не звернути увагу на знамення і явища, які супроводжували хресні страждання Христа Спасителя на Голгофі. Здається всі брали участь у стражданнях і зневазі, які перетерпів Розп’ятий. Ісусу Христос промовив з хреста сім Своїх найдорожчих слів, тільки Бог Отець до цього часу не виявляв Своєї участі в тому, що відбувалося на Лобному місці.
Колись, даючи закон на Синайській горі, і тим встановлюючи Старий Завіт, Господь звертався з промовою до Свого народу, та супроводжував її великими знаменнями. Тоді Він відкрив богомвибраному народу Свою велич і міць в блискавці і громові, у вогні і димові, у землетрусі і звучанні сурми (Вих. 19: 16-18). Невже Бог Отець мав промовчати тепер, коли в крові Сина Його встановлювався Новий Завіт, Завіт благодаті та миру? Невже Ісус Христос, Син Божий, ствердно промовивши з хреста: «Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув? (Мф., 27: 46), мав так і не почути відповіді? Чи міг мовчати Отець тепер, коли Його Син страждав і помирав на хресті? Ні! Бог Отець не став мовчазним свідком страждань Свого Улюбленого Сина, а в багатьох явищах та ознаках показав Свою любов до Свого Єдинородного Сина.
Євангеліст Матфей розповідає нам перш за все про знамення смерті Спасителя на хресті, що від «шостої години була темрява по всій землі до години дев’ятої» (Мф. 27: 45). Ми не можемо знати, як далеко розкинулась ця темрява, чи досягла вона інших країн, але відомо, що вона накрила мороком всю Святу Землю. Ця темрява не була наслідком сонячного затемнення, як думає багато дослідників, бо цього явища не буває під час повного місяця, коли святкується в євреїв Пасха. Це була незвична, чудесна темрява, яка вступила всупереч з усіма законами природи. Коли Син Божий народився у Вифлеємі, то темрява ночі осяялась незвичною зіркою, на знак того, що Світло прийшло у світ. А тепер, коли Син Божий помирав на Голгофі, у світлий полудень розгорнулась по всій землі темрява на знак того, що Світло для світу на хресті згасало. Коли Бог Отець на Синайській горі давав скрижалі завіту для Свого народу, то була темрява, хмари і морок, щоб люди не бачили Лиця Його, а тільки чули Його голос. І цей морок немов би слугував завісою, яка заховувала велич і святість Божі, щоб ці властивості не вразили грішних людей. Такою ж була голгофська темрява, вона приховувала від поглядів гріховного народу безкінечні і незбагненні страждання Сина Божого. Жоден смертний не міг бачити того, як Син Божий в найпотаємніших і глибинних муках висів на хресті. Тіні мороку та скорботи лягли на святу Його й чисту душу. На знак цього і сонце заховало свої промені й осяйність його зникла.
Під час цієї темряви, що накрила всю землю, відбулося ще одне знамення: розірвалась церковна завіса надвоє, зверху донизу. Невидима рука розірвала виткану з білих, голубих та багряних ниток завісу, яка перегороджувала вхід до Святая святих юдейського храму, куди входив лишень один раз на рік первосвященик з кров’ю жертовного агнця. Вмить ковчег завіту з золотими херувимами відкрився перед очима збентеженого і наляканого народу. В цьому явищі Господь також показав, якою могутністю дихала Його проповідь про спасіння. Спаситель світу помер на хресті і Своєю святою та дорогоцінною кров’ю Він викупив гріхи всіх людей. Смертю Своєю Він дарував людям вічне спасіння. Тепер знищилась та завіса, та огорожа між Богом і людьми, які були виткані та зведені гріхами людськими.
За цими двома незвичайними явищами прийшло нове вражаюче знамення: «І земля потряслась; і каміння порозпадалось; і гроби розкрились; і багато тіл померлих святих воскресли і, вийшовши з гробів після воскресіння Його, увійшли у святе місто і явилися багатьом» (Мф., 27: 52, 53). Величне та чудесне знамення. Земля потряслась від радості. Вона розділила з людьми прокляття Боже за гріхи. З того часу вона вирощувала терня та бур’яни. Тому і затрусилась вона, немов повстала від прокляття тоді, коли все звершилось на Голгофі, коли звершилось викуплення. І каміння вмить порозпадалось, і гроби повідкривались в час смерті нашого Спасителя, тому що Своєю смертю Він переміг смерть, знищивши її владу. Господь звільнив полонених смертю, вивів їх з безпросвітної темряви. Ми не знаємо хто були ці мертві, що повстали з гробів. Євангеліст їх називає святими. Очевидно це були люди, які мали віру в прийдешнього Спасителя. Вони і у своїй смерті надіялися на Викупителя. Із євангельської розповіді видно, що хоча пасхальне повітря проникло в їх могили ще в день смерті Спасителя, але тільки після Його воскресіння вони повстали із гробів, «бо Ісусу належало першому воскреснути (Діян., 26: 23), бути первенцем із усіх померлих (1 Кор., 15: 20), початком для померлих, щоб мати Йому в усьому першість» (Кол., 1: 18). В даному знаменні ми маємо запоруку для своєї надії, що і ми так само воскреснемо.
Всі ці три явища, що сталися під час смерті Спасителя на хресті, нехай розбудять у нас сльози покаяння, щоб ми оплакали помилки своєї юності, яка щезла в марноті наших лукавих помислів. Ми повинні оплакати гріхопадіння зрілих років, проливати сльози над сивиною старості нашої, яка багата роками, але не добрими справами. Плачмо завжди за собою, бо ж чим заплатимо за любов Божественного Голгофського Страждальця до нас, грішних? Хай всі ці три незвичних явища стануть для нас знаменнями і в нашому особистому житті, будуть для нас зброєю для перемоги перед страхом смерті, коли Господь дозволить їй нас умертвити. Коли світло земного сонця почне в наших очах спадати, коли завіса нашого тіла стане роздиратися, коли заколишеться під ногами нашими земля і розкриється перед нами гроб, то звернімось зі словами віри до Розп’ятого: «Так, гряди, Господи Ісусе» (Од., 22: 20). Амінь!
(Слово виголошене мною у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Львова за читанням акафісту Божественним Страстям Христовим 17 квітня 2016 р.)
