В Україні відбулися дострокові парламентські вибори. Верховна Рада дев’ятого скликання з початком політичного сезону стане до роботи, а ми поки спробуємо підбити перші підсумки волевиявлення наших співгромадян.
Явка виборців виявилася найнижчою за всю новітню історію України, і склала 49,84%. Це не лише спростувало окремі прогнози соціологів, але разом з сумнівною мотивацією щодо розпуску Верховної Ради восьмого скликання закладає бомбу уповільненої дії під новий парламент.
Подолати 5-відсотковий прохідний бар’єр зуміли п’ять політичних сил. Хоча остаточний підрахунок голосів Центрвиборчкомом ще триває, вже очевидно, що партія «Слуга народу» зможе сформувати фракцію, чисельністю більше за 226 депутатів, тобто отримати одноосібну більшість. Цікаво, що за одномандатними округами представників «СН» пройде, можливо, більше, ніж за партійним списком. Унікальний результат як для політичної сили, яка до президентської кампанії не здійснювала жодних політичних рухів, пояснюється випромінюванням рейтингу Володимира Зеленського та силою політичного бренду.
Спокуса сформувати однопартійну більшість у «Слуги народу» є великою, адже ситуація унікальна і може дозволити отримати вагомі політичні дивіденди. Проте стратегічно більш правильним виглядає формування коаліції з іншими політичними силами, які подолали прохідний бар’єр. Тим більше, що лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко готова на входження до неї практично без попередніх умов. Умови висуває Святослав Вакарчук, лідер партії «Голос», яка набрала трохи більше 6% голосів виборців, ставши єдиною парламентською силою, яку підтримали менше мільйона виборців. Але ситуація не є критичною, і я дозволю собі прогнозувати щонайменше імітацію переговорів про формування коаліції.
Партія «Опозиційна платформа «За життя», яка отримала другий результат (понад 13% голосів виборців) устами керівника своєї політради Віктора Медведчука заявила про готовність працювати у опозиції. Припускаю, що «платформісти» претендуватимуть на представництво у парламентській президії та контроль за комітетом з питань свободи слова. Прагнення Віктора Медведчука постійно збільшувати вплив на інформаційний простір, безумовно, потребуватиме парламентського прикриття.
Ще одна фракція, яка буде працювати в опозиції – «Європейська Солідарність». Вона нараховуватиме біля трьох десятків парламентаріїв, яких очолюватиме п’ятий президент Петро Порошенко. «ЄвроСолідаристи» обіцяють відстоювати курс України на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Щоправда, це потребуватиме від соратників Порошенка постійної концентрації сил.
Цікаво, що «Слуга народу» як з партійними списками, так і мажоритарними округами, зуміла вибити низку політичних сил, які претендували на присутність у Верховній Раді. Але не лише прихильники Зеленського здобули успіх: на державне фінансування нині претендує як така, що подолала 2-відсотковий бар’єр, віртуальна партія Шарія, керівника якої Центрвиборчком навіть зняв з виборів. Проте це не завадило «червонокульковим» виступити на рівних з «Українською стратегією Гройсмана» та ВО «Свобода» та впевнено обігнати «Громадянську позицію» та «Самопоміч», лідер якої Андрій Садовий вже висловив готовність скласти свої повноваження.
Цікава ситуація склалася у Києві. Офіс президента прозоро натякав меру столиці Віталію Кличку на готовність розділити повноваження міського голови та керівника КМДА, призначивши на цю посаду власного представника. Кличко публічно припустив за такого сценарію проведення дострокових виборів у столиці, але результати волевиявлення 21 липня можуть охолодити запал Віталія Володимировича. Річ у тому, що «Слуга народу» у Києві не лише здобула перемогу за партійними списками, але і виграла всі мажоритарні округи, використавши силу бренду у повному обсязі. Тому плани команди Зеленського щодо домінування у столиці отримали вагоме підтвердження.
Не виключено, що Верховна Рада дев’ятого скликання збереться на своє перше засідання на День Незалежності, наче замінивши цією подією скасований президентом військовий парад. На порядку денному буде формування парламентської коаліції та пропозиція главі держави внести кандидатуру прем’єр-міністра, яку готова буде підтримати більшість парламентаріїв. Серед можливих претендентів – заступник виконавчого директора МВФ від України Владислав Рашкован, секретар РНБО Олександр Данилюк, голова правління НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв та екс-міністр економіки Айварас Абромавічус. Володимир Зеленський зауважив, що уряд має очолити економіст без політичного шлейфу, від себе додам – такий, що розуміється на реальній економічній ситуації та спроможний вести діалог з нашими закордонними партнерами.
Якщо ухвалення кадрових питань може пройти навіть у стані ейфорії – нагадаю, що однопартійної більшості у нашій політичній історії ще не було, тому гасло «Зробимо їх ще раз» можна використовувати навіть під куполом ВР, то вже до кінця 2019 року для парламенту постане низка питань, на які потрібно буде давати відповідь. Це не лише обіцяні президентом законопроекти про скасування депутатської недоторканості та імпічмент, навколо яких теж буде зламано чимало списів, але і інші рішення, не менш важливі. На часі розгляд проекту Державного бюджету на 2020 рік та визначення стосовно долі закону про особливий порядок місцевого самоврядування у ОРДЛО, який на сьогодні не працює. Новій Верховній Раді до кінця поточного року потрібно буде визначитися з його долею, не забуваючи, що зосередження влади в руках президента дає підстави західним партнерами вимагати від нього більш рішучих дій у питанні імплементації Мінських домовленостей. Не виключено, що нове парламентське скликання захоче призначити дочасні місцеві вибори у деяких регіонах, але навіть цей крок не скасує необхідності їх проведення восени 2020-го. Потрібно буде сформувати новий склад делегації у ПАРЄ та інших представницьких органах.
На наших очах і за безпосередньої участі мільйонів виборців відбувся злам існуючої політичної системи – далеко не завжди ефективної, проте звичної для багатьох. І гасло «Так буде не завжди» звучить далеко не з позитивною конотацією. Партія «Слуга народу» отримала унікальний картбланш на перетворення, проте поки що не намагалася донести до співгромадян стратегічні напрями своєї діяльності. Певний запас часу у неї є, проте виклики, які стоять перед Україною, неординарні та помітні, імітувати діяльність для їх розв’язання не вийде. Тому політична осінь в нашій державі буде гарячою та насиченою.
