24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності і дві постанови: Про проголошення незалежності України (із призначенням на 1 грудня республіканського референдуму з підтвердження Акта незалежності) та Про військові формування в Україні (щодо утворення Міоборони та підпорядкування всіх військових формувань, дислокованих на території республіки, Верховній Раді України).
«За» проголошення незалежності з першої спроби (за Постанову про проголошення незалежності України) проголосував 321 депутат – конституційна більшість. Однак, дехто витягнув картки, щоб не брати участі в голосуванні. Помітивши це, Леонід Кравчук, який головував на засіданні, оголосив, що ті, хто не «встиг» проголосувати, мають написали до секретаріату письмові заяви. У результаті «Акт проголошення незалежності України», який голосувався одразу по тому, підтримали 346 депутатів.
На хвилі піднесення, яке панувало в сесійній залі і за стінами парламенту (засідання транслювалося по радіо), В’ячеслав Чорновіл запропонував внести до парламентської зали синьо-жовтий прапор, з яким українці стояли на барикадах біля російського Білого дому, а також – підняти національний прапор над куполом парламенту. За кілька хвилин прапор з’явився в залі. Однак урочисте підняття його над парламентом відбулося за кілька нів – 4 вересня 1991 р.
Того ж дня, 24 серпня, Верховна Рада ухвалила постанову « Департизацію державних органів, установ та організацій», якою припинялась діяльність організацій політичних партій в усіх органах державної влади та управління, правоохоронних органах, установах радіо і телебачення, інших державних установах, органах і організаціях.
Останнім у той день депутати ухвалили звернення до парламенту та президента РРФСР, у якому «щиро подякували» їм за «героїчні дії по захисту свободи і демократії» під час путчу і висловили впевненість у тому, що «вікові традиції взаємопідтримки прогресивних сил України і Росії і надалі міцнітимуть».
