16 березня 1946 року у Лук’янівській в’язничній лікарні Києва помер генерал-поручник Армії УНР Володимир Сінклер.
Його пращур майор Сінклер був зв’язковим у Пилипа Орлика і поплатився життям за українські інтереси. Володимир Сінклер походив з родини спадкових англійських дворян. Володимир Сінклер був офіцером російської армії, народився в Узбекистані, навчався в Оренбурзькому кадетському корпусі, Михайлівському артилерійському училищі, з віднакою у званні гвардії капітана закінчив Миколаївську військову академію Генерального штабу (де вчився разом з Олександром Грековим). Став довіреною особою Великого князя Миколи Миколайовича. 1917-го року у званні генерал-майора пішов у відставку за станом здоров’я і переїхав до Києва.
З 1918-го він працював у Військовому міністерстві УНР, згодом – Української Держав Павла Скоропадського.
Після повалення гетьманського режиму служив у лавах Армії УНР, куди його запросив помічник начальника штабу Василь Тютюнник.Протягом 1920-1921 років він займав посаду начальника Генерального штабу УНР.
«Сухуватий, невисокого росту, типу скорше кіннотника, маломовний, хоч завжди привітний, генерал Сінклер зразково точно виконував свої складні і нелегкі обов’язки 1-го Генерал-квартирмайстра – незадовго – Начальника Штабу Армії. – писав Євген Маланюк. – Виконував до кінця. А коли той кінець прийшов (в грудні року 1919), генерал опинився в Польщі.
Але знаю напевне, що, коли з кінцем року 1920-го наша Армія була в Польщі інтернована, генерал одразу ж дістав дуже поважні пропозиції від польських військових кіл. Справа йшла про високе становище в Міністерстві військових справ. І от що мені пізніш, у Варшаві, оповідали добре поінформовані люди: на всі польські пропозиції генерал Сінклер мав одну відповідь:
-Бачте, я нічого не мав би проти того, але ж я дав покійному Тютюнникові слово чести. Ні, не можу».
Сінклер жив у Польщі, працював різноробочим. Аж поки наприкінці Другої світової, у березні 1945-го його було заарештовано Смершем і доставлено до київської Лук’янівської в’язниці.
