Поправки до Статуту Російської православної церкви, які запропонував Архієрейському Собору РПЦ митрополит Онуфрій, мали б допомогти УПЦ (МП) виглядати в Україні більш самостійною церквою. Проте, Собор затвердив їх в такій редакції, яка звужує самостійність УПЦ (МП) ще більше, повідомив кореспондент порталу «Релігія в Україні».
Предстоятель УПЦ (МП) митрополит Онуфрій (Березовський) запропонував Архієрейському Собору РПЦ переформулювати деякі положення статуту РПЦ «щоб уникнути подальших спекуляцій, спрямованих на підрив авторитету Української Православної Церкви в очах мільйонів українців». Він захотів «підкреслити особливий статус» УПЦ. Відтак, запропонував собору виділити для УПЦ окрему главу в статуті РПЦ, вписавши в неї, що:
1) «Українській Православній Церкві надано незалежність і самостійність в її управлінні, згідно з Визначенням Архієрейського Собору Руської Православної Церкви, що відбувся 25-27 жовтня 1990 року.
2) Українська Православна Церква є незалежною і самостійною в своєму управлінні з правами широкої автономії.
3) У своєму житті і діяльності Українська Православна Церква керується Ухвалою Архієрейського Собору Руської Православної Церкви про Українську Православну Церкву 1990 року, Грамотою Патріарха Московського і всієї Русі 1990 року і Статутом про управління Української Православної Церкви».
Однак, у прийнятому Архієрейським Собором РПЦ визначенні «Про внесення змін і доповнень до Статуту Руської Православної Церкви та інших документів Російської Православної Церкви» пропозиції митрополита Онуфрія «обросли» доповненнями, які вперше за багато років чітко звужують самостійність УПЦ в межах РПЦ / Московського Патріархату.
Так, в пункті 3 визначення сказано: «У своєму житті і діяльності Українська Православна Церква керується Ухвалою Архієрейського Собору Руської Православної Церкви 1990 року «Про Української Православної Церкви », Грамотою Патріарха Московського і всієї Русі 1990 року і Статутом Української Православної Церкви, який затверджується її Предстоятелем та схвалюється Патріархом Московським і всієї Русі».
Ніколи раніше РПЦ не мала схвалювати Статут УПЦ, такого пункту в статуті РПЦ не було. Статут УПЦ каже, що він затверджується Собором УПЦ, і все. Тепер необхідно обов'язково отримувати схвалення в Москві. Водночас виникає природне запитання: якщо центр управління УПЦ знаходиться в Києві, як на цьому наполягає митрополит Онуфрій, підтриманий Архієрейським Собором РПЦ, чому Статут УПЦ повинен проходити процедуру схвалення в Москві?
Далі в соборному визначенні стверджується: «Ім'я Предстоятеля поминається в усіх храмах Української Православної Церкви після імені Патріарха Московського і всієї Русі». Раніше такої вимоги в статуті РПЦ не було. Тепер затверджена пряма вимога статуту РПЦ про поминання патріарха РПЦ у всіх храмах УПЦ. Цей пункт, мабуть, внесений самим патріархом Кирилом, який болісно сприймає своє непоминання в цілому ряді храмів УПЦ.
Далі в тексті документа зазначено: «Рішення про утворення чи ліквідацію єпархій, що входять в Українську Православну Церкву, і про визначення їх територіальних кордонів приймаються її Синодом з подальшим затвердженням Архієрейським Собором».
Слід враховувати, що Архієрейський Собор в даному контексті - це саме Собор РПЦ (в Статуті УПЦ відсутнє таке поняття як Архієрейський Собор, замість нього є Собор єпископів). Раніше в статуті РПЦ такого пункту теж не було. Хоча Архієрейські Собори РПЦ і заверджували створення єпархій в межах УПЦ, але це була радше традиція, офіційно не зафіксована в статуті. Тепер це стало обов'язковою нормою.
Наступний, 10-й пункт визначення говорить: «Рішення Помісного і Архієрейського Соборів є обов'язковими для Української Православної Церкви». Це теж нова, прописана в статуті РПЦ норма. Раніше багато рішень московських соборів, виходячи з місцевої ситуації, систематично ігнорувалися і не виконувалися в УПЦ. Тепер відкривається нова інтрига у відносинах між РПЦ і УПЦ.
11-й пункт: «Рішення Священного Синоду діють в Українській Православній Церкві з урахуванням особливостей, визначених самостійним характером її управління». Дане формулювання виглядає свавіллям щодо нинішнього Статуту УПЦ. В УПЦ є свій Синод, і раніше, за замовчуванням, вважалося, що Синод РПЦ не займається українськими справами. Тепер це вже не так (хоча і з застереженнями).
Інші пункти також закріплюють залежність УПЦ від РПЦ (зокрема, підтверджується, що УПЦ «отримує святе миро від Патріарха Московського і всієї Русі»).
Деяким успіхом УПЦ в демонстрації своєї самостійності є пункт 12-й соборного визначення: «В Українській Православній Церкві діє власна вища церковно-судова інстанція». Однак, далі говориться: «При цьому суд Архієрейського Собору (мається на увазі РПЦ - ред.) Є церковному судом вищої інстанції для Української Православної Церкви».
Церковний суд РПЦ і раніше де-факто не діяв в УПЦ. Ще патріарх Алексій (Рідігер) письмово це гарантував тодішньому предстоятелю УПЦ митрополиту Володимиру (Сабодану). Тепер існуюча ситуація формально закріплена в статуті РПЦ.
Єдиним очевидним досягненням УПЦ на соборі є пряма декларація визначення Архієрейського Собору РПЦ про те, що центр управління УПЦ знаходиться в Києві (пункт 4-й). Треба думати, цей запис було зроблено, щоб формально убезпечити УПЦ від дії закону про «церкви з центром в країні-агресора», проект якого розглядається в парламенті України. Однак, інші пункти соборного визначення слабо корелюють з цією поправкою.
Таким чином, якщо раніше в статуті РПЦ була явна двозначність стосовно УПЦ, яка давала можливість двояко інтерпретувати положення статуту, в новому визначенні Архієрейського Собору РПЦ ця двозначність знята на користь фактичного центру управління в Москві.
Прийняте визначення Архієрейського Собору РПЦ щодо УПЦ вже критикують в самій УПЦ.
Нагадаємо, сьогодні, «1 грудня Володимир Путін виступить на засіданні Архієрейського собору РПЦ і візьме участь у жеребкуванні фінальної частини чемпіонату світу з футболу 2018 року» - такий анонс є на сайті Адміністрації президента РФ.
