«Я пам'ятаю Путіна чиновником мерії. Він був гармонійний, адекватний посаді і середовищу. За страх, за частку, за гроші відписував добрим людям шматки міської власності, оформляв потрібні папери, видавав ліцензії, торгувався за відсотки, вичавлював хабара, «мутив» щось з німцями. Словом, займав відповідну до своїх дарувань нішу в міському харчовому ланцюжку. Навіть користь рідному місту іноді міг заподіяти». Таким запам'ятався Володимир Путін бізнесменові Максиму Фрейдзону.
Уродженець Петербурга Максим Фрейдзон, який подав позов проти «Газпрому», «Лукойлу» і інших російських компаній, а також їх менеджерів: голови ради директорів «Газпрому» Олексія Міллера, генерального директора «Газпром-нафти» Олександра Дюкова,директора компанії «Лукойл-бункер» Алі Бєглова і директора компанії «Горизонт Інтернешнл Трейдинг» Грема Сміта. Максим Фрейдзонстверджує, що відповідачі повинні виплатити понад 540 мільйонів доларів за його частку в нафтовій компанії «Совекс», яка обслуговує аеропорт «Пулково». Разом зі своїм партнером Дмитром Скігіним, який помер в 2003 році, Макчим Фрейдзон володів 29 відсотками акцій компанії «Сигма», якій належали акції «Совекс».
У 2007 році «Совекс» був куплений «Лукойлом» і «Газпромом», а ще раніше, коли після смерті Скігіна Фрейдзон зацікавився долею своїх акцій, на його життя було скоєно замах: його жорстоко побили в Петербурзі, після чого він виїхав до Ізраїлю.
Публікація «панамських паперів» зацікавила Максима Фрейдзона, і він упевнений, що серед цих документів можна буде відшукати яскраві свідчення того, як голова комітету із зовнішніх зв'язків мерії Санкт-Петербурга Володимир Путін і його друзі складали свої перші капітали. Серед грошей, які чиновники вимагали у бізнесменів, були і 20 тисяч доларів, що належали Максиму Фрейдзону. Бізнесмен розповів Радіо Свобода про те, як ця солідна на ті часи сума перекочувала до Олексія Міллера і Володимира Путіна.
– Взагалі, все закономірно. Це повинно було спливти так чи інакше. Мабуть, просто вийшли за межу, можливо, терпимого. Тому що вкрадене в невеликих кількостях ще можна ховати, а тут це стало системою. Але приємно, що до цього виявлений інтерес. Сподіваюся, зараз все-таки буде з'ясовано, де, як і ким награбовано. Це допоможе відновленню справедливості. У Росії щось змінити в системі управління за існуючої структури власності неможливо.
– Ви застали часи, коли крали ще не в таких масштабах, але з тією ж пристрастю. Як Ви виявили, що чиновники мерії, в тому числі і нинішній президент Росії, захоплені особистим збагаченням?
– Детально і серйозно про це треба говорити в суді. Але якщо говорити про Путіна, є таке ємне народне визначення: «приблатньонний комітетник». Це визначення я почув році в 1992-му від приятелів, яких запитував про комітет із зовнішніх зв'язків мерії. Мені потрібно було оформити в комітеті зовнішніх зв'язків документи міжнародного бізнес-проекту. Проста справа, але, як завжди, потрібні були зв'язки і рекомендації. Я запитав: що за люди? «Комітетник приблатньонний, годуються з гуманітарки, але за гроші все виконують грамотно». Все дійсно так і сталося. Мене порекомендували. Вони тоді сиділи на вулиці Антоненка, у них була своя спеціальна нора, винесена зі Смольного. Я прийшов на Антоненка, про щось таке абстрактне сказали кілька слів, про дружбу між новою Росією і Заходом, про економічні зв'язки. У процесі бесіди пан, разюче схожий на президента Росії Путіна, написав цифру і на закінчення сказав: «Оформленням займеться Олексій Міллер». На тому й розійшлися. Треба сказати, що виконали вони все дуже грамотно, швидко і без проблем.
– Ви були тет-а-тет чи Міллер теж був присутній при цьому?
– Ні, ми були тет-а-тет.
– І яку суму він написав?
– Десять тисяч доларів.
– На ті часи були хороші гроші.
– Мабуть, я справляв враження багатого заморського гостя. Міллер чесно все оформив, гроші взяв. Не я один, як відомо, звертався з подібними питаннями і проханнями. Взагалі, вся ця ідея, що Володимир Володимирович був якимось авторитетним гангстером, дуже роздута і, можливо, ним же самим. Реальність більш прозаїчна. Наскільки я знаю, він дійсно тоді багато і продуктивно працював з бандитами, обслуговував їх, намагався бути корисним. Ну, і, звичайно, старанно вчився у старших товаришів, активно ріс, переймав передовий досвід, манеру поведінки. Яку, до речі, нині так яскраво демонструє...
Як я розумію, з точки зору людей, які тоді реально приймали рішення в місті, а люди ці були глибоко злочинного сенсу і змісту, він був ніхто. Послужливий «приблатньонний комітетник», потрібний, тому що оформити і підписати повинен. Заодно нову тему може запропонувати. Ну, частку проситиме, треба дати трохи, в загальному, невеликий, але корисний підручний. Це були різні рівні не так ухвалення рішень, скільки можливості самостійно втілити ці рішення в життя. Я думаю, що Володя, як називав його Діма Скигін, багато речей робив тоді просто через страх. Вигоду свою не забував, звичайно, частку відсотками і грошима брав, але, як каже народна мудрість, все з м'яса і кісток, а на двадцять чотири години на добу охорони ніхто не поставить собі. Його колишня контора тоді сама тріщала по швах і прикривала його вкрай помірно, на виріст: крутись, виживеш – тоді подивимося. У той період в місті було протистояння різних груп рішучих людей, відповідно, і йому доводилося лавірувати між людьми, які на дух один одного не переносили. Крутився, виживав. Заробляв, як міг.
– Щоб у наших читачів була картинка перед очима: як це виглядало? Пам'ятаю, мені доводилося давати гроші паспортистці, я їх у відкритий ящик столу поклав. Хтось в конверті десь залишає, хтось на рахунок переводить...
– Ні, це не та ситуація. Коли сума позначена, є порученець, який оформляє папери і отримує гроші. Папери готові, отримай гроші.
– Тобто просто кешем з кишені?
– Кешем з кишені, звичайно. Було б дивно, якби вони брали у мене чеки. Що стосується інших, чесно кажучи, не знаю. Діма Скигін періодично їздив з ним зустрічатися. Іноді в ресторан «Місяць», де Володя зустрічі призначав.
– А ім'я Ролдугiна Вам було в ті часи знайоме?
– Ім'я Ролдугіна знайоме не було. Знайомі інші імена.
– Красива схема – використовувати віолончеліста...
– Схема проста.
– Але не у всіх є свій ручний віолончеліст.
– Віолончеліст – це те, що називалося «лавка на бомжа, на небіжчика», зливали гроші, потім розпилювали, потім знову збирали. Довірених адресатів для переказу під рукою було достатньо. Цим багато і професійно займалися Скигін зі Смітом. Діма більше в Росії, Сміт в Ліхтенштейні, Монако, США та інших західних країнах. У 2000 році велося розслідування щодо відмивання грошей російської мафії в Монако, але воно якось дивно заглохло. Наскільки я знаю, гроші, що належали Путіну, тоді відмивав і обслуговував Сміт. Дивно, що Сміта до сих пір не притягли до відповідальності. Сподіваюся, зараз притягнуть.
– Спілкуючись з Путіним, Ви навряд чи підозрювали, що перед Вами людина, портрет якої з'явиться на обкладинці журналу «Тайм»?
– Ні. У найгірших думках таке собі уявити було неможливо. Людина помітно компенсує комплекси. При цьому не маючи ні розуму, ні достатньої кількістю сил. Скориставшись сленгом, скажу так: Володя пнеться. А, як відомо, пнеться – здується. За прикладом далеко ходити не треба: пнувся з турками – турки літак збили – здувся. Система «прокатило – не прокатило».
