Перемога Юрія Вілкула на повторних виборах мера Кривого Рогу - це демонстрація недалекоглядності, чванливості і слабкості демократичного руху України, пише Віталій Портников.
"Повторні вибори мера Кривого Рогу дали можливість Юрію Вілкулу не просто перемогти - а утвердитись у ролі практично безальтернативного обранця городян.
Якщо після попередніх виборів мер виглядав "кульгавою качкою", людиною, проти якої виступила практично половина виборців - і вже тому змушеного рахуватися з міськими настроями, то тепер ясно, що жодних конкурентів у Вілкула немає і найближчим часом не намічається."Крівойрогнаш". Тобто їхній, Вілкулів.
Як це могло статися? Варто нагадати, що після місцевих виборів претензії щодо фальсифікації виборів були у двох великих містах - Одесі та Кривому Розі.
Але якщо в Одесі гучні заяви глави місцевої адміністрації Михайла Саакашвілі і кандидата БПП на пост мера міста Олександра Боровика так і залишилися розмовами і не привели до масових виступів на підтримку кандидата демократів і нових виборів - до того ж і сама партія президента не палала бажанням боротися за перемогу свого висуванця - то у Кривому Розі все було інакше.
Успіх місцевого активіста Юрія Мілобога явно став несподіванкою не лише для партії "Самопоміч", яка його висувала, а й для всієї країни. Але до честі "Самопомочі", її партійці швидко зорієнтувались у тому, що відбувається - і домоглися безпрецедентного рішення про призначення повторних виборів у Кривому Розі.
Цікаво, тепер, після того, як ці вибори пройшли, не ставлять вони собі питання "навіщо"? Те, що сталося потім, може увійти в підручники політології як приклад запрограмованої поразки.
Власне, поразкою була вже сама відмова Юрія Мілобога балотуватися на виборах мера. Тому що вибори, власне, проводилися саме тому, що у нього вкрали перемогу - принаймні так вважали соратники.
І, звісно, необхідно зрозуміти, з чим була пов'язана відмова людини, яка стала реальним конкурентом Вілкула - з його власним рішенням чи з позицією партії. І те, й інше - справжня політична катастрофа.
Але давайте вирішимо, що Мілобог пішов з виборів сам. Що в цій ситуації має робити "Самопоміч"? Очевидно, що успіх Мілобога на виборах був обумовлений зовсім не високим авторитетом цієї партії на Сході - якими б не були ілюзії її активістів. Мілобог "майже переміг" перш за все тому, що він - свій, місцевий.
І в цій ситуації було важливим не висування умовного кандидата від будь-якої політичної партії, а знаходження людини, яка була б для криворіжців такою ж своєю і зрозумілою, як Мілобог. Такою ж альтернативою Вілкулу. Але вже точно не чужим для міста. У правильності такого підходу "Самопоміч" була впевнена хоча б по виборах у Одесі.
Михайло Саакашвілі впевнено висунув у кандидати в мери міста невідому одеситам людину. І питання навіть не в тому, що Олександр Боровик - навіть при високому рівні популярності колишнього президента Грузії - не зміг перемогти Геннадія Труханова. А саме в тому, що його результат ніхто не хотів захищати.
Місцеві вибори - це завжди вибори "своїх". Але "Самопоміч" пішла рівно протилежним шляхом, вирішивши висунути кандидатом у мери Кривого Рогу Семена Семенченко - і з цієї хвилини питання тріумфальної перемоги Вілкула було вирішеним наперед.
Вражало в усій цій ситуації, з якою впевненістю активісти партії говорили про перемогу, про другий тур - про все, що було неможливим за визначенням. Як фактично не хотіли помічати очевидного - відсутності у партії реальної популярності та інфраструктури на сході країни.
За це випадкове, фактично неповторне везіння, пов'язане з постаттю Мілобога, треба було триматися обома руками - чи сказати, що активіст не зміг далі боротися, якщо справа в ньому. Але не робити вигляд, що в Кривому Розі переможе будь-який кандидат від "Самопомочі" - тільки назви.
Справа, звісно, не в постаті Семена Семенченка - хоча в нього полетить усе каміння. У Кривому Розі передбачувано програв би будь-який висуванець "Самопомочі", не пов'язаний з місцевим ландшафтом.
І справа не в "Самопомочі" - хоча її, звичайно, будуть звинувачувати в провалі. Те, що сталося - це удар по всьому демократичному руху в країні. Це демонстрація його недалекоглядності, чванливості, слабкості, нерозуміння реальної ситуації у країні, неповаги до людей.
"Самопоміч", звичайно, поки що ніяка не партія. Це на сьогодні група активістів, зосереджена навколо мера Львова - при тому, що політичні амбіції самого Андрія Садового поки що не ясні для нього самого і після несподіваного успіху партії на парламентських виборах він вважав за краще залишатися керівником місцевого самоврядування, а не ставати політиком національного масштабу.
Але якщо з таких груп активістів не будуть формуватися справжні політичні партії - відповідальні і свідомі наслідків своїх дій - то програємо всі ми, а аж ніяк не тільки "Самопоміч", - написав Віталій Портников.
