27 листопада – День пам’яті жертв Голодоморів. О 15.30 розпочнуться меморіальні заходи біля Меморіального комплексу пам`яті жертв Голодомору в Україні. Також Інститут закликає долучитися до акції «Запали Свічку пам'яті». 27 листопада, після 16:00 засвіти свічку і залиш її на підвіконні в пам'ять про мільйони замучених голодом українців. Про це інформує УІПН.
Найбільш вразливою категорією серед жертв Голодомору були старі люди і діти. Тисячі спогадів свідків того злочину більшовицької влади відкривають моторошну картину жахливої трагедії, яка охопила практично всю підконтрольну їм Україну.
Ось фрагменти із спогадів австрійського інженера Александра Вінербергера, який з 1932-го по 1933 рік працював на харківському заводі «Пластмас». Він зберіг для нащадків фото мертвих людей на вулицях Харкова і розповідь про те, що бачив на власні очі:
«Коли людина бачить, як збирають трупи на вулиці, у неї в жилах стигне кров. Мертвих дітей виривали у матерів, які вили від болю. Живих дітей забирали від сухих грудей безмовних і мертвих матерів. Діти кричали і стогнали. Старі простягали свої кістляві зморщені руки. Їхні очі мутніли від жаху. Одна жінка, в якої забрали мертву дитину, голосила, що вона має бути похована разом з нею. Неприязний медичний працівник саркастично їй усміхнувся: «Ввечері, матусю, ти будеш готова, тоді ми заберемо й тебе»…
..Голод набирав обертів. Взимку (1933 року) у віддалених місцях та криницях все частіше знаходили трупи дітей, переважно шкільного віку. Бродячі банди вбивали цих нещасних, щоб продати їхній одяг на базарі…
… У занедбаному городі біля будинку батьки поховали дитину в замерзлій землі. Яму викопали неглибоку. Невдовзі голод забрав і батьків. Сніг танув, і з-під землі простягнулися до неба дві відмерлі дитячі ручки, ніби просили в Бога помсти винуватцям цього невимовного горя…».
У 1932–1933 роках жертвами «людиноненависницької» політики більшовиків стало близько 1,5 мільйона дітей до 10 років, які загинули внаслідок штучного голоду.
Пам’ятаймо!
