30 травня 1876 року в німецькому місті Емсі російський цар Олександр ІІ підписав Емський указ – розпорядження російського уряду, спрямоване на знищення української культури.
Про це пише Укрінформ.
Емський указ не був чимось новим в історії придушення Російською імперією української культури, мови та самої національної ідеї. Це був наступний після сумнозвісного Валуєвського циркуляра 1863 року крок царату, і він лише доповнював його основні положення. Однією з формальних причин видання Емського указу був меморандум, надісланий цареві помічником попечителя Київського учбового округу Михайлом Юзефовичем (затятий русофіл, монархіст і українофоб, а походив, між іншим, з козацького роду), в якому українців звинувачено в тому, що вони хочуть «вільної України у формі республіки з гетьманом на чолі».
«Ишь, чего хохлы захотели! Республику им подавай!..», - обурювався цар, нервово смикаючи себе за вуса й походжаючи просторою залою Будинку Чотирьох Веж. Російський монарх саме тоді відпочивав у старовинному німецькому курорті Бад Емсі – райському куточку цивілізованої Європи, серед вкритих лісом скель, зелені і квітів. Того ж таки дня царське рішення було спроваджено до Петербурга, а 5 червня, доповнене детальними інструкціями, таємне розпорядження дійшло до Києва.
Емський указ забороняв ввозити на територію Російської імперії з-за кордону будь-які українські книги, видавати українською мовою оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот, театральні вистави і публічні читання. Місцевій адміністрації наказувалося посилити нагляд, щоб у початкових школах не велося викладання українською мовою, та щоб з бібліотек були вилучені українські книги українською мовою.
На підставі Емського указу було закрито Південно-Західний відділ Російського Географічного Товариства у Києві, припинено видання «Киевского Телеграфа», ліквідовано Громади, звільнено ряд професорів – українців з Київського університету (Михайла Драгоманова, Федора Вовка, Миколу Зібера, Сергія Подолинського та інших).
Ставши одним із проявів колоніально-національної політики російського царизму щодо України, Емський указ фактично перекреслював факт існування 25-мільйонного українського народу. Він гальмував розвиток української культури та національно-визвольного руху, хоча повністю його припинити не міг. Українцям та світу продовжувала вдовбуватися в голови ідея «Малороссии» та «малороссиян» – такого собі другосортного народу, недолугого «меншого брата», спроможного лише на одне – віддане служіння «царю-батюшке».
Емський указ не був скасований офіційно, однак втратив чинність 17 жовтня 1905 року з виданням так званого «Маніфесту громадянських свобод» імператором Миколою II.
