Цього дня у 1637 році біля села Кумейки, під час національно-визвольного повстання, відбувся бій між козацьким військом під проводом Павла Бута і польською армією.
Про це повідомляє Укрінформ.
Наприкінці травня 1637 року у Правобережній Україні вибухнуло повстання під проводом Павла Павлюка (Бута) проти польського панування. Незабаром повстання охопило і Лівобережну Україну. На придушення повстання польський уряд кинув значні військові сили – всього близько 15 тисячі чоловік) під командуванням польського гетьмана коронного Миколая Потоцького.
Вирішальне бойовисько відбулось біля с. Кумейки (тепер село на Черкащині). В ході бою польським військам вдалося оточити повстанців. Збудувавши нашвидкоруч табір, козаки цілий день відбивали запеклі атаки шляхетської кінноти, яку підтримувала піхота і артилерія. Козацьке військо було гірше озброєне ніж польське: очевидець писав, що «…не всі мають самопали, декотрі тільки рогатини, коси, сокири»; але йшли «дуже сміло і сердито». Увечері Павло Павлюк з невеличкими силами вийшов з табору і відступив до Чигирина, де сподівався з’єднатися з іншими повстанськими загонами та поповнити запаси пороху.
Основні повстанські сили на чолі з Дмитром Гунею (видатним козацьким стратегом) продовжували бій до пізньої ночі. Різня була страшна. Вбитих козаків було до чотирьох тисяч, поляків – до трьох. На світанку наступного дня повстанці почали відступати до Черкас, а потім – до Боровиці (тепер село Чигиринськорго р-ну Черкаської обл.), де об’єдналися із загоном Павлюка. Через декілька днів під Боровицею розпочався новий бій з поляками. Не маючи змоги зламати опір повстанців, Миколай Потоцький запропонував розпочати переговори.
Під час переговорів Павла Павлюка та інших керівників повстання по-зрадницьки схопили і відправили до Варшави, де незабаром стратили.
