У найважчі часи національної історії, Українська Церква завжди була поруч з народом, а подекуди – й сама відігравала важливу роль у революційних чи воєнно-політичних подіях, в яких вирішувалася доля та майбутнє України.
Наприклад, митрополит Андрей Шептицький не належав до жодної політичної організації та не заявляв про свої політичні амбіції. Однак у політичному житті він був досить активним. Проректор Українського католицького університету, автор книжки про митрополита Андрея Шептицького Мирослав Маринович зазначав, що «митрополит говорив як церковний діяч, який розуміє, що духовні інтереси народу можуть бути забезпечені у національній державі передусім». Напевно, саме тому визначний релігійний діяч і духовний лідер українського народу в ХХ столітті – митрополит Андрей Шептицький, був депутатом Віденського парламенту і Галицького сейму (пожиттєвим членом Верхньої палати). А після утворення ЗУНР брав участь у підготовці конституції – «Тимчасового основного закону» західноукраїнської держави.
Наслідуючи великого земляка, в часи українських революцій, і особливо – Євромайдану та подій АТО, священники, особливо Української Греко-Католицької Церкви, завжди були на передовій політичного та воєнного протистояння з ворогом. Багато з них стали військовими капеланами та досі перебувають на передовій з нашими воїнами. Вони не могли собі дозволити залишити свою паству без опіки в часи найважчих національних випробувань. Російська Федерація досі люто таврує наше духовенство за їх проукраїнську позицію та підтримку військових.
Місцеві вибори 25 жовтня для Львівщини – це черговий етап боротьби, коли децентралізовані територіальні громади отримають вперше найширші, за роки незалежності, повноваження. Вони стануть тим Рубіконом, перейшовши який на область може чекати або економічний та соціальний розвиток, або за ширмою популізму знову буде застій та корупція.
Тож поширювані сьогодні в соцмережах звинувачення щодо священика та директора Музею митрополита Андрея Шептицького Севастіяна Дмитруха за висловлення своєї свідомої громадянської позиції є дивними та незрозумілими. Для чого закривати рота авторитетному на Львівщині священику? Чи не тим політичним силам, які протистоять на місцевих виборах партії, яку підтримав отець Севастіян?
В часи інформаційних потоків виборчої кампанії, намагання «наїхати» на духовних авторитетів, які, чи не єдині, хто здатні пастирським словом чи застереженням, відкрити нації очі на правду та брехню, виглядають спробами позбавити українських громадян моральних орієнтирів. І це саме в той час, коли українцям потрібно обирати майбутнє і багато з них стоять на роздоріжжі перед важливим вибором.
