Слухай онлайн
Cуспільство

Майнові питання: заповіт, спадковий договір, договір дарування чи договір довічного утримання?

Спори між спадкоємцями нерідко виникають задовго до смерті заповідача, тому надзвичайно важливо визначитися, що краще складати: заповіт, спадковий договір, договір дарування чи договір довічного утримання.
Фото ілюстративне. Фото Олена Ляхович, Гал-інфо

Ці правочини потребують нотаріального посвідчення, крім деяких винятків за договором дарування. Відмінності між ними полягають у моменті набуття права власності та умов їх набуття (або їх відсутність). Ще однією важливою відмінністю є можливість визнання їх недійсними в судовому порядку та строки позовної давності. Для договору дарування вона становить 1 рік, а для договору довічного утримання, спадкового договору та заповіту – 3 роки.

Заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок смерті.

Тобто, для особи, яка визначена в заповіті як спадкоємець, правові наслідки наступають після смерті заповідача та після спливу шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини. Крім того, заповідач має право в будь-який момент змінити або скасувати заповіт, не повідомляючи про це особу, на ім'я якої його складено.

Отже, для заповідача правові наслідки заповіту є досить сприятливими – майно залишається в його власності до самої смерті і право на скасування заповіту також залишається за ним.

Що стосується договору довічного утримання.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Отже, при укладенні договору довічного утримання набувач одразу стає власником зазначеного в договорі майна. Але, з метою забезпечення виконання умов договору, нотаріусом накладається заборона на майно, яке є предметом правочину. Набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання (догляду), укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину.

Законодавець також покладає на набувача обов’язок у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання.

Таким чином, для набувача наслідки договору довічного утримання, є більш сприятливим, оскільки людина стає власником майна відразу після підписання договору.

Що стосується відчужувача, то його право власності після підписання договору припиняється; натомість він набуває усі види догляду, матеріальне забезпечення, право довічного проживання у відчуженій квартирі (будинку), а у випадку невиконання умов договору набувачем, право розірвати такий договір, але лише за рішенням суду.

Альтернативою договору довічного утримання є спадковий договір, який полягає в тому, що набувач зобов’язаний вчинити певні дії за вказівкою відчужувача і в разі його смерті – отримати право власності на майно відужувача.

Повноцінний перехід права власності (володіння, користування, розпорядження) до набувача відбувається після смерті відчужувача. На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження.

Договір дарування – це домовленість двох сторін, за якою одна сторона – дарувальник – передає або зобов’язується передати у майбутньому другій стороні –обдаровуваному– безоплатно майно у власність.

Договір дарування належить до безоплатних правочинів, за умовами якого обдаровуваний не має перед дарувальником будь-якого зобов’язання матеріального характеру.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ