На подвір’ї будинку іде бій. Боєць ЗСУ один відстрілюється від натовпу насідаючої русні. З вікна будинку за ним спостерігає ухилянт.
Боєць: - Брате, на допомогу! Бери автомат, відстрілюйся.
Ухилянт: - Нема дурних за олігархів воювати.
Боєць: - Та не за олігархів, за свій будинок!
Ухилянт: - А де написано, що в нас війна? Я свої права знаю. Нехай президент оголосить війну, тоді піду.
Боєць: - Ти тут президента бачиш? Тут ти, я, і русня. Президент десь там, позаду тебе. Тобі ближче, іди вимагай, якщо тебе щось не влаштовує.
Ухилянт: - Нема дурних. Я піду вимагати, мене в ТЦК та на фронт. Мене все влаштовує. То ж тобі допомога потрібна, от ти і вимагай.
Боєць: - Якщо я піду, то тебе ж мокшани вб’ють.
Ухилянт: - Ха-ха, А ти не підеш. Бо ти ж ідейний. Поки ти живий я собі живу у своїй хаті. А там може перемир’я, може здамося, може НАТО прийде.
Боєць: - Ну хоч, патрони подай. Задонать!
Ухилянт закриває вікно фіранкам і підглядає за бійцем у щілину поміж них. Мокшан все більше. Боєць отримає одне поранення, потім друге і гине. Ухилянт біжить до стіни. На стіні висить портрет Бандери у рушниках. Він зриває рушник та перевертає портрет на другу сторону. Із зворотної сторони намальований путін. Ухилянт біжить у спіжарку, де в нього заготовлені хліб, сіль, ставить хліб на рушники, підхоплює і іде до входу. Але дійти не встигає. Навпроти хати зупиняється ворожий танк, який пострілом розносить його хату на друзки.
Автор: Влад Якушев
