Вчора, 15 листопада, у Львівському обласному молодіжному центрі, відбулась зустріч молоді Львівщини із курсантами Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, які брали участь в антитерористичній операції на сході України. Про це повідомили у прес-службі Львівської ОДА.
Своїми історіями із молоддю поділились курсант Володимир Коваль, молодший сержант Юрій Кузів, старший солдат Любов Федорук, молодший сержант Людмила Сюзєва.
Володимиру Ковалю із дитинства подобалось все військове. У 2014-2015 роках перебував у зоні бойових дій у населених пунктах Красний Лиман, Лисичанськ, Лутугине, Кримське та у Луганському аеропорту.
«До наших завдань в основному крім безпосередньої розвідки входило супроводження колон військової техніки, вантажів та боєприпасів до підрозділів, які виконували завдання безпосередньо на блокпостах чи опорних пунктах. За всю свою службу в зоні АТО, а це приблизно 11 місяців, я об’їздив майже всю Луганську і частину Донецької області», - розповів Юрій Кузь.
Бажання допомагати іншим мотивувало до служби в зоні АТО і молодшого сержанта Людмилу Сюзеву. Медика за освітою, дівчину на Сході товариші прозвали «Ангелом».
«Одразу як я приїхала почала виходити на чергування в госпіталі. Було так, що зимою 2015-2016 роках у відділенні могло лежати до 120 людей. У 2017 році мене перевели у відділені реанімації. Були і складні операції, які могли тривати цілу ніч, залежно від стану хлопців і дівчат, яких нам привозили. Після укладення контракту знову повернулася у Донецьку область. 16 квітня у мене був вихід на позицію до своїх хлопців. Тоді почався обстріл. Приїжджаєш туди і бачиш, що два твоїх найкращих друга, з якими ти пару годин назад пила каву, вбиті», - розповіла Людмила Сюзєва.
Молодь розпитувала курсантів про мотивацію та що їм давало сили пройти випробування військових дій.
«Допомагає віра в себе, віра в своїх близьких, віра в своїх товаришів. В нас були хороші стосунки між товаришами-військовослужбовцями. Я не міг собі дозволити щось не зробити, бо знав, що якщо я цього не зроблю, то доведеться моєму товаришу робити. Один за другого – це і тримало. Також це рідні і близькі, які, ти знаєш, чекають тебе вдома і ти маєш повернутися»,- розповів молодший сержант Юрій Кузів.
«Я, як медик, не могла залишитись осторонь і розуміти, що там гинуть молоді хлопці, молодші за мене і в яких все майбутнє попереду. І я намагалась просто допомогти і бути потрібною там»,- розповіла Людмила Сюзєва.- Люди, які були там, вони дійсно навчилися цінувати дрібниці, які тут зараз ми не помічаємо. Ми радіємо тому, що ми маємо змогу зранку прокидатися, біля коханої людини, бачити рідну дитину,ми радіємо тому, що йде дощ чи сніг чи світить сонце».
