Вчора, 10 вересня, виповнюється 10-та річниця з дня смерті останнього Головного командира УПА Василя Кука. З цієї нагоди, на Батьківщині командира, в селі Красне Буського району, відбулись заходи вшанування пам’яті. Повідомила прес-служба львівської ОДА.
Заходи розпочались спільною поминальною панахидою, опісля представники влади та громадськості поклали квіти до могили Василя Кука та провели громадське віче.
Довідка.
Народився Василь Кук 11 січня 1913 року в селі Красне Буського району Львівської області.
Вci діти родини Куків були членами Організації Українських Націоналістів, яка боролася із утисками прав українців з боку польської влади. Двох братів Василя — Іларія та Ілька — стратили поляки. За радянської влади вci члени родини були засуджені до тюремного ув'язнення, все майно батьків було конфісковано.
За революційну діяльність його неодноразово арештовувала польська поліція. У 1934 р. був засуджений польським судом на 2 роки тюрми. У 1936 р. вийшов на волю й очолив Золочівський повітовий провід ОУН.
З початком війни Кук очолював штаб похідних груп ОУН у східних областях України, а також провідну похідну групу, яка прибула 30 червня до Львова й організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української Держави.
З 1947 року Кук був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після загибелі генерала 5 березня 1950 р. Василя Кука було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради.
1954 року був заарештований і відсидів у радянських в'язницях і таборах, не дочекавшися суду, 6 років. Виходу з в'язниці посприяв так званий "Відкритий Лист В.Кука до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що живуть за кордоном!", у якому визнавав радянську владу в Україні, зрікався та засуджував засади та методи боротьби ОУН та УПА. Цей лист, написаний 1960 року, а також той факт, що Кук більше не піддавався помітним репресіям з боку радянської влади, дав підстави запідозрити останнього головнокомандувача УПА у співпраці з КДБ, однак ці підозри так ніколи і не підтвердилися.
Після звільнення Василь Кук проживав у Києві, займався науковою роботою в Центральному державному історичному архіві та Інституті історії Академії наук Української РСР. Після розпаду СРСР видав чимало книг та написав безліч статей про історію та діяльність ОУН-УПА.
До останнього подиху свого життя Василь Кук вів активну громадську діяльність спрямовану на відновлення історичної справедливості, , публікував спомини, виступав перед молоддю та на наукових конференціях. Був членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, головою Наукового відділу Братства ОУН-УПА.
Серце Василя Кука перестало битися вранці 9 вересня 2007. За заповітом останнього Головного Командира УПА було поховано в рідному селі Красне. А через три роки, 12 вересня, на батьківщині останнього головнокомандувача УПА був урочисто відкритий пам'ятник Василю Куку.
