У коментарі Гал-інфо кримський публіцист і телеведучий Павло Казарін поділився своїми міркуваннями щодо причин часткового відновлення електропостачання Криму, проміжних результатів блокади та можливих моделей стратегії Києва щодо окупованого півострова.
Економічна залежність від Росії
Позаяк рішення про часткове відновлення постачання електрики в Крим було ухвалене після консультацій президента України з лідерами кримськотатарського народу Рефатом Чубаровим та Мустафою Джемілєвим, найбільш імовірним його поясненням, з точки зору Павла Казаріна, є певний тиск на Україну, який міг здійснюватися, до речі, одразу з двох полюсів – з Заходу та з Росії.
«Рішення на найвищому державному рівні приймаються в просторі реальної політики, багато компонентів якої є непублічними, тому можна лише припускати. Можливо, був тиск з боку західних партнерів, які могли наполягати на відновленні бодай часткового електропостачання. Можливо (повторюсь ще раз, що це припущення), що й Москва мала певні важелі тиску на Київ», – зазначив експерт.
Павло Казарін нагадав, що Ахіллесовою п’ятою України є залежність від російського антрациту (тип вугілля, що використовує добра половина українських ТЕЦ). Це та марка вугілля, що видобувається на шахтах в зоні АТО, не контрольованих Україною.
«Річ в тому, що політика економічного блоку Кабміну, зокрема, відомства пана Демчишина, зробила все, щоб не диверсифікувати поставки антрациту в Україну. Контракт з ПАР так і не було підписано, тож Україна залишилася залежною в цьому відношенні від Росії. На момент підриву ліній електропередач Україна мала трохи більше, ніж місячний запас антрациту. Москва, яка практично відразу заявила про припинення його поставок, могла поставити Київ перед ситуацією, коли після Нового року почалися би віялові відключення електрики в різних областях України», – наголосив журналіст.
Легалізація товарної блокади
Втім, хоч стихійну енергоблокаду й довелось припинити, не досягнувши первісно поставленої мети (звільнення заручників), вона побіжно призвела до реалізації іншої, не менш важливої цілі – офіційного запровадження товарної блокади.
«З одного боку, ясно, що цілі, які первісно ставилися блокадниками (наприклад, звільнення політичних в’язнів), не були досягнуті (тут велике питання, чи вони в принципі могли бути досягнені, оскільки Кремль рідко йде на поступки в ситуації прямого тиску). Проте одним з реальних досягнень енергетичної блокади стала легалізація товарної блокади. Згадайте, що товарна блокада тривала десь півтора місяці, й Київ, хоч і не заперечував проти неї, проте до останнього не міг визначитися зі своєю позицією. Й лише після того, як активісти різко підвищили ставки, Київ був вимушений врешті визначитися й Кабмін своїм рішенням заборонив рух вантажних автомобілів через кордон», – нагадав Павло Казарін.
Стратегії досі немає
Слабким місцем Києва, на думку Павла Казаріна, є невизначена стратегія щодо деокупації Криму. Конкретні кроки залежать від загального бачення, проте саме цього загального бачення Київ досі не сформулював. На загал, з точки зору експерта, існують дві магістральні моделі поведінки Києва щодо Криму.
«Одна стратегія може виходити з посилки: доля Криму знаходиться не в руках кримчан, а в руках Кремля, тому завдання України має полягати у всеохопному послабленні Москви з тим, щоб в разі краху Росії Кремль став більш зговірливим. Інша можлива модель виходить з посилки, що значущим фактором для повернення півострова є також лояльність самих кримчан до України, відтак, політика Києва має враховувати їхню реакцію на кроки Києва. Кожна з цих двох моделей передбачає своїм методи та інструменти. Проблема в тому, що в Києві не спостерігається навіть запита на якусь стратегію. Цей вакуум, власне, й заповнили представники Меджлісу», – резюмував публіцист.
Розмову вів Сергій Стуканов.
