Цього року минає 125 років від народження Миколи Сеньковського, автора знаменитої світлини “Стара гуцулка”.
Сеньковський був родом із Полтавщини. Працював під час Першої світової військовим фотографом у російському війську. Втікаючи від радянської влади у 1920-их, переїхав у Карпати.
Об’єктом його світлин були пейзажі гір, містечка і села, їхня архітектруа, промислові об’єкти, колоритні гуцули. Мав сентимент до фотографування мостів та місцевих шляхів. Відкрив власну фотостудію (спершу у Косові, потім у Коломиї), де друкував листівки із своїми світлинами, які поширював також і за кордон.
Світлини з Гуцульщини принесли Сеньковському світову славу: його фото “Стара гуцулка” із 90-річною “Чукутихою” (писали про неї у попередніх постах) здобула гран-прі на міжнародній виставці у Парижі у 1931-ому.
Того ж року Сеньковський виконав з гори Кострич першу фотометричну панораму Чорногірського хребта “Східні Карпати-Чорногора”.
У 30-ті роки Сеньковський видав серію листівок під назвою «Гуцульські типи». До неї увійшли чоловічі та жіночі портрети у традиційних строях, які, мали не лише фотохудожню вартість, але й стали цінною ілюстрацією гуцульського 1920-30-х років. Гуцули і гуцулки на його світлинах позують у вишитих сорочках, у традиційних кептарях і сердаках, молодиці — у мистецьки вив'язаних хустках, старі жінки — у перемітках, голови старших чоловіків покриті волохатими клепанями, молодших — рогатими джумирями або багато прикрашеними крисанями.
Дружиною Сеньковського стала місцева вчителька Євгенія Поліщук. У них народився син Юрій. Євгенія у 1940-их вступила до повстанського руху. Після двох арештів НКВД загинула у 1947-ому.
Як закінчилась доля самого фотографа невідомо. Син Юрій згадує, що у 1939-ому із наближенням радянської армії, батько подався на Захід:
«Ніч, приїжджають величезні машини з польськими генералами, які втікали з Варшави через Львів, Чернівці і Коломию до Румунії. Батько сказав нам клякнути, зняв грубого ланцюга з шиї, подарованого йому дідом, і, заклавши його мені, сказав, що тепер я буду за мужчину в домі», - пригадує Юрій Сеньковський.
Після цього слід Миколи Сеньковського губиться.
Проект Локальна Історія.
