22 липня Польський Сейм прийняв резолюцію "Про встановлення 11 липня Дня пам’яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА", яка стала ударом у спину від найближчих союзників в умовах українсько-російської війни на Донбасі. Про це сьогодні, 25 липня, під час прес-конференції у Львові заявив секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій Святослав Шеремета.
Найбільше шокуючим для українського суспільства виявилося формулювання в ухвалі польського Сейму – внаслідок дій українських націоналістів загинули понад 100 тис. поляків.
За словами Святослава Шеремети, поляки не пристали на українську формулу «пробачаємо і просимо пробачення»
«У цій ухвалі є лише звинувачення на адресу українців. Однак не можна замовчувати українські жертви. Наразі польська сторона не має бажання визнавати злочини Армії крайової стосовно українців», - сказав Святослав Шеремета.
Він наголосив, що українське громадянське суспільство повинно висловити свою позицію з цього приводу.
«Зараз наша держава не є достатньо сильна. Цю заяву Сейму я розцінюю, як удар у спину від нашого найближчого союзника, від політиків, які представляють наш братній народ», - наголосив він.
Натомість, за словами Шеремети, громадянське суспільство не проявило особливої активності у цій темі з двох причин. Перша – це війна, адже на два фронти вести боротьбу не реально. Друга – значна частина інтелектуалів є залежною від польських грантів.
«Зараз головне питання – відновлення історичної правди. Правда не повинна бути однобокою, так як хочуть ініціатори цієї резолюції. Чим більше Україна вибачається перед Польщею, тим більше остання йде у наступ. Не можна розглядати вбивства поляків на Волині без вбивств українців на цій же території, і йдеться не лише про 1943 рік, треба говорити про Закерзоння, Хомщину та Галичину», - сказав Святослав Шеремета.
Доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Львівського національного університету ім.І.Франка, дослідник історії геноцидів Андрій Козицький зауважив, що геноцид є тривалим процесом і потребує підготовки.
Він наголосив, що українці не могли провести геноцид, адже його проводять лише ті, хто має монополію на насильство і державну владу. Натомість українці в 1943 р. мали зброю лише в лавах УПА, поляки ж мали свою Армію Крайову та були у складі радянських партизан та німецької поліції.
«Це військові злочини, це війна, але не геноцид. Поляки представляють ці події у такий спосіб, що українці вбивали поляків без жодної підстави. А поляки вчиняли акції відплати. Звинувачувати українців у геноциді на Волині немає ніякої підстави, і, на мій погляд, це є результат внутрішньополітичної боротьби в середині Польщі і бажання частини польських політиків скористатись Волинською картою, щоб збільшити кількість симпатиків», - зазначив Андрій Козицький.
Професор кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби ЛНУ ім. І.Франка, дослідник польсько-української історії ХХ ст. Богдан Гудь переконаний, що рішення польського Сейму – це лише перша ластівка і надалі антиукраїнська істерія в Польщі лише наростатиме.
«Наближається 75-та річниця Волинських подій, а потім у них чергові парламентські вибори, отже використання цієї карти в політичній боротьбі цілком реальне», - сказав він.
Водночас Богдан Гудь наголосив, що поляки не пояснюють, як УПА, маючи 6-8 тис бійців, могла одночасно провести 160 нападів. Він пропонував полякам створити карту населених пунктів, які зазнали нападів для того, щоб прояснити ситуацію, але польська сторона цю ідею проігнорувала.
«Як можна було провести таку масштабну операцію? Відповіді польська сторона уникає. Більше того, провідні польські історики маніпулюють, жонглюють історичними фактами. У міжвоєнний період Волинь червоніла на очах, і комуністичні впливи там були тотальні. Прорадянські виступи там тривали до 1932 року. У 1939 році прийшла радянська влада, яка провела свою роботу і показала, як вирішувати польське питання», - сказав він.
Богдан Гудь наголосив, що дійсно підготовка до розправ була, але нею не займалася ні українська держава, ні підпільні структури українців.
«Ми мусимо вести діалог і повинні дискутувати. Держава повинна висловити свою позицію. Тим часом жменьці істориків доводиться віддуватися за беззубість нашої державної політики», - наголосив він.
Як зазначив Богдан Гудь, польські дослідники також суттєво перевищують кількість жертв, а єдине дослідження, яке було проведено, нараховує 19 тис. відомих прізвищ жертв, натомість нізвідки починає з’являтися і фігурувати у польській літературі 100 тис. жертв - невідомо.
«З нашого боку є дослідження тільки волинських краєзнавців. Практично ніхто з професійних істориків цим не займається. Проблема в тому, що відсутнє навіть мізерне фінансування будь-яких досліджень. Все буде залежати від нас і від нашої держави. Можливо і добре, що була прийнята така ухвала, щоб наша держава нарешті зрозуміла, що питання українсько-польських відносин – це не питання Львова чи Луцька, а це питання двох держав.
Як зазначив голова Об’єднання товариств депортованих українців «Закерзоння» Володимир Середа, українці пам’ятають події 40-х років, коли силові структури Польщі чинили тиск на українців.
«Уся акція «Вісла» - це етноцид з ознаками геноциду проти українців. Однак ніхто не прагне ускладнювати українсько-польські стосунки. Ми підтримуємо тезу «пробачаємо і просимо пробечення», - сказав він.
Експерти також зауважили, що зважаючи на ухвалу польського Сейму, вони не знають, як тепер можна спільно вшановувати пам'ять українських та польських жертв.
