Стокгольмський арбітраж нарешті ухвалив рішення щодо спору «Нафтогазу» і «Газпрому». Коментує член Спостережної ради Інституту енергетичних стратегій Юрій Корольчук.
Коментар:
Водночас, спекуляції навколо рішення не дозволяють громадськості оцінити всі ризики для України та її газового ринку у найближчому майбутньому. Якщо відсіяти маніпуляції, пафос та штучний патріотизм «Нафтогазу», то можна виділити 6 безпосередніх результатів судового спору «Нафтогазу» і «Газпрому».
Перше: «Нафтогаз України» вимагав компенсації за переплату вартості газу у період 2011-2015 рр. на суму 14 млрд. дол. Суд не задовільнив цю вимогу. Більше того, фактично рішення суду означає, що у період з 2011 по 2015 р. Україна платила обгрунтовану ринкову ціну газу, яка на той час становила із харківською знижкою 350-430 дол.
Друге: Стокгольмський арбітраж зобов’язав «Нафтогаз» виплатити 2 млрд. дол боргу за поставлений газ. Борг був сформований в четвертому кварталі 2013 р і у другому кварталі 2014 р. «Нафтогаз» самостійно визначив ціну газу (268,5 дол.) та суму, яку буде оплачувати «Газпрому». Ця частина рішення є безпосереднім і прямим фінансовим програшом «Нафтогазу».
Третє: «Нафтогаз України» вимагав повністю скасувати умову «бери або плати». Суд не задовільнив цю вимогу і визначив обсяг річного газового контракту на рівні 5 млрд. куб. м, а обов’язковий викуп («бери або плати») стосується 4 млрд. куб. м.
Безумовним досягненням є те, що обсяг умови «бери або плати» суттєво скоротився. З іншого боку «Газпром» не має зобов’язань продавати більше 5 млрд. куб. м. І, відповідно, інший обсяг імпорту Україна все одно буде купувати по схемам реверсу і переплачуватиме за газ. Щорічний імпорт України може становити у наступні роки орієнтовно на рівні 11-15 млрд. куб. м.
Аргументи «Нафтогазу» на кшталт, що компанія врятувала Україну від вимоги «Газпрому» по умові «бери або плати» на суму більше 50 млрд. дол викликає лише сміх. Тут позиція «Нафтогазу» повністю збігається із позицією Росії, де стверджують, що така сума могла привести до банкрутства держави, а не лише «Нафтогазу». Проте, вимоги «Газпрому» по умові «бери або плати» іще з 2010 року були названі такими, що не відповідають ринковим умовам, а тому суд очікувано скоротив обсяг умови «бери або плати».
Четверте: Україна отримала можливість здійснювати реекспорт газу. Але скористатися цим правом буде складно, оскільки традиційно на ринках ЄС склалися групи постачальників газу. Тому навіть поставка 1-2 млрд. куб. м газу на ринки ЄС буде малореалістичним процесом.
П’яте: Україна отримала зниження ціни на газ у відповідності з цінами одного із європейських газових хабів (на даний момент 220-230 дол.). Але, як вже було сказано, за такою ціною можна буде купити лише 5 млрд. куб. м. або 30-40% від потреб імпорту України. Такі ж умови «Газпром» надає і більшості європейським компаніям.
Шосте: Рішення Стокгольмського арбітражу передбачає, що питання контракту не має регулюватися українським законодавством. Це означає, що рішення Антимонопольного комітету України щодо «штрафу» проти «Газпрому» на суму більше 170 млрд. грн (6 млрд. дол.) буде скоріше за все анульоване.
Ключовим висновком рішення Стокгольмського арбітражу – і про що уникає говорити «Нафтогаз» - є його негативний вплив на ринок газу України. У такому вигляді рішення суду Стокгольму веде до прискореного витискування України із ринку газу ЄС, зменшення ролі України як транзитної держави та посилення ролі посередників на газовому ринку України.
Рішення арбітражу Стокгольму фактично дає «Газпрому» можливість без особливих конфліктів завершити процес мінімізації відносин із «Нафтогазом». Цей процес був розпочатий у 2010 році і зараз підходить до завершення. І «Газпром», скоріше за все, безумовно радіє такому рішенню Стокгольмського арбітражу.
І якщо «Нафтогаз» разом із його керівником Коболевим, чи його міжнародними консультантами, також вбачають у цьому радісну новину, то лише із однієї причини. Вони протягом усього цього часу фактично підігрували у цьому «Газпрому» і займали політику свідомого витискання України із європейського ринку газу.
Адже місце «Нафтогазу» вже зараз займають і в майбутньому будуть іще більше займати міжнародні трейдери, біржові спекулянти та різного роду посередники. Раніше ринок газу України контролювали посередники по типу «Росукренерго», а тепер це будуть посередники з боку ЄС.
І швидке рішення Стокгольмського арбітражу щодо України (2014-2017 рр.) – іще одне свідчення цього процесу . Практично всі інші європейські компанії судяться по 6-7 років і не «вилазять» із Стокгольму подаючи один позов за іншим проти «Газпрому». Водночас, домовляючись про компроміси поза судом.
Швидкість рішення Стокгольмського арбітражу також пояснюється тим, що у 2019 році завершуються відносини «Нафтогазу» і «Газпрому». І потрібно встигнути за наступні 1-1,5 роки домовитися про нові умови поставок газу як для України, так і про транзит газу для ЄС.
І, на жаль, рішення Стокгольмського арбітражу у такому вигляді не дає шансів для України як для транзитної держави і як для держави покупця газу. «Нафтогаз» у нинішньому вигляді, його керівники на чолі з Коболевим лише допомагають «Газпрому», Росії втілити у окремо взятій газовій сфері відому тезу одного з російських журналістів Леонтьева про те, що «нет такой страны – Украина». Україна перетвориться на майданчик для торгівлі і транзиту газу європейськими трейдерами та компаніями з одного боку, і Росією – з другого боку.
І коли «Нафтогаз» до самозабуття розповідав про Стокгольмський арбітраж, то європейські партнери України (і ті ж таки Snam, Eustream, Gasunie, GRTgas) у газовій сфері повним ходом вели переговори з «Газпромом» про транзит і купівлю газу після 2019 року. Як і «Газпром» із свого боку активно налагоджував братські відносини із компаніями із ЄС. І можна не сумніватися, що про «Нафтогаз» і державу Україну ніхто там не говорив. Як результат, «Нафтогаз» витиснуть із європейського ринку газу, а його місце займають європейські партнери «Газпрому». І підсумком діяльності нинішнього керівного складу «Нафтогазу» стане передача контролю за газовим ринком України іноземним компаніям разом із «Газпромом».
