Людина середньовіччя постійно мала пильнувати, щоб не втрапити у полон гріха, адже у світі стільки спокус. Нечестиві пристрасті, гроші, їжа, полежати у ліжечку замість роботи… Саме тому мало які теми були настільки популярні як сім смертних гріхів.
Що ж за гріхи це були, як їх зображали і який гріх вважався найстрашнішим, про це йдеться у статті Ксенії Вєльчєвої, кандидата філологічних наук та доцента кафедри англійської філології та перекладу Університет імені Альфреда Нобеля (м. Дніпро), опублікованій на "Symbolon. Центр середньовічних та ранньомодерних студій" у Facebook.
Для середньовічної християнської свідомості одним з центральних понять було поняття гріхів і чеснот. Людина того часу сприймала навколишній світ як систему символів і була схильна знаходити втілення абстрактних ідей, у тому числі моральних категорій, у конкретних речах. У зв’язку з цим тема гріхів і чеснот вийшла за межі теологічних трактатів і набула значного поширення у мистецтві.
Як же вони були представлені візуально? Гріхи і чесноти зображали у вигляді тварин, дерев, предметів, біблійних осіб. Дуже розповсюдженим стало унаочнення гарних і поганих якостей фігурами людей, що походить від популярного в Середньовіччя твору давньоримського поета Пруденція (348 – 413) «Психомахія». У цій поемі гріхи і чесноти постають як войовничі жінки, які ведуть жорстоку битву за людську душу.
Уява митців часто створювала образи гріхів яскравішими, ніж образи чеснот. Щодо переліку гріхів, найбільшого визнання набула класифікація, запропонована Григорієм Великим, яку в 1215 р. закріпив IV Латеранський собор. Смертні гріхи в цій класифікації розташовувалися в такому порядку: гординя (superbia), заздрість (invidia), гнів (ira), смуток (accidia), жадібність (avaritia), обжерливість (gula), розкіш (luxuria).
Найстрашнішим гріхом, за Григорієм Великим, є гординя, але згодом відбуваються деякі зміни. Економічні зрушення XI – XIV ст., такі як розвиток міст, збільшення ролі грошей, призводять до певного перегляду цінностей. Тепер з гординею за право бути найголовнішим гріхом «конкурує» жадібність. Придивимось, в яких образах втілило гріх жадібності середньовічне і ренесансне мистецтво.
Під впливом «Психомахії» розповсюдилися зображення, пов’язані з протиборством гріхів і чеснот. Такою, наприклад, є скульптура в Солсберійському соборі: Щедрість у жіночій подобі переможно височіє над Жадібністю і виливає їй у горло розплавлені монети. Також традиційною стала фігура – чоловік або жінка – з торбою для грошей, скринею або вагами. Компанію Жадібності могли складати демони, мавпа, жаба, гарпія, що вчепилася у спину.
Іноді персоніфікація цього гріха набувала рис скупості і тоді перетворювалася на жалюгідних на вигляд жінку або чоловіка у старій одежині. У поемі Вільяма Ленґленда «Видіння про Петра Орача» (Англія, остання третина XIV ст.) поетичний портрет Жадібності викликає огиду: худий, з обвислими щоками і засаленою беконом бородою, одягнений в таке лахміття, що навіть воші воліли б його полишити. Він з задоволенням розповідає подробиці власної біографії: як навчився дурити покупців, займався лихварством. Такі деталі свідчать про перехід втілення теми гріхів з більш абстрактних зображень до побутових сцен, що можна побачити і у живописі.
