Його називали Український "соловейко". Він – один із найкращих тенорів світу. Співав на сценах «Метрополітен-опера», «Ла Скала», Большого театру. В Італії і Росії його запрошували лишилися назавжди, але серце Анатолія Солов’яненка було віддане Україні. 30 років він прослужив у Національному театрі опери і балету
Анатолій Солов'яненко народився в Донецьку у 1932 році в шахтарській сім’ї. У 1954 році закінчив Донецький політехнічний університет. Консерваторську освіту він отримав, будучи народним артистом СРСР. Після університету працював учителем геометрії.
Музикою захоплювався з дитинства. Батьки виступали в аматорських виставах опер «Наталка Полтавка» М.Лисенка та «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського. Анатолій брав участь у художній самодіяльності, співав дискантом. В політехнічному інституті виступав із сольними номерами. На початку 1950- року він подружився із відомим оперним співаком Олександром Коробейченко та брав у нього уроки співу.
У 1952 році Анатолій Солов’яненко вступав у Ленінградську консерваторію, але не взяли. Через десять років він виступав у Києві на концерті художньої самодіяльності Донецької області. Його голос вразив присутніх і того ж року співак був прийнятий стажером у Державний академічний театр опери та балету імені Т.Г. Шевченко. Незабаром його чекала перемога в конкурсі молодих вокалістів, яка дала право стажуватися в міланському театрі «Ла Скала». З 1963 року під керівництвом відомого маестро Барра Анатолій Солов’яненко пізнавав школу італійського бельканто. Протягом трьох років (1963-1965) талановитий українець розвивав смак, удосконалював культуру виконання, розкривав яскравість і своєрідність голосу, який усе більше і більше кристалізувався як ліричний тенор. В сезоні 1977-1978 років він брав участь у 12 спектаклях «Метрополітен-опера», США. За 30 років роботи в Національному театрі опери і балету виконав 17 оперних партій, записав 18 грамплатівок (арії, романси, пісні).
Географія гастролей Анатолія Солов'яненка обширна: США, Болгарія, Італія, Румунія, Німеччина, Японія, Австралія, Канада. А кращими партіями, що увійшли до «золотого фонду» стали: Володимир Ігорович («Князь Ігор» Бородіна), Ленський («Євгеній Онєгін» Чайковського), Альфред («Травіата» Верді), Андрій («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Фауст (в однойменній опері Гуно), Надір («Шукачі перлів» Бізе), Рудольф («Богема» Пуччіні).
У 1967 році Анатолій Солов’яненко був удостоєний звання заслуженого артиста УРСР, в 1975 — народного артиста СРСР. У 1980 році Солов’яненко став лауреатом Ленінської премії, грошову винагороду за неї він передав у Фонд Миру. Також А. Солов’яненко був нагороджений орденом Дружби народів. У 1997 році отримав Національну премію ім. Т.Г. Шевченка.
Через творчі розбіжності з керівництвом Київського театру опери та балету у 1993 році Анатолій Солов’яненко залишив цю сцену і займався концертною діяльністю в Україні та за кордоном.
Помер Анатолій Солов’яненко 29 липня 1999 року. Похований у селищі Козин (Київська область).
У грудні 1999 року ім’я Анатолія Солов’яненка присвоєно Донецькому державному академічному театру опери та балету. 31 травня 2002 року біля цього театру йому встановлено пам’ятник.
Указом Президента України № 615/2008 від 3 липня 2008 року за значний особистий внесок у розвиток української культури і мистецтва, вагомі творчі здобутки та з нагоди 140-річчя від дня заснування Національного академічного театру опери та балету України імені Т.Г. Шевченка народному артисту України Анатолію Борисовичу Солов’яненко посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.
На сьогодні Анатолію Солов’яненку поставлено три пам’ятники: в Козині (Київська обл.) на могилі співака, в Києві (вул. Інститутська) біля будинку, де він мешкав, — на самій будівлі встановлено меморіальну дошку (роботи скульптора Миколи Рапая), а в Донецьку перед Оперним театром встановлено монумент Анатолію Борисовичу в образі Герцога з «Ріголетто» (автори пам’ятника — скульптор Олександр Скорих і архітектор Віталій Вязовський. В 2012 році, до ювілею (80 років з дня народження А.Соловяненка) видано фотоальбом і монографію музикознавця Алли Терещенко «Співак і доля».
Леся Бондарук
Український інститут національної пам’яті
