Про музейну збірку вишиванок, а зокрема про буковинські сорочки, розповідає Люба Сварник, наукова співробітниця науково-фондового відділу Музею народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького. Про це йдеться у повідомленні на Фейсбуці музею.
«Наша колекція сорочок налічує біля 2 тис. одиниць. Кожна – унікальна, й обрати серед них три чи п’ять найкращих дуже складно. Сорочки майже усі із Західної України: з Покуття, Бойківщини, Гуцульщини, Полісся, Закарпаття, Львівщини. Найбільше – з Буковини. В основному, найдавніші сорочки у нас кінця ХІХ – початку ХХ століття», - зазначила Люба Сварник.
Сорочка – натільний одяг, традиції передавати її «з плеча на плече» майже не існувало. У спадок передавали коштовні речі, чоботи, кожухи, а сорочки зношувалися, рвалися, з підтичок шили дітям перші сорочечки, робили пеленки – щоб мамин дух оберігав. Часто весільну сорочку відкладали на смерть, казали «щоб чоловік на тому світі міг упізнати».
Про вік сорочки багато може розказати полотно, крій, оформлення горловини, пазушний розріз. Буковинські давні сорочки пошиті вручну з домотканого, переважно конопляного полотна, народним кроєм сполучення прямокутних полотнищ (пілок). Композиція вишивки буковинської сорочки є тридільною і складається з «уставки», «зморшки» і площини рукава. Вишивали вовняними, бавовняними, металізованими нитками.
Сорочка із нерозрізаною пілкою називалася «додільна» (її використовували на весілля), але переважно сорочка складалася із двох частин. «Підтичку» пришивали окремо, бо ж зрозуміло, що вона бруднилася і її треба було частіше прати. Сорочки були довгі, до них одягали обгортки – фоти.
Буковинські сорочки можна розглядати дуже прискіпливо, вони сповнені давніми мотивами, де був закодований увесь життєвий цикл. Тут проглядаються архаїчні символи, що зустрічаються на фресках, s-подібні, мотиви ромбу, «ромба в ромбі», дерева життя. Вони сягають глибокої давнини, і до нас дійшли лише знаками, зміст яких втратився. І можна лише припускати, що вони означали».
