9 травня 2017 року помер член ОУН, червоноармієць, політичний в’язень Луцької тюрми і ГУЛАГу Дмитро Мулярчук – повідомляє район. Луцьк
Уся родина Мулярчуків (а в сім’ї було восьмеро дітей) у селі Забороль була осередком національно-патріотичного життя. У їхній хаті в міжвоєнний час розташовувалися товариства «Просвіта» і «Сільський господар», діти входили до дитячої організації «Пласт». За прикладом старшого брата Кузьми, який із 17 років очолював «Просвіту», Дмитро у 1936 році вступив до Організації українських націоналістів.
У Луцьку тюрму на три роки ув’язнення засудила польська влада Дмитра Мулярчука за членство в ОУН. Відбував свій термін спільно з багатьма однодумцями аж доки німці не розбомбили тюрму у 1939 році після нападу на Польщу. Тоді охорона всім засудженим до 4 років дала волю, інших перевели у спецтюрму для українців під назвою Береза Картузька.
Але повернутись додому було нелегко – вслід за поляками прийшла радянська влада, яка одразу розпочала масові арешти оунівців. Тривалий час Дмитро переховувався у людей, у дворах, проте люта зима 1940 року заставила прийти в рідну хату. Ще й півночі не минуло, як у двері загрюкали енкаведисти і розпочали обшук. У френчі знайшли записку з піснею, де були слова «воскресне держава і Україна встане з тюрм». Це стало приводом до арешту.
Дивовижна спритність молодому парубку дала можливість вирватися з хати і втекти. Якби не втік, то був би серед тих, кого НКВС розстрілював у червні 1941 року в Луцькій тюрмі. Сім’ю репресували і вивезли в Тюменську область, молодшого брата Володимира засудили на 10 років в ГУЛАГ.
Знову рік Дмитро переховувався від людей, які думали, що його заарештували. Долучившись у підпілля ОУН, разом із групою волинян через Польщу перейшов у Німеччину. Спочатку в Австрії працював на прокладенні доріг у горах біля кордону зі Швейцарією, згодом у Берліні найнявся на пральну фабрику. А коли довідався, що радянської влади на Волині вже нема, то разом із іншими оунівцями повернувся на рідну землю.
Із рідних у селі вже нікого не знайшов. У 1942 році одружився на сусідці Марії, яка також була пластункою і членом ОУН. Дмитро продовжував діяти в ОУН і допомагав Українській повстанській армії аж до припинення нею бойових дій на Волині.
У 1944 році повернулася радянська влада й оголосила загальну мобілізацію. Дмитра і ще кількох хлопців примусово рекрутували в Червону армію, завезли в місто Татіщево.
«Там ми ледь з голоду не повмирали, було так, що хлопці вішалися з відчаю. Але я вижив. Послали на фронт у Латвію. Перший Прибалтійський фронт. Я був кулеметником. Від звання старшого сержанта відмовився, бо присягу приймав в ОУН і не хотів, щоб свої вважали мене зрадником», – розповідав Дмитро Мулярчук.
Невдовзі на фронті волинський кулеметник отримав важке поранення, через яке втратив кисть руки. Після лікування у госпіталі під Москвою 25 березня 1945 року повернувся в рідне село. Отримав нагороди за фронтову діяльність. У сім’ї Мулярчуків народилася донечка. Але сімейне щастя тривало недовго – у 1946 році радянська влада заарештувала Дмитра за те, що «був у банді ОУН». Знову сидів у Луцькій тюрмі, як і за Польщі, потім засудили на 10 років ув’язнення і 5 років позбавлення громадянських прав.
У мордовських концтаборах фронтовик-інвалід війни і оунівець працював на прасуванні одягу для в’язнів. В ув’язненні брав участь в українському підпільному русі опору політв’язнів, який організовував самозахист від сваволі кримінальних злочинців.
Майже через 10 років у 1955 році Дмитро Мулярчук був звільнений і висланий у Кемеровську область. Він приїхав у місто Кісельов, куди на довічне поселення була вигнала з рідної домівки його дружина і дитина. Марія Мулярчук на поселенні працювала дояркою і заслужила пошану за старанність. «Марусю, Мітька йде!» – кричали виселені односельчани, а вона бігла назустріч, тримаючи на руках уже величеньку дівчинку, і плакала від щастя, що вони знову разом.
Їх уже ніхто не чекав в Україні. 14 років прожили в засланні. Дмитро Мулярчук працював на залізниці, здобув авторитет за сумлінну працю і повагу серед друзів. Зумів повернути свої документи і нагороди, вилучені під час арешту в 1946 році. Але мріяв повернутися в Україну.
Квитком додому стала хата. За допомогою друзів зумів побудувати добротну садибу з садком і криницею на подвір’ї. Продав, а за виручені кошти поїхав з сім’єю на рідну Волинь.
У Луцьку, як колишній фронтовик, отримав ділянку землі й знову побудував хату. Понад 25 років тому померла дружина. 10 років жив самотньо, а потім запросив у будинок внука і внучку. Так і жив із ними разом. Дмитро Мулярчук тішився правнуками і вірив, що вони житимуть у такій Українській державі, про яку він мріяв у рядах ОУН.
Леся Бондарук
