Через відсутність коштів у бюджеті міста Стрий заплановане на вересень відкриття музею-садиби Степана Бандери переноситься на невизначений термін – повідомила „Гал-іnfо” заступник міського голови Стрия з гуманітарних питань Таїсія Гайдукевич.
„На даний час у бюджеті міста немає необхідних коштів на відкриття музею-садиби. Без фінансової допомоги з обласного бюджету ми не зможемо нічого відкрити. У міста є нагальніші потреби, наприклад, будівництво школи”, - повідомила „Гал-info” Таїсія Гайдукевич.
Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Угринів Старий, повіт Калуш у Галичині, яка в той час належала до Австро-угорської монархії. У вересні або жовтні 1919 року Степан Бандера вступив до української гімназії в Стриї, де вчився до 1927 року. В 1927 - 1928 роках Степан Бандера займався культурно-освітньою та господарською діяльністю в рідному селі. При цьому керував організаційно-вишкільною роботою по лінії підпільної УВО в довколишніх селах. У вересні 1928 року він переїхав до Львова і тут записався на аґрономічний відділ Високої Політехнічної Школи, де вчився до 1933 року.
В 1932-1933 рр. виконував функцію заступника крайового провідника, а в половині 1933 р. був призначений на становище крайового провідника ОУН і крайового коменданта УВО на ЗУЗ. В липні 1932 р. Бандера з кількома іншими делегатами від КЕ ОУН на ЗУЗ брав участь у Конференції ОУН у Празі (так звана Віденська Конференція, яка була найважливішим збором ОУН після основуючого конґресу).
В червні 1934 р. був ув'язнений польською поліцією і був під слідством у в'язницях Львова, Кракова й Варшави до кінця 1935 р. В кінці 1935 на початку 1936 р. відбувся процес перед окружним судом у Варшаві, в якому Бандера, разом з 11 іншими обвинуваченими був суджений за приналежність до ОУН та за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Бандеру засудили до смертної кари, яку замінено на досмертне ув'язнення. Після того він сидів у в'язницях "Святий Хрест" коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до вересня 1939 р. 13 вересня, коли положення польських військ стало критичне, в'язнична адміністрація евакуювалася і в'язні вийшли на волю.
У лютому 1940 р. було створено Революційний Провід ОУН, очолений Степаном Бандерою. Через рік Революційний Провід скликав II Великий Збір ОУН, на якому одноголосне вибрано головою Проводу Степана Бандеру. Під його проводом ОУН знову стає кипучою революційною організацією. Рішенням Проводу Організації 30 червня 1941 р. проголошено відновлення Української Держави у Львові, але тому, що Гітлер доручив своїй поліції негайно зліквідувати цю “змову українських самостійників”, німці заарештували Бандеру вже кілька днів після акту проголошення віднови Української Держави. Степан Бандера був німецьким в'язнем до грудня 1944 р. Тоді з ув'язнення було звільнено його і кількох інших провідних членів ОУН. Німецьке командування бажало приєднати до своїх сил ОУН і УПА, як союзника проти Москви. Німецьку пропозицію Степан Бандера рішуче відкинув і на співпрацю не пішов.
Як Провідник ОУН, Бандера у післявоєнний час вирішує далі продовжувати збройну боротьбу проти Москви. Він інтенсивно організує крайовий зв'язок і бойові групи ОУН, які втримують контакт з Краєм постійно аж до його смерти.
15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 в Мюнхені знайшли ще живого Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерти була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в лице Степану Бандері струменем розчину ціаністого калію. 20 жовтня 1959 року Степана Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі Вальдфридгоф.
