Слухай онлайн
Політика

Віктор Грисюк: Ми пливем на кораблі без штурвалу і вітрил

Бізнесмен і громадський діяч Віктор Грисюк став першим претендентом на посаду міського голови Луцька. Спонукало його на цей крок прагнення створити не фіктивну, а реальну концепцію розбудови обласного центру Волині із використанням досвіду заможних міст Європи. Він пояснює: коли на Заході розробляють справжні поетапні стратегії розвитку міст і не звертають з уже обраного шляху, українські партії часто пишуть популістичні програми на рік-два, і то для галочки.

- Чи швидко ви приймаєте рішення?

- Так, дуже швидко. Хай вони іноді бувають помилкові, але колись через мої вагання багато бізнес-ідей, що я задумав, встиг реалізувати хтось інший. Це був період університетського життя, після цього я почав спілкуватися з іноземними інвесторами і бізнесменами. Одна мудра людина на моє запитання про швидкість рішення, коли мова йде про мільйони, відповіла: «Якщо ти почнеш довго обмірковувати, то мільйон ніколи і не заробиш». Помилятися — не страшно, просто здобуваєш досвід і робиш висновки.

- А рішення піти в мери — це внутрішня мотивація чи вплив ззовні?

- Це на 100% внутрішня мотивація та розуміння того, що я можу багато зробити для міста. Луцьк мені дуже рідний, тут я народився і живу. Помітив за собою, що, йдучи Луцьком, думаю, як можна зробити його кращим.

Подорожуючи містами, звертаю увагу на кейси, які б можна було реалізувати тут: перейняти найкращий досвід Любліна, Варшави, Кракова, Берліна, та й навіть Києва.

Так сталося, що у нашому місті – фантомна, відсутньо-невідсутня влада, і реалізовувати якісь проєкти просто нема з ким. Тому я вирішив — нема сенсу очікувати чиїхось звершень, коли можна згуртувати навколо себе людей і змінити владу, щоб самому втілювати в життя свої ідеї та візії.

- «Принцип» — назва вашої громадської організації, тож поговорімо про принципи. Якими є принципи Віктора Грисюка?

- Коли я та мої друзі-однодумці реєстрували громадську організацію, то були дуже здивовані, що ця назва ще ніким не зайнята, адже багато хто вважає та називає себе принциповою людиною. Для мене принцип — це лейтмотив життя. Ще зі школи відстоював те, що вважав правильним, сперечався з викладачами, якщо бачив несправедливість...

Іноді і помилявся, це теж буває. Принципи врятували мене від того, щоб стати черговим корумпованим чиновником на дорогому авто, але я ніколи не прогинався під статусних людей та відстоював свої погляди. Принципи — це найголовніше в моєму існуванні.

- Які принципи входять у вашу першу трійку найважливіших?

- Перший — відкритість. Люди іноді дивуються, наскільки відкрито я люблю обмінюватися думками, нічого не приховуючи. Мені не важливо, чи я спілкуюся з людиною 15-ти чи 85-ти років, в кожного є чому навчитись. Молодь особливим чином вміє приймати рішення, хто б що не говорив про їхню недосвідченість.

Другий принцип — незалежність. Вважаю, що не варто бути залежним від чийогось бачення чи впливу. Навіть у приватному житті в мене є приклад: колись кинув курити через те, що задумався: «Невже цигарка має наді мною владу?». Того ж дня позбавився цієї звички.

Третій — рівність. Вік, стать, релігійна приналежність або національність не грають для мене ролі. До речі, мені не зрозуміла стереотипізація ролей у шлюбі: вважаю, що в родині всі мають бути рівні у всіх питаннях та обов’язках.

- А чи існують ситуації, коли від принципів можна відступити? Чи були у вас такі — коли потрібно це зробити задля когось чи чогось?

- Я переконаний, що принципи — це стержень людини, внутрішній орієнтир. Тож не може бути «трошки порушив — значить не порушив».

- Це сумісно з дипломатією?

- Абсолютно. Бо дипломатія — це пошук компромісів та стратегій, щоб обидві сторони були у виграші.

- Що б ви сказали про природу українського популізму? Чому Україна так любить вухами?

- Популізм є у всьому світі, бо людям хочеться вірити в щось хороше і велике, що прийде до них ззовні. Але, як кажуть «хочеш змінити світ — зміни спершу себе». Багатьом людям притаманна так звана «коротка пам’ять», вони не аналізують кар’єрний шлях політика, який може не виконувати обіцянки, але варто йому лише зробити паузу, «перефарбуватись» у колір популярної партії — і от, йому вже все пробачили. Нечитання програм — ще одна причина, тому часто можна зустріти «псевдогосподарників», які прикриваються іменами чужих фондів і партій, а якщо запитати про особистий вклад, відповісти їм не буде що.

- Чи будете використовувати цей інструмент, або ж підете іншим шляхом?

- Чому шлях популізму легший? Тому що спочатку багато обіцяєш, а потім приходиш до влади і не робиш, бо «погані попередники, зміна курсу, білі ведмеді на полюсі почали більше їсти»... Є жарт, що політика — мистецтво розказувати, чому тобі не вдалося.

Я відрізняюсь від популістів тим, що хочу прийти з чіткою стратегією, де всі етапи прописані на роки. Китайці такі розвинені, бо мають такі стратегії на 50 років вперед, в той час як в Україні все відбувається хаотично, партії складають популістичні програми на рік-два. Тож ми пливем на кораблі без штурвалу та вітрил.

Яким Луцьк має бути в 2040 році? Про це вже потрібно думати. Будується житловий квартал — одразу потрібно розуміти, де там буде садочок, школа, де будуть купувати їжу та викидати сміття.

Колись Каха Бендукідзе, реформатор Грузії, сказав, що реформаторів, на жаль, не переобирають — тому ті, хто приходять до влади, замість стратегічної роботи діють тактично. Простіше зробити якусь видиму роботу, поміняти бруківку, наприклад, не беручи до уваги що під нею потрібно замінити і всю теплотрасу.

Міський голова має бути ефективним менеджером, при цьому здатним підійти до двірника чи інженера та запитати, як насправді ефективніше прибрати вулицю чи полагодити теплотрасу.

- Чим майбутній мер Грисюк заробляє на життя?

- Я засновник кількох фірм, підприємець вже багато років. При цьому не став мультимільйонером. Усі гроші, що заробляв — інвестував, особливо – у свій саморозвиток, навчання, здобуття нових вмінь та знань. Кожна копійка зароблена мною — зароблена чесно.

Якби основною мотивацією для мене були гроші, то я б відкрив у Луцьку не джазовий клуб, а «наливайку».

- Тобто влада і гроші не змінюють людину?

- Не всіх, частково змінюють, бо це спокуса. Трапляється, що людина має зовсім невелику владу, як комендант у гуртожитку, але вже вважає себе повелителем всесвіту. А є мультимільйонери, які носять простий одяг, їздять на велосипеді на роботу та багато віддають на благодійність, не хизуючись цим. Є й такі, що віддають тисячу на благодійність і десять тисяч — на піар цієї акції. Люди – різні, кожен робить свій вибір.

Я часом зустрічаюся із однокласниками, а ті розповідають, що бачили мене на якомусь заході, а при цьому я спілкуюсь із ними як завжди. Стривайте, а що мало змінитися? Віктор Грисюк — та сама звичайна людина, і в шкільні роки, і в бізнесі, і у кріслі мера. А пост мера — інструмент зміни міста, а не самоціль.

- Еді Рама, колишній мер албанської Тірани, сам художник та письменник, заслужив величезну повагу, змінивши місто через мистецтво: буквально зносив радянський дух, ініціюючи створення стріт-арту та перефарбовування фасадів у яскраві кольори. Це зробило місто туристично привабливим, а мера переобирали три терміни поспіль. Віктор Грисюк тісно пов’язаний із мистецтвом, тож чи плануєте використовувати його як інструмент зміни міста?

- Не лише мистецтво, дуже багато ми хочемо взяти з успішного досвіду інших міст всього світу. Але я переконаний, що у Луцьку живе достатньо талановитих людей, які хочуть змінювати його, але зіштовхуються з стіною нерозуміння чиновників. Ті сприймають їх як «знов прийшли ті активісти, хочуть мені ускладнити життя». Водночас, серед чиновників міської ради є талановиті, творчі люди, які мені в приватній переписці повідомляють, що підтримують, що хочуть змін. Але система так побудована, що більшість керівників сприймають будь-яку ініціативу «знизу» як виклик та критику.

Так, є багато ініціативних лучан, навіть тих, хто виїхав, але готовий сюди приїздити в якості експертів, або повернутися сюди, якщо буде можливість. Моє мерство дасть можливість реалізовуватися творчим людям.

- А що взагалі таке — креативність? Чи можливо цьому навчитися?

- Талант, креативність можуть бути вродженими, але лиш робота над собою приносить успіх. Це стосується всіх. Тому що який би ти не був талановитий, лише постійна праця і саморозвиток дають результати.

До речі, один із прикрих моментів: луцька молодь здебільшого хоче виїхати з міста. Чому? Тому що вони не можуть тут реалізуватися. Основне з основних моїх завдань — створити умови, аби молодь хотіла залишитися.

- Чи є креативний клас рушієм економічного розвитку? Які стратегії розвитку креативного класу і малого бізнесу запропонує мер Грисюк?

- Креативна індустрія приносить великі гроші на Заході. Один айтішник дає роботу мінімум трьом людям. Умовно, людина працює в креативний сфері, розробляє щось для британської фірми, а отримує гроші і живе у Луцьку. Вона саме тут іде до перукаря, в кафе, супермаркет, купує авто чи житло. Фактично, приносить гроші в бюджет міста. Чим більше буде людей, задіяних в креативній індустрії, тим краще для міста.

Дуже багато політиків роблять акценти на поняттях «корінний лучанин», а я кажу те, що коли податки з фізичних осіб — це дуже вагоме джерело поповнення бюджету, то потрібно навпаки заохочувати людей з інших міст приїздити до Луцька. Студенти, які приїхали навчатися у наших вишах — уже лучани, і хай залишаються в Луцьку.

- Який варіант ви би обрали: щоб вас усі любили, щоб вас усі розуміли чи щоб вас усі поважали? І чому?

- Напевно, виберу повагу. Тому що це та річ, яку не купиш за гроші. Це в жодному разі не означає що можна купити любов і розуміння. Але, можливо банально скажу: спочатку ти працюєш на репутацію, а потім репутація працює на тебе. Повагу важко заробити, але дуже легко втратити. Якраз повага більше стосується мого життєвого кредо і принципів.

Розмовляла Ірина Маслюк

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ