У ніч на 1 травня 1945 року лейтенант Олексій Берест разом із Михайлом Єгоровим і Мелітоном Кантарія встановили прапор Перемоги над Райхстагом. Усі троє були представленні на звання «Герой Радянського Союзу». Проте Олексія Береста викреслили з нагородного списку. За однією з версій, це зробив особисто маршал Георгій Жуков, який не любив політпрацівників. За іншою — фігура українця серед «прапороносців» була небажаною з політичних мотивів, адже український визвольний рух чинив запеклий опір радянській владі на Галичині та Волині. Дехто стверджує, що з цієї причини із цього списку Береста викреслив особисто Сталін
Від самого початку історія встановлення «Прапора Перемоги» над Райхстагом мала більше запитань, ніж відповідей. У 1960—1961 роках в Інституті марксизму-ленінізму при ЦК КПРС створили спеціальну комісію, яка мала розставити всі крапки над «і».
За результатами роботи комісії офіційну версію дещо відредагували. Проте це ніяк не позначилося на долі причетних офіцерів і солдатів. Радянське керівництво не бажало радикального перегляду, обмежившись «косметичним ремонтом». Єгоров і Кантарія так і залишилися офіційними «прапороносцями».
Напередодні штурму Райхстагу Військова рада 3-ї ударної армії 1-го Білоруського фронту підготувала дев’ять прапорів перемоги — за кількістю дивізій, що входили до її складу. Для зручності прапори пронумерували.
Перші спроби штурму розпочалися рано-вранці 30 квітня. Бажання зробити подарунок Сталіну до 1 травня та відчуття близької перемоги зіграли злий жарт. Не перевіривши ретельно інформацію, верховному командуванню повідомили, що о 14:25 на Райхстагу встановили «Прапор Перемоги» — прапор армії № 5. Саме він, нині відомий як «штурмовий прапор 150-го ордену Кутузова ІІ ступеня Ідрицької стрілецької дивізії», і є офіційно визнаним «Прапором Перемоги».
Звістку негайно передали в Москву і вона миттєво облетіла увесь світ. Отже, коли з’ясувалося, що це не так, спростовувати інформацію було вже незручно. До того ж командир 79-го корпусу генерал-майор Семен Перевьорткін, воїни якого штурмували Райхстаг, боявся наразитися на гнів маршала Жукова. Щоб хоч якось виправити ситуацію, командир 150-ї дивізії генерал-майор Василь Шатілов доручив командуючому 756-го полку Федору Зінченку терміново встановити прапор хоча б на першому поверсі Райхстагу. Перший червоний прапор на колоні біля входу у Райхстаг закріпив українець — сержант Петро Щербина.
Реальний штурм Райхстагу розпочали тільки ввечері 30 квітня. І перший «Прапор Перемоги», на переконання більшості дослідників, встановила приблизно о 23:00 група капітана Володимира Макова. Проте він, як і решта, не зберігся. Можливо, згорів під час пожежі, або впав, не закріплений належним чином.
Близько опівночі капітан 1-го стрілецького батальйону Степан Нєустроєв наказав своєму замполіту, лейтенанту Олексію Бересту очолити групу, яка мала встановити прапор № 5 на куполі Райхстагу. Згодом керівництво представило до нагороди трьох «прапороносців» — Береста, Єгорова, Кантарію.
Усі вони мали бездоганні, з погляду радянського керівництва, біографії, цілком вписувалися в образ радянського героя.
Чому ж Олексій Берест, який керував групою, не потрапив до офіційного радянського «канону»? Що зіграло з ним злий жарт: його національність чи посада? Достеменно це невідомо і до сьогодні.
8 травня 1946 року за встановлення Прапора Перемоги над Райхстагом звання «Герой Радянського Союзу» були удостоєні: капітан Василь Давидов, сержант Михайло Єгоров, молодший сержант Мілітон Кантарія, капітан Степан Нєустроєв, старший лейтенант Костянтин Самсонов.
Повоєнна доля Олексія Береста склалася трагічно.
Після війни Берест оселився в Ростовській області (Росія). Працював директором районної кінофікації. Не полишав спроб відновити справедливість, писав у різні інстанції. Можливо, саме це стало причиною ревізії його відомства та виявлення нестачі коштів. У 1953 році на Береста завели кримінальну справу. Він отримав 10 років пермських таборів. Відсидів половину строку, був звільнений за амністією. По повернені працював у ливарному цеху «Ростсільмашу». Загинув 3 листопада 1970 року, рятуючи з-під поїзда 5-річну дівчинку.
6 травня 2005 року Президент України В. Ющенко нагородив Олексія Береста званням Герой України посмертно.
Яна Примаченко
