У цих місцях мимоволі хочеться зупинитись - довкола лагідні пологі гори, порослі лісом, а на полонинах - пахучим ялівцем, у долині жебонить річка, повітря напоєне пахощами трав і хвої. Та ще й назва села цікавезна - Ясениця Замкова! Чим не причина навідатись у це бойківське село і пошукати замок.
Річка в долині називається Ясеничанка. Цікаво, то від неї запозичило назву село? Чи навпаки? Село величеньке і довжелезне - витягнулось вервицею хат вздовж гостинця на Турку. До Львова звідсіля сотня кілометрів, а до Ужгорода на десять менше. Їхати легко і комфортно - нарешті в горах з’явились добрі якісні дороги. А можна дістатись й потягом. Одразу за старим австрійським вокзалом на узвишші видко найголовнішу перлину Ясениці - неймовірної краси дзвіницю-каплицю, побудовану ще у ХYІІІ-му столітті (орієнтовно 1779 рік). Дерев’яна, ошатна, крита ґонтом, вона одразу впадає в око. За переказами її перенесено з села Ісаї. Особливість її ще й у тому, що на одному з ярусів знаходиться капличка Покрови Пресвятої Богородиці. Дерев’яна аркада дзвіниці раптом нагадала мені Італійський дворик у Львові. Враження незабутні!
Поруч неї у 1903-му році постала теж дерев’яна церква Собору Святого Архистратига Михаїла, збудована за проектом Василя Нагірного. Велика, розлога, з високими вікнами - храм видко здалеку. Лиш ріже око новітня блискуча бляха на банях, але від неї ніде не сховаєшся, вже й звик...
Ясениця дуже давнє село - згадується з 1510-го року. Очевидно тут колись був замок. Але слідів його я не знайшов, хоч і пройшов село вздовж і впоперек, піднявся на гостинні довколишні гори, пополуднував серед розкішних трав і ялівцевих кущів. Нічого - зате надихався цілющим повітрям і очі відпочили від книжок і монітора комп’ютера.
Тим часом небо поволі затягувало чорним шматтям хмар і десь на півдні за горами глухо гриміло. Час було збиратись додому. Але не хотілось. Бойківщина чарівна і гостинна. Тут є що подивитись і де відпочити тілом і душею.
Богдан Волошин, проект Локальна Історія.
