Шахта «Надія», що в селищі Соснівка Львівської області, підприємство без жодного перебільшення унікальне. Хоча б тому, що навчилося виживати без державної дотації. При цьому шахтарі-трударі отримують тут чи не найвищу у вугільній промисловості зарплату.
Чому вчить історія «Надії»
Новітня історія шахти «Надія» (в минулому № 9 «Великомостівська») досить показова і повчальна. 1992 року керівництво ДП «Львіввугілля», прикриваючись гаслами про реформування вугільної промисловості, видало наказ про ліквідацію шахти і приєднання її як ділянки до шахти № 5 «Великомостівська». Відстояв шахту трудовий колектив, який категорично не погоджувався з цим рішенням, організовував довгострокову акцію протесту. Зрештою, підприємства розділили. До слова, шахта № 5 сьогодні вже не існує, десять років тому її закрили як збиткову.
До 1997 року «дев'ята» шахта фактично дихала на ладан, план видобутку вугілля тут хронічно не виконували, соціально-побутові проблеми проблеми розв’язували в останню чергу, мізерну зарплату виплачували із запізненням.
Ситуація почала докорінно змінюватися, коли на підприємство як директор повернувся колишній головний інженер Криштопа Микола Григорович – досвідчений гірник і організатор. Під його керівництвом трудовий колектив ризикнув піти на експеримент – в 2003 році шахта виходить з ДГК «Львіввугілля» і стає самостійним підприємством в системі Мінвуглепрому України.
У цей час «Надія» єдина в Україні шахта, яка функціонує без державної підтримки. І що найбільш показово - абсолютно успішно. З кожним роком нарощує обсяги вуглевидобутку, створює нові робочі місця, підвищує соціальний захист гірників.
За перше півріччя цього року «Надія» перевиконала план з видобування вугілля на 112,7 відсотків (фактичний видобуток становить 142,5 тисяч тонн, що на 75,5 тисяч тонн більше від плану). Річний план з видобутку вугілля працівники підприємства виконали ще 16 червня (!).
На шахті трудитися 1 175 осіб. Середня зарплата – 5 800 гривень, у прохідників – 8 800 гривень, гірників очисного забою – 9 100 гривень, у начальників добувних ділянок – 18 200 гривень. У сфері вугільної промисловості це одні з найвищих зарплат.
«Смішні» ціни і нові робочі місця
Якщо театр починається з вішалки, то шахта «Надія» з ... квіткових клумб. Доглянутих квітів на шахтному дворі стільки, що створюється враження, ніби потрапив на територію престижного санаторію.
Такий же образ постає, коли входиш в шахтарську їдальню – комфортне просторе приміщення, що нагадує ресторан. З плазмовим телевізором, кондиціонером і «комуністичними» цінами.
- Пообідати тут робітник може за сім-вісім гривень, – пояснює наш екскурсовод, сам директор шахти Микола Криштопа. – Тому що маємо все своє: млин, пекарню, магазин-бар, велике підсобне господарство – сад, поля, теплиці, ферми для вирощування корів, свиней, овець. Поголів'я свиней вже перевалило за 350. Тому ми прийняли рішення відкрити на території шахти м'ясний магазин. Ціни там будуть, певна річ, нижчими, ніж на місцевому ринку.
Господарські нововведення підприємства Микола Криштопа демонструє з неприхованим задоволенням. Особлива гордість директора – швейний цех, де трудяться здебільшого жінки й дочки шахтарів.
– Цей цех, як і всі інші об'єкти неосновного виробництва, ми відкрили за свої кошти, - говорить Микола Григорович. – Без копійки державної допомоги створили сорок додаткових робочих місць. Для Соснівки, де безробіття вище даху, це вкрай важливо.
У цеху нас зустрічає майстер-технолог Оксана Положевець. Розповідає, що швейна продукція «Надії» користується гарним попитом – продається в магазинах Червонограда та Львова, поставляється в Польщу. Що гірники можуть придбати вироби цеху прямо на шахті - за заниженими цінами, за готівку або в кредит.
Картинна галерея «Людина праці»
В актовій залі зупиняємося біля «дошки ганьби» – на ній кілька фотографій п'яниць і прогульників. Під кожною з них напис: «Ганьбить шахтарську працю та колектив!!!» Цікавлюся у Миколи Григоровича наявністю дошки пошани – стенду з передовиками виробництва ніде не видно.
– Дошки пошани у нас немає, – відповідає. – Замість неї – картинна галерея ...
Смисл директорського виразу розумію, пройшовшись по адміністративній будівлі. Її стіни – у вестибюлі, в коридорах, на сходових переходах – обвішані кольоровими фотографіями найкращих працівників підприємства – від рядових до управлінців. Кілька сотень фото!
– Ми постаралися повісити фото найкращих працівників з усіх відділів та ділянок, - пояснює директор. – Але всі, на жаль, не помістилися...
Про шахтарський побут і «соціалку»
Після «картинної» галереї Микола Криштопа показує те, що про повагу до людини праці свідчить найяскравіше – умови побуту і відпочинку гірників. Просторі, добротно відремонтовані душові та роздягальні, сауну, басейн, більярдну, масажні кабінети, перукарню.
Розповідає, що на балансі підприємства перебуває Соснівський дитячий садок «Ромашка» і база відпочинку «Шахтар» – на березі Чорного моря під Одесою. Кожне літо – у два перших заїзди – на базі безкоштовно відпочивають більше як 200 шахтарських дітей. Можливість безкоштовно відпочити мають також найкращі працівники – шахта виділяє їм 50 відсотків путівок.
... Розрахований на 160 дітей дитсадок «Ромашка» – справжнє казковий містечко. Територія навколо будівлі рясніє квітковими клумбами, галявинами, міні-гайками ігровими майданчиками. Всередині – затишні приміщення, велика кількість іграшок, книжок, спортивного інвентарю.
Завідуюча Ольга Левицька розповідає, що щорічно шахта виділяє на утримання дитсадка півтора мільйона гривень. І що завдяки турботі директора соціально-побутові умови, харчування, навчально-виховний процес доведені в установі до вищого рівня.
– Не так давно, наприклад, Микола Григорович придбав для дитячого садка дорогу автоматичну станцію по очищенню води, – каже завідуюча. – Враховуючи те, що в містечку з якісною водою проблеми, і соснівські діти ще не так давно масово хворіли гіпоплазією, такий подарунок важко недооцінити.
Буря у склянці води
Проблема номер один для «Надії» – брак запасів вугілля. Працювати доводиться з покинутими й списаними пластами. Один з таких пластів (списаний шахтою «Візейська») розміщенийм під Соснівською міською лікарнею. «Взяти» його шахта планує найближчим часом. Вже підраховано, що на цих запасах можна заробити більше як 70 мільйонів гривень. Проте місцева влада категорично налаштована проти проведення виробки в безпосередній близькості до Соснівки.
– Дійшло до того, що людей почали лякати страшними катаклізмами, тим, що містечко провалитися під землю, – говорить Микола Криштопа. – Але це абсолютний абсурд і політиканство, буря в склянці води, спроба заробити бали перед черговими виборами. По-перше, лікарня лежить за межею міста. По-друге, що найважливіше, ми виконали всі рекомендації щодо її захисту від впливу гірських підробок (даний проект розробив спеціалізований гірський інститут). На зміцнення та ремонт будівлі лікарні шахта виділила мільйон гривень.
Щоб не бути голослівним, Микола Григорович пропонує в усьому переконатися на власні очі.
... У двоповерховій будівлі лікарні повним ходом йдуть ремонтні роботи. Робітники міняють на металопластикові старі вікна та двері, займаються ремонтом палат і коридорів, заштукатурюють «обв'язані» металом простінки.
– Будинок перебуває в аварійному стані, – розповідає головний лікар лікарні Сергій Дубецький. – Тому якщо б шахта не взялася за його укріплення і ремонт, Соснівка найближчим часом залишилася б без лікувального закладу. Що стосується вже виконаних робіт, то їх обсяг колосальний. Тільки одного металу на зміцнення лікарні пішло більше як 30 тонн.
«Батько», який дарує «Жигулі»
За постійну турботу про трудовий колектив гірники називають Миколу Григоровича «батьком». Суворим і справедливим. Кажуть, що директор тримає на шахті залізну дисципліну. І покарати може навіть за кинутий на землю недопалок на шахтному дворі.
Що особливо суворо «батько» запитує за появу на роботі в нетверезому вигляді. Вибір у «зальотчика» невеликий: або звільнення, або один-два місяці безкоштовних робіт на поверхні. Все це у вільний від основної – шахтарської праці – час.
Якщо ж працювати відповідально і сумлінно, Криштопа не образить. Будеш мати премії, пільгові путівки, подарунки.
На слові «подарунки» один із шахтарів затинається ... Потім дуже жваво і навперебій починають розповідати, як три роки тому на 45-тиріччя підприємства Криштопа подарував дванадцяти гірникам нові моделі «Жигулі».
Що відчуває людина, яка вперше потрапила в шахтну лаву? ..
Уявіть собі довгу, чорну нору. По цій норі треба повзти рачки - між дерев'яними підпорами і кабелями, у тісноті і духоті, по калюжах, повз породу, що осипається. Повзти із здертими (від незвички) в кров колінами. Знаючи, що над тобою величезна товща землі і що в кишені твоєї спецівки лежить металевий розпізнавальний жетон ...
Під землею ми пробули дві години - «проповзли» близько 600 метрів. При цьому весь час відставали від свого проводиря – Миколи Криштопа. Підземне господарство директор демонстрував з тим же ентузіазмом, енергією і гордістю, які ми спостерігали «на верху».
Віктор Корнієнко, для Гал-інфо.
На фото: директор шахти Микола Григорович Криштопа.
