У Львові цими днями проходить міжнародна конференція «Стан та перспективи Полтви у Львові». Про екологічну загрозу, яку несе існуючий стан річки, можливості ревіталізації Полтви науковці розмовлятимуть протягом 19-20 листопада.
«Під час такого обговорення важливо зосередитися на двох питаннях – щоб Полтва з’явилася у свідомості, ментальній географії львів’ян. Інший аспект – екологічний, адже весь бруд з Полтви тече у Європу», – зазначив заступник міського голови з гуманітарних питань Василь Косів.
«Про річку у Львові говорять хіба, коли проводять екскурсії. Але у свідомості львів’ян, географічному розумінні річки немає. До прикладу, люди, які живуть на вул. Сахарова, не задумуються, що живуть на березі річки Сорока», – сказав Василь Косів. Він припускає у далекій перспективі можливість відкриття річки, адже деякі європейські міста мають такий досвід.
Чи потрібна ревіталізація Полтви, тобто розкриття річки у місці її забудови, розповів завідувач кафедри ландшафтної архітектури, садово-паркового господарства та урбоекології Національного лісотехнічного університету Володимир Кучерявий.
«Наразі питання ревіталізації досить складе, – говорить він, – адже ми не можемо просто ліквідувати бульвари на проспекті Шевченка і Свободи. Однак, я вважаю, що ревіталізація таки потрібна. Найперше, нам варто упорядкувати та врятувати витоки річки, очисти їх від сміття, адже міські очисні споруди – у аварійному стані».
Володимир Кучерявий також розповів, як саме закривали Полтву у місті. «У 1850 році почались формувати перший бульвар у Львові, як у всіх європейських містах. А вже у 1884 році міська управа прийняла рішення про закриття Полтви. Причинами були забрудненість річки, неможливість її упорядкувати, а також повені. У 80-90х роках річку закрили остаточно і перевели у міський колектор».
Він наголосив, що нестримна урбанізація пожирає природні ландшафти, особливо вона стосується водних потоків. «Річка Полтва розташована на головному європейському вододілі, та впадає з одного боку у Західний Буг, з іншого – у Віслу, а потім в басейн Дністра, і в Чорне море. У саму Полтву впадає 10 річок. Львів також унікальне і чи не єдине місто у світі, у якому поєдналось близько 7 різних ландшафтів», – розповів Володимир Кучерявий.
Представник Центру досліджень навколишнього середовища (Ляйпціх) Франк Блюмензат на конференції представив результати досліджень, які науковці проводили у рамках міжнародної проекту IWAS.
Двічі, у вересні 2009 та травні 2010 науковці проводили моніторингову кампанію щодо якості води у р. Полтві. Заміри робили протягом тижня у 17 різних місцях, зробили близько 150 проб. Якість води вимірювали за німецькими стандартами. «Результати лякають – у Полтві якість води доволі низька, у річці порушена екологічна рівновага. У притоках ситуація дещо краща», – зазначив Франк Блюмензат.
Отож, за результатами досліджень, у рамках проекту IWAS-UA, у пробах води, котрі брали з Полтви – надто низький рівень концентрації кисню, підвищений вміст сульфату, також азоту та аміаку (які є токсичними речовинами). Низка тестувань, які проводили різні міжнародні компанії, мали схожі висновки. «Однією з головних причин такої ситуації є низька якість міської каналізаційної системи. Практично Полтва є колектором каналізаційних відходів, лише там, де вона протікає вже після очисних споруд, Полтва стає річкою», – підсумував Франк Блюмензат.
Історія річки Пляйсе у Ляйпцигу (Німеччина) схожа на історію Полтви. «Ще у ХІХ ст. вдовж міста протікали багато малих річок, внаслідок чого ставалися часті повені. Також через інтенсивну індустріалізацію, річку забруднили різними хімікатами, вона була в жахливому стані», – розповідає Габріела Зелєман, котра супроводжує проект «Новий берег» і який стосується відкриття Пляйсе.
Відповідно, Пляйсе вирішили «сховати» під землю. Отож, у 50-их роках річку почали закривати, фактично, її стерли з обличчя Ляйпцига, за винятком маленьких струмків. «Однак згодом громадськість виступила за відновлення річки, люди проводили багато акцій, все починалося з маленької групи активістів (переважно це були архітектори та митці). Згодом до руху за відновлення Пляйсе долучилося багато громадян, це була своєрідна міська революція, тому у 1992 році міська рада прийняла рішення відкрити річку, був розроблений генплан», – зазначила Габріела Зелєман.
У 1996 році з’явилися перші кілька відкритих метрів Пляйсе. Довжина річуи, котра тече через місто, – 3,3 км, нині відкрили 1,2 км (це лише третина). Цей процес є тривалий, він потребує постійної наснаги і терпіння, а головне віри.
Фінансування на ревіталізацію Пляйсе надходило з багатьох джерел – від власників прибережних ділянок, залучали кошти різноманітних фондів, також уряд допомагав, звичайні люди складали свої пожертви. «Навіть тепер будь-хто може купити смітник, лавку чи дерево на прибережній території і таким чином, зробити свій символічний внесок у проект. Взагалі, відкриття Пляйсе змінило свідомість громадян, цей приклад став показовим – щось можна змінити, якщо проявити громадянську активність», – наголосила Габріела Зелєман. Новий проект щодо подальшої ревіталізації Пляйсе уже запланований на 2010-2015 роки.
Головна відмінність у ситуації з Пляйсе і з Полтвою полягає у тому, що у Ляйпцигу стічні канали були відокремлені від річки, законодавство Німеччини забороняє спускати стічні води у річку. У Львові ситуація складніша.
Перший крок на шляху ревіталізації Полтви має бути її відокремлення від каналізаційної системи. Звісно, це дуже дорого. Однак, на думку директора Музею ідей Олеся Дзиндри, важливо, щоб річка Полтва жила у нашій свідомості: «Я не знаю, коли відриють Полтву і скільки для цього треба грошей, і чи взагалі, є потреба розуміти розкриття буквально. Головне, щоб ми відчули річку у нас самих. Все залежить від рівня моральності і духовності наших людей, тому я переконаний, що забруднення явище тимчасове».
Олесь Дзиндра усвідомлює, що ревіталізація дуже дорого коштує, але питання не в грошах: «Головне бажання, ініціатива. Сьогодні не стоїть питання у відкритті Полтви, а у її очищенні, у поверненні їй статусу річки. Львів’яни мають взяти на себе відповідальність за очищення ріки, адже Полтва ув’язнена».
Додамо, що Музей ідей два роки тому започаткував проект «Leopoltvis», за цей час активісти провели багато акцій, щоб нагадати мешканцям Львова, що у місті є річка. Проект має на меті порятунок львівської річки, як осередку культурного та соціального життя міста.
Отож, на конференцій говорили про багато прикладів ревіталізації річок, як у природній, так і у соціальній сфері. Зокрема, цікавим є досвід руху «Міста на річках» (до речі, до цього проекту з українських міст входять лише Львів та Одеса). Мета – за допомогою культури підкреслити важливість річок. Це можна робити за допомогою річкових фестивалів, мистецьких перформенсів тощо. «Всі акції покликані змінити свідомість людей, розвинути культурну активність міста, вивчити річку як урбаністичну територію, яку слід розвивати як інструмент соціальної інтеграції. Вам не обов’язково відкривати Полтву, ви можете знайти інші шляхи розвитку річки», – розповіла координатор проекту River Cities Агнєшка Влазел.
«Коли ми ревіталізуємо річку, ми не просто її відкриваємо, а й покращуємо умови свого довкілля, відповідно якість нашого життя. Однак для цього потрібна активна громадська позиція. Львову пора замислитись над якістю громадського простору, щоб сприяти покращенню якості життя», – підсумувала архітектор Іріс Ґляйхман, котра займалася ревіталізацією річки у Дрездені.
