20 лютого 1950 року народився Улас Самчук — український письменник, журналіст і публіцист, редактор, член уряду УНР у вигнанні, член ОУП «Слово»
Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1905 року в селі Дермань Волинської губернії у родині заможних селян. У 1917–1920 рр. він навчався в чотирикласовій початковій школі, що діяла при Дерманській Св. Феодорівській учительській семінарії. У 1921–1925 роках — у Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка. Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука покликали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував з війська, після чого потрапив до Ваймарської Німеччини, де працював у місті Бойтені як наймит в одного міщанина, розвозив рольвагою по копальнях і гутах залізо.
З 1925 почав друкувати оповідання в журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, згодом у «Літературно-науковому віснику» та ін. журналах. З 1927 року навчався у Бреславському Університеті. 1929 року переїхав до Чехословаччини та навчався в УВУ у Празі. Жодного вищого навчального закладу не зміг закінчити. Кожну науку Улас Самчук опановував без учителів, самотужки. Бездоганно володів німецькою, польською,чеською, російською, менше французькою мовами. У Чехословаччині Улас жив з 1929 по 1941 рік.
1941 року в складі однієї з похідних груп ОУН (М) повернувся на Волинь (до Рівного), де був редактором газети «Волинь» до 1943. З ним працював редактором Петлюра Олександр Васильович, видавництво в ті роки очолював Іван Тиктор. Проте вже 1943 він був заарештований нацистами за свої патріотичні переконання. У 1944-48 жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. Після переїзду до Канади (1948) був засновником ОУП «Слово» (1954).
Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р.
Твори: Автор повістей «Марія» (1933), «Кулак» (1932), трилогії «Волинь» («Куди тече річка» (1932), «Війна і революція» (1936), «Батько і син» (1937), романів «Юність Василя Шеремети» (1946–1947), трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948), «Темнота»(1957) і «Втеча від себе» (1982); книг спогадів і репортажів «П’ять по дванадцятій» (1954), «На твердій землі» (1967), «На білому коні» (1956), «На коні вороному» (1979), «Плянета Ді-Пі» (1979), «Слідами піонерів» (1980).
