29 серпня 1756 року король Пруссії Фрідріх II з шестидесятитисячною армією вторгся в Саксонію. Це стало початком війни, в якій брали участь більшість держав Європи і яка забрала півтора мільйони людських життів не тільки в Старому світі, але й у Південній та Північній Америці, Азії і Африці
Англо-французьке колоніальне суперництво в Північній Америці переросло у відкрите збройне протистояння у травні 1756 року, коли Велика Британія оголосила війну Франції. Для того, щоб убезпечити своє положення в Європі, Британія підписала союзний договір з Пруссією, яка з приходом на престол Фрідріха II стала потужною державою. Розуміючи невідворотність війни з Австрією у якої Пруссія захопила Сілезію, Фрідріх розраховував на влив Англії на Росію, щоб запобігти її підтримці Марії-Терезії і, тим самим, війни на два фронти.
Підписання англо-прусського договору спонукало Австрію звернутись за підтримкою до свого старого ворога – Франції. Навесні 1756 року у Версалі був підписаний автро-французький оборонний союз. Розуміючи, що Росія вбачає в Пруссії загрозу своїм прибалтійським інтересам і має з Австрією союзницький договір ще з 1746 року, 29 серпня 1756 року Фрідріх II першим почав військові дії і окупував Саксонію. 11 вересня Росія оголосила війну Пруссії, що не зупинило її і на початку наступного року прусські війська увійшли в Богемію і захопила Прагу.
Весною 1757 року у війну вступила Франція. Вона захопила Ганновер, спадкове володіння англійського короля на континенті, а 5 листопада відбулась битва з прусськими військами біля Росбаху (Саксонія). У липні у війну вступила Росія – її війська увійшли в Курляндію і Східну Пруссію.
Після ряду нищівних поразок у серпні 1760 року пруському королю Фрідріху II вдалось перехопити стратегічну ініціативу завдяки фінансовій підтримці Великої Британії, яка у Північній Америці програвала війну Франції і намагалась посилити антифранцузькі сили в Європі. Зимою 1761/62 років відбулись зміни в союзницьких стосунках – проти Британії за володіння в Америці виступила Іспанія, а після смерті російської імператриці Єлизавети Петрівни і приходу на престол Петра III, відомого симпатика Пруссії, Росія відмовилась від підтримки франко-австрійського союзу.
Семилітня війна закінчилась перемогою англо-прусської коаліції. 10 лютого 1762 року між Великобританією і Францією був підписаний Паризький мирний договір, за яким Франція втратила Канаду, Східну Луїзіану, деякі острови Карибського моря, а також більшість своїх колоній в Індії; на користь Іспанії Франція поступилась Західною Луїзіаною і Флоридою. Це дало можливість Великій Британії активізувати військові та політичні дії і до 1763 року всі європейські союзники Франції були або розбиті або змушені підписати з Прусією, союзницею Англії, сепаратні мирні угоди. 15 лютого 1763 року Пруссія підписала з Австрією і Саксонією Губертусбурзький мирний договір, який підтвердив права Пруссії на Сілезію і графство Глац. Це стало початком процесу об'єднання німецьких земель під зверхністю Пруссії, який завершився в кінці XIX століття.
Загальні втрати у Семилітній війні склали півтора мільйони чоловік. Найбільше з них припадає на Австрію – 400 тисяч солдат і біля півмільйона мирних жителів; Прусія втратила 262 тисяч солдат, Росія – 138 тисяч, Франція – 168 тисяч, Англія – 20 тисяч та Іспанія – близько 3 тисяч військових. Залучення у бойові дії великої кількості держав на кількох континентах дало привід Вінстону Черчіллю назвати Семилітню війну першою в історії світовою війною.
