Я замінив комфортне життя на усвідомлене, - кримськотатарський активіст, голова правління ГО "Арекет" Амет Бекіров.
Який шлях подолала організація за увесь період її існування, з грудня 2015-го року?
Це є дуже великий шлях! Спочатку ми працювали у місті Дрогобич, і нам вдалося так би мовити розбудити його громаду. Основним напрямком нашого руху там був захист прав та інтересів внутрішньо переміщених осіб. Проте варто зазначити, що одразу ж після початку роботи з’явилася і друга мета – збереження ідентичності етносу кримських татар, і ми добилися у цьому чималих успіхів. Наприклад, нами було реалізовано проект «Дрогобич – культурний простір», під спонсорством Агентства США з міжнародного розвитку. Потім, у листопаді 2017-го, ми перемістилися до Львова. У серпні 2018-го, ми взяли участь у проекті від Євросоюзу, у рамках якого на ГО виділяли коуч-тренера, разом із яким ми провели стратегічну сесію. Нами було прописано план дій на чотири місяці. Саме тоді і народився девіз нашої організації: «Всі ми – крапельки Чорного моря, і наша задача – не розплескати Крим».
Розкажіть про свій персональний проект.
Він має назву «Crimean Space in Lviv». Я взяв собі за мету створити умови для постійних зустрічей трьох поколінь, де буде проходити живий діалог з виховання, збереження та подальшого розвитку кримськотатарської громади Львова, заснованого на традиціях і культурі корінного народу України – кримських татар. Проблема у тому, що представники мого етносу відірвані один від одного, через що йде неминучій процес асиміляції. Багато з дітей на той момент вже вчилися в школах, і не мали змоги спілкуватися один з одним. Така сумна ситуація і підштовхнула мене до дії. З того моменту було вжито чимало заходів: ми відкрили дитячий клуб Çiçek (квіточка), провели багато просвітницьких зустрічей, та коуч-сесію. І це ще далеко не кінець!
Якимі були останні заходи, організовані Арекет?
Я можу назвати дві визначні події: міжкультурний бранч і презентацію документального фільму «Більше, ніж Крим». Перший захід відбувся нещодавно. Його відвідало більш ніж 60 представників львівської молоді. Під час бранчу ми проводили майстер-класи, співали національні татарські та українські пісні. Все це призвело до появи дуже незвичного, але прекрасного міксу з двох культур. Що ж стосується другого, то це є проект інституту геостратегії ім. Ісмаїла Гаспринського. З ними було заключено меморандум, згідно з яким ми можемо проводити показ серій цього фільму у своїх заходах.
Що саме представляє з себе дитячий клуб Çiçek?
Власне кажучи, це є найкращою демонстрацією результатів спільної роботи поколінь: дітей та студентів. У рамках клубу ми проводимо майстер-класи, діти вивчають рідну мову та національні особливості, дивляться мультики, озвучені кримськотатарською, та багато іншого. А головне – це відсутність бар’єрів: діти відносяться до студентів та студенток не як до суворих вчителів, а скоріш як до старших братів та сестер. Також у нас є жіночій клуб, у якому наші «мами» ведуть діалог зі студентками. Таким чином ми зберігаємо живу атмосферу та безперервний діалог поколінь, завдяки якому нам простіше вирішувати як власні, так і спільні проблеми.
Чи допомагає вам якось уряд у організації та фінансуванні проектів?
Так, звичайно, проте, як то кажуть, не треба для нас і без нас: дуже багато хто користується кримськотатарською тематикою для вирішування інших проблем, або ж просто для здобуття грошей. Іншими словами, можливість діяти нам надана, треба тільки вміти правильно нею користуватися.
Чи не виникає якихось конфліктів із місцевими жителями на національному ґрунті?
Одразу хочу зазначити, що я кажу тільки за себе, а не за весь етнос. За весь час мого життя тут, не виникало жодного конфлікту. Я користуюся простим правилом: посміхнися, і побачиш посмішку у відповідь, і воно працює! Люди дуже гостинні та ввічливі, і я їм за це дуже вдячний. Я завжди відмічав і буду відмічати, що кримські татари – корінний народ України.
Який ви бачите спільний розвиток у української та кримськотатарської культур?
Розумієте, для мене кожен виклик життя – це є шанс для того, щоб більш глибоко пізнати себе. Я комфортне життя змінив на усвідомлене, а це є дуже важливо як для мого духовного розвитку, так і для громадського життя. Для мене важливим показником став той молодіжний бранч. На ньому я побачив спільну роботу нашої молоді. На сьогодні, коли на людей не вішають ярлики, я можу стверджувати, що своїми зусиллями ми будуємо цей українсько-кримськотатарський культурний міст.
Назвіть свою формулу успіху.
Біжи за Мрією! Кожен День, виходячи на пробіжку, я Біжу за мрією! Мій Батько довгі 60 років вірив, що повернеться до Криму і хвала Всевишньому зараз він спочиває в рідній землі! Я знав, що повернуся на Батьківщину предків! І в 30 років повернувся! Моя донечка народилася в Криму, як і мій Батько... Тому, я біжу цей щоденний марафон, щоб здійснити Мрію моєї дочки про Крим. А допомагає мені в цьому - Віра мого Отця!
Микита Гаврилюк
