Із зміною влади в Україні простежується тривожна тенденція намагання проросійських сил реалізувати свої реваншистські цілі.
Про загрозу російського реваншу, виклики для декомунізації та про можливість закриття архівів СБУ розповів в інтерв'ю для Гал-інфо директор Українського інституту національної пам’яті Володимиром В'ятровичем.
Найперше прокоментуйте рішення Окружного адмінсуду Києва про перейменування двох проспектів на честь Степана Бандери та Романа Шухевича.
Зараз мова йде не лише про перейменування проспектів, але про ширшу гуманітарну політику і можливий проросійський реванш у цьому питанні. Україна зробила дуже багато в контексті зміцнення національної ідентичності: відкрито архіви КДБ, змінено навчальні курси в підручниках історії, змінено підходи до питань пов’язаних з Другою світовою війною, запроваджено відзначення 8 травня як Дня пам’яті та примирення, запроваджено святкування 14 жовтня як Дня захисника України замість 23 лютого.
Загалом в Україні відбулися серйозні дискусії стосовно українського минулого. Відбувається руйнування радянських та російських міфів щодо українського минулого. Це стало можливим на фоні війни Росії проти України і між цими подіями є безпосередній зв'язок.
Річ у тім, що ця війна – це війна не так за територію, як за ідентичність та за душі українців. Для Путіна дуже важливо захопити не лише українські території, але й українців. Саме українці потрібні йому як ті, хто будуватиме його мегапроект "рускій мір", через це крім бойових дій відбуваються атаки на інформаційне поле. Питання історії займає одне із ключових місць.
Чому це відбувається зараз?
Ці процеси, з моменту ухвалення закону про декомунізацію, болісно зачіпають Росію. Для Росії процеси декомунізації, зокрема демонтажу пам’ятників комуністичним вождям і перейменування вулиць та міст, були дуже болючими. Через це Росія намагається взяти реванш. Чому це можливо зараз?
Ми отримали зміну влади, до влади прийшов новообраний президент Зеленський, який під час своєї виборчої кампанії намагався не артикулювати жодних питань пов’язаних з політикою національної пам’яті, гуманітарною політикою, а також питань національної культури. Саме з допомогою такого мовчання йому й вдалося виграти вибори. Зараз він не має права відмовчуватися і стояти осторонь цих процесів. Те, що відбувається зараз, можна назвати злочинною бездіяльністю. Ми досі від нього не чуємо чітких сигналів - якою буде гуманітарна політика, а це і провокує проросійські сили на спроби реваншу.
Ми пам’ятаємо, що відбулося в Харкові. Перейменування проспекту Григоренка на проспект Жукова є дуже символічним. Григоренко – радянський генерал, учасник Другої світової війни, який знайшов у собі силу, щоб повстати проти радянської влади та стати на захист кримських татар. І от влада Харкова знову повертає ім’я кривавого маршала Жукова – людини, яка була поплічником диктатором Сталіна.
У Києві окружний адміністративний суд скасовує рішення про перейменування проспектів Бандери та Шухевича, не маючи абсолютно жодних юридичних підстав для цього. Нагадаю, що суд з цього питання тривав три роки. Жодних аргументів позивачка – товаришка Бережна, не надала. Однак, ми отримали абсолютно несподіване рішення. З текстом ухвали суду нас ще не ознайомили, але ми будемо подавати апеляцію.
Все це є чіткою спробою реваншу. Я переконаний, що їх вже достатньо, щоб мобілізувати українців. Досить спати, ми знову можемо опинитися у ситуації 2010 року, коли за кілька місяців було зруйновано ключові стовпи, на які опирається українська держава в питаннях національної культури та національної ідентичності. Мене бентежить, що ці важливі питання перейменування проспектів Бандери та Шухевича виходять за межі київської дискусії. Сьогодні це є сигналом, який дали усій Україні. Цей сигнал реваншу і він вимагає реакції всіх політиків.
Бандера зараз є маркером українськості, і якщо політик не готовий стати на захист вулиць Бандери в Україні, то це політик, який не готовий захищати українські національні інтереси в добу масштабних російських атак. Усі політики мають чітко проявити свою позицію. Громадськість має бути готовою захищати здобутки останніх п’яти років, бо саме їх будуть жорстко атакувати. Ми повинні дати новій владі чіткий сигнал – ми не поступимося і будемо захищати українські інтереси в судах, в парламенті, на вулицях.
Чи є загроза відміни декомунізаційних процесів в Україні?
Звичайно, що спроби робитимуть. Така тенденція була ще за попередньої влади, але щоразу вистачало наших чітких нагадувань про відповідальність, у тому числі і кримінальну, аби такі спроби гасити. Зараз ситуація змінилася. Ті люди, які за попередньої влади боялися піднімати голови вже працюють на повну силу. Йдеться про російську та проросійську агентуру, яка вважає, що зміна влади в Україні дає їм можливості, аби штовхнути Україну назад в радянське минуле.
Я думаю, це спонукається політичним мовчанням з боку центральної влади і, зокрема, президента Зеленського щодо важливих питань гуманітарної політики та національної ідентичності. Він, фактично, нічого не сказав про ці питання і ми досі не знаємо, хто в його команді буде відповідальним за цей вектор. Саме це надихає різного роду реваншистів спробувати, як далеко вони можуть зайти. Тому те, що відбувалося в Харкові, і те, що відбулося в Києві – це явища одного порядку, які свідчать про реальну загрозу реваншу в Україні.
Я думаю, що реванш не пройде, бо люди які це роблять послуговуються старими методами часів Януковича. Вони не враховують того, що Україна все ж змінилася з 2013-14 років. Свідчення цього – важливий епізод останніх днів – це спроба відновити на професорській посаді Портнова, яка наштовхнулася на дуже активну реакцію студентів, що в мить звели на нівець цю спробу.
Переконаний, що так само і з іншими спробами буде жорсткий спротив у всіх можливих форматах.
Ми пам’ятаємо, що ще до виборів, у так званій "команді Зеленського", вже думали, що робити з В’ятровичем. Чи на сьогодні ви отримуєте якісь сигнали про звільнення, чи можливо погрози?
Погрози від проросійських сил ніколи нікуди не зникали, навіть протягом цих п’яти років. Іноді вони виливалися в більш серйозні речі, як напади, спроби замінувати мій автомобіль, але тоді принаймні я був більш впевнений, я розумів, що влада - наша. Мені дзвони із СБУ та попереджали про підготовку замахів на мене. Я був переконаний, що точно є ті, хто мене захищає. Щодо нинішнього керівництва СБУ, то я не впевнений.
З приводу мого можливого звільнення, то я думаю, що до цього безперечно готується нова влада. До мене доходять сигнали про пошук якоїсь альтернативи мені. Очевидно, що це буде вже після парламентських виборів та формування нової коаліції.
Чи існує загроза, що архіви КГБ почнуть закривати зі зміною керівництва спецслужби?
Ні, не бачу такої можливості. На відміну від того, що було у 2010 році, коли одразу моє звільнення з посади керівника галузевого архіву СБУ, потягнуло за собою закриття архівів КГБ. Тепер ми зробили все, щоб не допусти цього через спеціальний закон, який робить неможливим закриття цих документів. В останній місяць ми зробили ще дуже важливий крок – рішенням уряду передано УІНП велике приміщення колишнього банкнотно-монетного двору, а це 11 тисяч квадратних метрів, куди перенесуть документи на зберігання, щоб вони не залежали від спецслужб, правоохоронних органів та політичної ситуації.
Чи є загроза звільнення Андрія Когута, який будучи керівником ГДА СБУ активно відстоює відкриті та доступні архіви репресивних органів?
Сказати, що такої загрози немає я не можу. Це буде залежати не лише від тих людей, які дуже цього хочуть, але й від нас, які цього не хочуть. Реванш можливий, але він не неминучий. Чи відбудеться він, чи ні залежить не лише від тих сил, які цей реванш провокують, але й від тих сил, які здатні йому протистояти. Насправді те, що відбувається – це спроба увірватися в нашу хату. Це вже нога у дверях. Ми або будемо чинити спротив і виженемо цього бандита, який вже був тут, або відкриємо двері та нарікатимемо самі на себе.
Чи зустрічалися ви із Зеленським, чи з кимось із його команди?
На жаль, жодного контакту з командою Зеленського у мене не було, і я думаю, що це на шкоду і їм, і українській державі. Чому? Адже питання національної ідентичності важливі як для внутрішньої політики, так і для зовнішньої. Боюся, що пан Зеленський абсолютно не готовий до переговорів із нашими західними сусідами, які будуть тиснути вимагаючи сприйняття польських оцінок польсько-українського конфлікту, які будуть намагатися не говорити про необхідність відновлення зруйнованих українських пам’ятників на території Польщі.
Зеленський вже робить важливі та важкі помилки в питаннях гуманітарної політики. Одна із показових – це звернення адміністрації президента та його особисто 22 червня про те, що "в цей день у наш дім увірвалася війна". Це банальне повторення тез Владіміра Путіна та російської пропаганди. Їм важливо говорити, що війна почалася у 1941 році для того, аби заховати два роки війни, коли Радянський Союз воював на боці нацистської Німеччини. Мультиплікуючи ці міфи в Україні ми по суті робимо Україну слабшою і граємо на російському боці. Мені дуже прикро, що президент Зеленський, принаймні у цій заяві, зіграв абсолютно в унісон з російською пропагандою.
Ви йдете у парламент. Якими будуть пріоритети вашої парламентської роботи?
Мої пріоритети – це саме ті питання, які стосуються національної ідентичності, культури та захисту інформаційного простору нашої країни.
Розмовляла Анна Джунківська.
