Терорист, антисемітист та "просто символ": міфи про Степана Бандеру, у які вірити не варто
1 січня 1909 року народився майбутній національний герой України — Степан Бандера. Його заведено вважати одним із найбільш неоднозначних діячів України. До цього підходу значною мірою приклалася радянська влада, яка фактично була опонентом революціонера. Постать Бандери міфологізована владою СРСР настільки, наскільки вона визначна для українського народу. З часом стало складно відокремити міфи від правди, але ми спробуємо.
Міф 1. Бандера — німецький агент
Таке твердження можна знайти у російських підручниках історії дотепер. Мова йде про період Другої світової війни. Нібито провідник Організації українських націоналістів та інші її члени входили до Гестапо, СС, СД чи Абверу. Згідно з цією позицією, УПА також була створена з ініціативи німецьких спецслужб та воювала на боці Гітлера. Насправді ж факт співпраці німецьких розвідників та українських націоналістів є достовірним, однак хибною є його інтерпретація.
Націоналісти оцінювали Німеччину як сильну державу, яка могла кинути виклик і Польщі, і СРСР, тому вибудовували із нею ситуаційний союз, адже основним їхнім інтересом було здобуття незалежності Україною. Шляхи ОУНівців та німецьких розвідників розійшлися після проголошення Акту відновлення Української держави 30 червня 1941 року.
Сам Степан Бандера пройшов німецький концентраційний табір. Двоє його братів загинули в Аушвіці у липні 1942-го. Одного з них побили, а потім ввели смертельну ін’єкцію у лікарні концтабору. Другий брат Бандери загинув внаслідок тортур всього через кілька днів. Наймолодший його брат у складі Похідних груп ОУН пішов на південь України. Скоріше за все, його вбило гестапо в Херсоні 1943-го.
Міф 2. Степан Бандера — авторитарний лідер
Очільника радикального крила ОУН часто звинувачують в авторитаризмі. Він дійсно був непоступливим, але до одноосібної влади аж ніяк не прагнув. Про це можна говорити уже через те, що він став у опозицію проти подібного режиму. Він був революціонером і прагнув змін, а не влади.
Деякі історики зазначають, що Бандера повністю заперечував демократичні цінності, однак саме він та його прибічники повстали проти спроби встановлення автократії Андрія Мельника в Організації українських націоналістів.
Відповідно до підходу Степана Бандери, рішення приймала більшість, але значення мав кожен голос. За його філософією, перемогою для Організації була — перемога її ідей.
Степан Бандера був, у першу чергу, людяним. Під час свого перебування у концтаборі він підтримував "мельниківців". Дмитро Андрієвський, один із членів цього крила ОУН, розповідав, що Бандера цікавився його здоров'ям та передавав новини про інших його товаришів.
До слова, ділитися інформацією у складних умовах для нього було не в новинку. Під час ув'язнення він передавав записки, коли сповідався у капелана Йосифа Кладочного. Отець приносив йому новини і, своєю чергою, передавав повідомлення від Бандери, які той ховав у олівцях замість графітового стержня.
Цікаво, що під час свого навчання у гімназії він шукав контакт з українським національно-визвольним рухом. Його тоді очолювала Українська військова організація. Для того, щоб у 1929 році стати членом ОУН Степану Бандері довелося збрехати про свій вік, адже туди приймали тільки після досягнення 21 року, а він був на рік молодшим.
Міф 3. Степан Бандера — ініціатор розколу Організації українських націоналістів.
ОУН розкололось двічі: у 1940 та 1954 роках. Винуватцем обох подій часто називають саме Бандеру, проте якщо розбиратися у конкретних фактах, то стає зрозуміло, що це ні що інше, як ще один наклеп.
Під час першого розколу у 1940 році Бандера неодноразово намагався згладити гострі кути конфлікту, звертався та навіть їздив до Мельника. Датою розколу заведено вважати 10 лютого 1940 року, однак після цього ще декілька місяців керівники намагалися порозумітися. Остаточно мости між "мельниківцями" та "бандерівцями" було спалено після захоплення першими штаб-квартири Організації.
Варто зазначити, що говорити тільки про деструктивний вплив цього поділу не доцільно. Саме після цього завдяки "бандерівцям" визвольний рух почав стрімко розвиватися та набув загальнонаціонального характеру.
Розкол 1954 року точно було спровоковано "ззовні". Підтвердженням слугують документи КГБ. Звісно, були також і внутрішні чинники, однак саме сфальсифікована документація та досить довга політична гра проти української еміграція і стала причиною того, що розкол стався друге.
Що робив Бандера? Знову ж таки намагався згладити конфлікт. Він добровільно залишив пост керівника організації, однак це не допомогло.
Міф 4. Степан Бандера — терорист.
Будь-який національно-визвольний рух окупаційна влада буде називати терористичним. Так було і з ОУН. Міф про Бандеру-терориста, напевно, є найстарішим. Вперше такий закид очільнику "бандерівців" було висловлено під час суду у Варшаві, але він відкинув усі звинувачення. Бандера пояснив, що ОУН дуже цінує життя своїх членів.
Руслан Частій у своїй книзі "Степан Бандера" також пише про те, що так сталося історично, що дійсно найбільш гучні справи ОУН припали саме на період лідерства Бандери та проходили саме під його керівництвом, однак тоді подібні методи використовували і УВО та і загалом вони були досить поширеними
Зазначають, що саме із судового процесу у Варшаві почалася міфологізація постаті Бандери. Варто сказати, що навіть до першого арешту у 1934 році, його досить часто затримувала поліція. Виплутатись студенту допомагали і акторські здібності. У 1931 році ОУНівці застрелили доносчика. Серед затриманих опинився і Степан, однак після короткої розмови, де він запевнив, що нічого не знає, його відпустили.
У 27 років Степан Бандер мав два довічні ув'язнення, присуджені польською владою.
Міф 5. Степан Бандера — тільки символ для України, а не реальний борець за державність.
Теза про те, що Бандера не брав безпосередньої участі у визвольних змаганнях, у сучасному світі набула великої популярності. Аргументують цю позицію тим, що спочатку він був ув'язнений поляками, пізніше потрапив у концтабір, потім був емігрантом та не мав прямого впливу на національну боротьбу. Насправді ж плоди його роботи були доволі реальними:
- він завершив формування структури Організації;
- вивів Організацію на новий рівень у 1930-х роках;
- під його керівництвом ОУН здійснила низку акцій, які зробили її популярною та відомою за межами України;
- був одним із тих, хто заклав основні ідейні засади, які забезпечили переростання підпільного руху у загальнонаціональний;
- у 1939-941 роках було проведено низку вишколів;
- за його керівництва ОУН розгорнуто практично у всіх країнах, де проживали українці, - в Західній Європі, Північній та Південній Америці, Австралії.
Він був керівником боротьби, якого визнавали в Україні та поза її межами. Його авторитет не ставили під сумнів навіть вороги. Радянська влада навіть доклала зусиль задля усунення опонента.
Життя під постійним прицілом вимагало певних заходів безпеки, тому очільник національного руху часто переїжджав та жив під вигаданими прізвищами разом зі своєю сім'єю. Його власна донька не знала про те, хто він до 13 років.
Про те, що готується черговий замах (звісно, він був не один), Бандеру попередили напередодні. Він відмовився від супроводу охорони та був застрелений із пістолета, наповненого отруйним газом.
Міф 6. Степан Бандера ненавидів євреїв.
Не складно здогадатися, що цей міф - чергова спроба СРСР очорнити репутацію Організації та самого Бандери. Лідери ОУН закликали боротись проти представників усіх національностей, які оголосили себе ворогами України.
До цього ж міфу можна додати сучасне твердження про те, що Бандера ненавидів росіян. Він виступав за незалежність України та був автором кількох публіцистичних творів, де обґрунтовував свою позицію та наголошував на тому, що Україна має існувати окремо від росії. Можна сказати, що він просто дуже добре розумів сутність російського народу. Бандера стверджував, що наша держава має розвиватися самостійно, а росіяни всіляко будуть цьому перешкоджати та не залишають своїх спроб підкорити українців і дотепер.
Міф 7. Нюрнберзький трибунал засудив Степана Бандеру та його прибічників
Радянська влада дуже часто посилалася на документи Нюрнберзького трибуналу, який нібито засудив діяльність "бандерівців" та їх керівника, але вони ніколи не оприлюднювали підтверджень. Вочевидь, зручно говорити про дані документів, яких не існує.
Міф 8. Степан Бандера досі живий.
Про це знову ж таки говорили спочатку радянські, а тепер і російські пропагандисти. Кадиров пішов далі і спробував знайти очільника ОУН під час повномасштабної війни в Україні 2022 року. Російська пропаганд так часто використовувала постать Степана Бандери, що пересічні росіяни час від часу висловлюють переконання, що він - наш сучасник.
Степан Бандера — непересічна особистість для нашої держави. Його внесок у боротьбу за незалежність України колосальний, тому наше завдання — вшановувати його пам'ять та руйнувати міфи, які нам нав'язала радянська чи російська пропаганда
Підготувала Вікторія Кульженко
