Слухай онлайн
Культура

Дивувати і дивуватися: скрипаль Корі Церовшек розкрився львів’янам

Корі Церовшек – дивовижна людина. Скрипаль-вундеркінд, якому в 11 років підкорялися світові сцени.

Магістр математики, котрий створив комп’ютерний симулятор для навчання медиків. Вільний мандрівник, усі речі якого уміщаються у дві валізи. Він не перестає дивувати і дивуватися. Інтерв’ю з Корі ми провели перед концертом у Львівському Органному залі, який відбудеться 11 березня та на якому Церовшек гратиме Концерт для скрипки з оркестром Ре мажор Бетовена.

Музика з пелюшок

– Ваша мати, співачка-аматор, передала свою любов до музики Вам і Вашій сестрі. Наскільки важливим було раннє знайомство з музикою для майбутньої кар'єри?

– Я не пам'ятаю свого життя без музики. Мої батьки емігрували до Канади з Австрії. Коли вони переселилися до Ванкувера, одразу купили маленьке фортепіано, тому що моя мама дуже любила музику. Вона відкривала для себе класику самостійно, тому що походила з сільської родини.

Моя старша сестра почала грати на фортепіано першою. У роки раннього дитинства наше навчання музики було дуже неформальним. Згодом сестра почала брати уроки фортепіано у викладача, я теж. Але мій перший учитель мені не дуже подобався, я не любив музику, яку він грав. Я трохи засмутився через це, тому батьки подарували мені на Різдво скрипку, коли мені було 5 років. І це була любов з першого погляду. Скрипка – це мій інструмент. Я ніколи не припиняв грати на фортепіано. У підліткові роки навіть грав концерти одночасно на обох інструментах. Але скрипка була першою любов'ю.

Спочатку мій батько займався разом зі мною. Він казав: “Подивимося, хто краще буде грати!”. Але через два-три тижні він припинив заняття.

– Ви виграли!

– Так. Можливо, ця хитрість спрацювала. З того часу я ніколи не припиняв грати.

– Коли вам було 11 років, ви вже виступали як професійний скрипаль, грали з найкращими оркестрами та дириґентами. Чи відчували Ви, що дитинство проходить повз, поки Ви вивчаєте математику і музику?

– Це складне питання. Думаю, я почав робити речі, притаманні дорослим, дуже рано. З іншого боку, я зазвичай жартую, що ми завжди залишаємося дітьми. Очевидно, що люди змінюють своє життя, коли дорослішають. Але я завжди був проти розмежування дітей та дорослих: мовляв, діти мають робити це, а дорослі – це.

– Ваша сестра Катя – чудова піаністка. Будь ласка, розкажіть трохи про неї. Чи вона продовжує професійно займатися музикою? Чи часто ви граєте разом?

– Ми не граємо. Вона перестала грати понад 20 років тому.

– Чому?

– Я не знаю, Ви краще спитайте у неї.

Математик Пал Ердеш сказав: "Люди, які перестали займатися математикою, «померли»; люди, які померли, «пішли»". Мої професійні стосунки з музикою іноді бувають дещо складними. Протягом останніх років я багато займався технологіями та мав менше концертів. Тепер я знову виступаю більше. Але я не можу собі уявити, що припинив би грати.

Не думаю, що моя сестра зараз хоч іноді грає на фортепіано. Вона живе в Каліфорнії, має двох маленьких дітей, п’яти і трьох років. У будинку є фортепіано, але я не бачив, щоб хтось грав на ньому.

Математика, філософія та трохи програмування

– В одному з інтерв’ю Ви сказали, що музика та математика мають багато спільного. Чи можете Ви назвати найбільш математичного композитора і найбільш креативного математика?

– Коли я навчався в Індіані, нам викладав Дуглас Хофштадтер. Книга, яку він написав, має назву "Гедел, Ешер, Бах". Це хороший приклад відповіді на таке питання. Найбільш творчим математиком, на мою думку, є ​​Курт Гедел.

Музика Баха надзвичайно структурна. Вчора я грав Баха й раптом звернув увагу, на скільки графічно структурований цей твір. А крім того, це ще й чудова мистецька робота з виразними почуттями. Дивовижна річ! Чим більше ви дивитеся на твір, тим більше ви замислюєтеся. Бах був дуже розумною людиною!

Математика теж захоплює. Коли я був молодшим, я казав, що одна з причин, чому я люблю музику, це те, що математика є структурною, об'єктивною та раціональною, а музика суб'єктивна та емоційна. З роками я почав цікавитися філософією математики. У молодості мене більш цікавили нейтральність, докази. Стаючи більш просунутим у математиці, починаєш розуміти, скільки прихованих припущень у ній існує. Математика надзвичайно тісно пов’язана із культурою, біологією, мовою, але в дуже ілюзорний спосіб. Математика за давніх часів була більш інтегрована у мистецтво, ніж у сучасному суспільстві.

Музика та мистецтво в цілому є більш науковими, ніж ви можете думати, і навпаки, наука набагато більш художня, ніж здається. Сьогоднішній поділ між ними є штучним. Якщо ми подивимось на кілька століть назад, побачимо дуже тісну співпрацю між цими царинами.

Також я хотів би відзначити, що ми повинні думати не лише про музику з точки зору музикантів, особистостей, а й про математику так само персоніфіковано. Це дуже цікава частина людської культури!

– Ви заснували компанію i–Human Patients, яка розробляє програми–симулятори для навчання медиків. Розкажіть про Ваш шлях із музики та математики до медичної освіти?

– Історія досить проста. Я був на музичному фестивалі в Каліфорнії. Зупинився у знайомих, які мали комп'ютерний бізнес. Я завжди цікавився, чим люди займаються, почав розпитувати. Вони мали якраз проблеми з кодом симулятора фізіології людини. Якщо точніше – це була модель кровообігу та хімії крові. Я почав радити: "О, може варто зробити це і це? А може Вас зацікавить ще таке рішення?”. І це було стартом нашої співпраці. Потім ми започаткували разом проект для медичної освіти в Інтернеті, зокрема про віртуальних пацієнтів.

Навчати студентів діагностувати хвороби на комп’ютерних пацієнтах було чудовою справою. Але два роки тому я перестав працювати над цим, і минулого місяця ми продали компанію.

“Циган” у родині

– Ви жили в Парижі майже 10 років. У старих інтерв'ю казали, що це місто Вам надзвичайно подобалося. Чому вирішили переїхати до США?

– Я залишив Париж, тому що на той час моя компанія зростала, і колеги, з якими я працював, тиснули мене: "Ти маєш переїхати до Каліфорнії і допомагати нам тут". Так пройшло близько року.

Я завжди мріяв про Сан–Франциско, це місто відоме як технологічна мекка. Але зараз воно мені дуже не подобається. Я думаю, що 60–70–ті роки були найкращим періодом у Сан–Франциско. Коли був винайдений перший персональний комп'ютер. Коли існували потужні контркультури: хіпі, люди, що займалися мистецтвом, креативні комп'ютерники. А сучасна ментальність цього міста не моя. Заробляти гроші, мати дорогі машини – це не моє.

Окрім того, я повернувся до Штатів, тому що хотів проводити більше часу на природі після великого міста. У Парижі мені не вистачало зелені. Переїхав до Портленда, штат Орегон, вгору по північно-західному узбережжю. Десь півтора року я там жив, багато часу проводив на свіжому повітрі. Залишив Орегон у день виборів. Мені не сподобалася атмосфера, яку я там бачив. Було ясно, що все йде не в ту сторону. Я повідомив господиню, в якої наймав житло, забрав дві валізи з речами і поїхав. Близько року я жив то тут, то там. Мандрував, грав багато концертів.

Я народився і виріс у Канаді. Потім я жив у штаті Індіана десять років з батьками. Потім ще десяток років мешкав у власному будинку. У Парижі я жив у квартирі. Виїжджаючи звідти, я взяв одну валізу. Мені подобається мати тільки найнеобхідніше і відчувати себе вільними.

З того часу я досить довго мешкав у Португалії, дуже люблю захід країни. А приблизно рік тому я повернувся до Ванкувера, міста, в якому я народився. Я виступав на концертах, викладав в Університеті Британської Колумбії та жив у чудовому кампусі зі студентами. Ми разом обідали, я разом із ними відвідував лекції – з хімії, політології – зі всього підряд. Це було дуже весело. Тепер у мене нові ідеї.

– Ви були надзвичайно популярним у 90–х і на початку 2000-х років. Але зараз Вас не можна назвати публічною особою. Чому не продовжили займатися побудовою виконавської кар'єри?

– Мені це ніколи не було цікаво. Я люблю грати, а музична індустрія для мене нудна. Можливо, це тому, що в дитинстві навколо мене було так багато публічності. Мені не подобалося, що перед інтерв’ю менеджери давали мені настанови: "Ти маєш сказати їм це і це". Мені все одно, що інші думають про мою діяльність, я просто хочу це робити.

Люди кажуть: "Це розвага, ви робите шоу". Це не моя мотивація.

Я доволі сором’язлива людина. Люблю грати для себе. У юні роки я побачив, що це може приносити щастя іншим, і дуже радий поділитися цим.

Мене зачаровує величезний всесвіт людського досвіду. Не розумію людей, які мають лише одну точку зору: "має бути так і все". Люблю подорожувати, люблю дивуватися. Так дізнаєшся, наскільки ти сам є продуктом того, що тебе оточує. Думаю, що ніколи не буду людиною, яка приросла корінням до однієї культури, одного місця.

Моя мати жартує: “У нашій родині є один циган”. Але це частина моєї особистості.

– Які нові країни Ви хочете побачити?

– Хотів би подорожувати більше. Я погано знаю Східну Європу. Тож це один із пунктів списку. Кілька разів відвідував Чилі, Бразилію та Аргентину, але хотів би провести більше часу в Південній Америці. І ще дуже багато чого.

Знайти щось нове

– Які Ваші враження від Львова? Він у Вашому сприйнятті ближчий до Сходу чи Заходу?

– У мене не було багато часу, щоб побачити місто. Але воно дуже відрізняється від Києва. Львів здається більш європейським, енергійнішим, молодшим.

– У Києві ви грали концерт Елгара, тут ви будете грати Бетовена.

– Елгар мені чомусь схожий на Брамса. Я жартую, що він велелюбний “ботан”: закохується по вуха, але боїться сказати про це.

Концерт Бетовена дуже захопливий, хоч виглядає трохи абстрактним та математичним. Там багато арпеджіо. Він побудований ніби з простих елементів, але пов’язаних між собою дивовижним чином. Ця музика абстрактна, але дуже висока. Вона вдесятеро більша за людське життя. Граючи її почуваєшся грандіозно.

– Яку музику Ви граєте чи слухаєте в різні періоди життя?

– Мій вчитель казав, що улюблений твір – той, над яким зараз працюєш. Це правда, граючи твір ви поринаєте у новий світ. Вам потрібно повністю вжитися у нього. Мені іноді дуже приємно, що кожен концерт, який я граю протягом кількох днів, впливає на мою особистість. Зазвичай я не обираю, яку музику буду грати зараз. Коли я був молодшим, я відповідав "так" на кожне запрошення, навіть якщо не знав твору. Ніколи не вгадаєш, куди занесе тебе життя. Минулого року я зробив багато записів Шостаковича, чого зовсім не планував. Я прожив місяць у його темному світі. Але це добре, мені подобається так жити.

Я не дуже багато слухаю класичної музики. Мої смаки дуже “еклектичні”: джаз, фолк, рок. Не розумію людей, які знову і знову слухають одну і ту ж саму пісню чи альбоми. Я завжди хочу знайти щось нове!

Діана Коломоєць

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...