Сексизм, страйки які викликають протести в наш час нерідко асоціюються з фемінізмом. Про цей рух у пересічної людини виникає маса питань.
Начебто його представники покликані боротися з несправедливістю, проте водночас власними діями провокують погані висловлювання у свій бік, переходять із захисту у напад. Хто ж вони такі і за що борються?
Багато років ми знаходимось у колі різних скандалів, акцій, протестів, зв’язаних із таким питанням, як гендерна нерівність. Чи дійсно це реальна проблема, чи, може, хтось «робить з мухи слона», просто привертаючи до себе увагу? Спірне питання, на яке дають абсолютно різні відповіді. З повною упевненістю можна сказати лише те, що всі ми живемо в суспільстві, яке має дві частини людства: жінки і чоловіки, котрі мають різні інтереси, потреби та умови для їх реалізації.
Не можна плутати гендерну рівність з фемінізмом, адже фемінізм фокусується виключно на посиленні ролі жінки в суспільстві. Власне гендерна рівність має за мету досягнення цієї рівності у правах, обов’язках, можливостях як чоловіків, так і жінок. Чоловіки не повинні зловживати можливостями жінки у веденні домашнього господарства, але так само жінки не повинні ставитися до чоловіків лише як до засобу збагачення. Все це ґрунтується на взаємній повазі до прав одне одного.
Насправді гендерна політика – це державна політика. Засади гендерної рівності чітко продекламовані у Статуті ООН, прийнятому світовими лідерами в 1945 році. Цей фундаментальний принцип називається «рівні права чоловіків і жінок», він захищає та заохочує до дотримання прав жінок у всіх державах. Україна також долучилась до головних міжнародних зобов’язань щодо забезпечення гендерної рівності. Крім того, у 2005 році було прийнято Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
Утім, сучасні українські феміністки незадоволені нашим законодавством і вважають, що в нас держава недостатньо працює у цьому напрямі. Тільки от багато з них перебільшує, адже порівняно з епохою, коли фемінізм тільки зароджувався в світі (а це друга половина дев’ятнадцятого століття), світогляд людей докорінно змінився.
Абсурдно, але в Середньовіччі жінці забороняли читати книги, бо вірили, що вона після цього стане безплідною. Перенесемось одразу на кілька століть вперед – 1902 рік – початок новітньої історії людства. Французький поліграфіст Альберт Бержере випустив серію трохи комічних, трохи еротичних листівок. Вони зображували майбутні професії жінок. Абсолютно звичайні для нашого часу, ці професії здавалися сміховинно фантастичними сто років тому. Тоді сама думка про те, що жінки можуть бути мерами міст, адвокатами, військовими або депутатами, викликала усмішку. До списку «смішних» амплуа потрапило навіть ремесло лікаря! Далі – війни, розвиток суспільства, падіння диктатур, революції свідомості, - і соціум поступово почав виходити з-під тотального контролю, це торкнулось і теми прав жінок.
Хоча навіть сучасні чоловіки не всі погоджуються з ідеєю утвердження гендерної рівності. До прикладу, президент Туреччини Реджеп Ердоган у Стамбулі на міжнародному зібранні, присвяченому правам і свободам жінок, висловився: «Говорять про якусь рівність чоловіків і жінок. Можна говорити про рівність чоловіків і хлопчиків. Жінки рівні лише з жінками. Не можна говорити про рівність в правах чоловіка і жінки, бо це суперечить природі».
Здавалося б, за що феміністкам боротися, якщо повсюди демократія і плюралізм думок, зокрема в нашій державі (принаймні на законодавчому рівні). Однак прогрес зачіпає лише відсоток населення. Велика частина українок незадоволена низкою реально існуючих проблем з жіночою дискримінацією. До прикладу, за підсумками 2017 року середня заробітна плата працівників-чоловіків на 27,5% більша за оплату праці жінок. Жіноча пенсія в Україні становить 67% від чоловічої пенсії. Щороку реєструється близько 90000 випадків насильства відносно до жінок. Факти не заперечити. До того ж, для жінки наявність сім’ї розглядається роботодавцями як бар’єр чи перешкода при працевлаштуванні. А для чоловіків – це перевага: якщо він має дружину, дітей, то він буде вмотивований ефективніше працювати, робити кар’єру, щоб мати більше статків і можливостей для розвитку. Окрім того, обурює вітчизняна неетична реклама типу «Закопай тещу в пісок за 500$» (реклама турагенства) або «Ляже, як миленька» (реклама керамічної плитки).
От усі й перелічені проблеми дедалі частіше дають поштовх для створення феміністичних організацій, проведення акцій, страйків, що закликають до боротьби з несправедливістю. У Львові зараз можна спостерігати неабиякий інтерес до фемінізму, особливо серед молодих мешканок міста. Не так давно була заснована ініціатива під назвою «Феміністична майстерня». Організація проводила в місті Лева жіночий марш - International Women's Strike. Найвідоміші учасниці «Феміністичної майстерні» - Анна Хвиль, Галина Герасим, Анна Шибирин, Зоряна Козачок, Надія Чушак, Лілія Тулупенко. У Львові також є формація «Феміністичні ініціативи», яка проводить різноманітні майстер-класи, тренінги, намагається залучати людей до цієї течії чи хоча б просто адекватно пояснювати, хто такі феміністки та чого вони хочуть.
Учасники феміністичного руху дуже різні. Деякі є радикальними, деякі – помірними. Є й такі, які просто користуються течією фемінізму, аби самостверджуватись чи прикривати власні страхи, комплекси та потреби. Вони часто переходять рамки, ведуть себе неадекватно, деякі навіть вдаються до принижень чоловіків. І тут вже навіть постає питання, чи дійсно лише жінки жертовні. Адже чоловіки теж керуються певними правилами та стереотипами, навіть обов'язками: служба в армії, забезпечення сім'ї, мужність і так далі. Кумедно, але поки феміністки активно борються за права жінок, почали пристіняти вже представників сильної статі. Взяти б до прикладу тільки нещодавній скандал з масовою кампанією переслідування чоловіків, котра виникла після звинувачень голлівудського продюсера Харві Вайнштейна в сексуальних домаганнях. Сто відомих француженок на чолі з Катрін Деньов виступили на захист права чоловіків «чіплятися до жінок». Вони назвали це «невід’ємною частиною сексуальної свободи». Не було мови про виправдання зґвалтування і сексуальні домагання. «Насилля – це злочин, але спроба залицяння, навіть наполеглива і груба – не злочин», – заявляють француженки.
Сучасні представники фемінізму в Україні виявились незадоволеними шкільною програмою з української літератури. Письменниця, і громадська діячка Анастасія Мельниченко поширила в соціальній мережі аналіз літературознавиці Ірини Ніколайчук, який показує, що учні вивчають більше твори письменників чоловічої статі. До прикладу, у 8 класі шкільна програма пропонує для ознайомлення дванадцять авторів і лише дві авторки, у творах загалом 17 основних чоловічих персонажів, і 7 жіночих. Виявляється, це велика проблема. Феміністки пропонують застосувати для літературних творів три базові вимоги: в ньому є хоча б дві жінки; вони розмовляють між собою; про хоча б щось іще, крім чоловіків. Тільки активістки чомусь не придають значення, що у давніші часи роль жінки була надто скромною, їх було мало не лише у літературі, а й науці, мистецтві, політиці – у будь-якій сфері.
Жіночий рух потрібен, але він має виконувати лише свою місію – з розумом боротись за соціальну рівність між чоловіком і жінкою, і аж ніяк не принижувати чиюсь гідність та нав’язувати свою ідеологію. Висновок щодо всього вищесказаного кожен зробить свій. Проте факт залишається фактом, більша частина населення України не сприймає чи не розуміє рух фемінізму взагалі. Совковість українського суспільства та стереотипність мислення не дає нам цього зробити. А, може, проблема у невчасності? Зупинити гендерне протистояння – далеко не першочергове завдання для України. І лише коли держава оговтається від нинішньої боротьби, можна буде говорити про іншу.
Юлія Улинець
