22-річний Олександр Нечипорук, активіст Самооборони Майдану, родом із Київщини. До Львова приїхав після того, як 22 січня на вул. Грушевського отримав поранення. Навіть у час переслідувань сміливо називав своє ім’я. Він був серед тих, хто «заважав» встановлювати новорічну ялинку і кого 30 листопада жорстоко розігнав «Беркут». Він пройшов шлях від Михайлівської площі до вул. Грушевського, і це його історія.
Від самого початку, тоді ще Євромайдану, Сашко був серед активістів, які прийшли, щоб висловити свій громадський протесті проти відмови офіційної влади від євроінтеграції.
«Спершу прийшов як активіст. Прийшов, бо покликали друзі, тоді ще остаточно не розумів до чого воно йде. Потім запропонували бути в охороні стели, стежити за порядком, тоді організації та координації дій як такої ще не було. Внаслідок розгону 30 листопада трохи постраждав, а потім просто затягнуло у цей революційний вир», - розповідає Сашко.
Просимо Сашка розповісти про ту жахливу ніч на 30 листопада, коли силовики вразили світ жорстокістю розгону мирної акції студентства на Майдані Незалежності.
«Ми, як завжди, стояли в охороні стели. Ще з вечора розпочались дії, які мене трохи насторожили. Спершу близько другої ночі приїхали забирати апаратуру, екран, начебто мали встановлювати велику сцену до недільного віча. Не знаю чому, але я зрозумів, що щось не так. Десь о третій ночі охорону стели почали змінювати на незнайомих нам людей», - розповів Сашко.
За його словами, до охорони стели були задіяні не лише активісти Євромайдану, але й люди з охоронної фірми.
«Майже усіх змінили на інших. Я подумав про те, що на першому метро поїду додому, але не вийшло… Приїхали комунальники, сказали, що монтуватимуть ялинку. Нас повністю заблокували. Ми не мали куди відступати. Позаду – Глобус, а попереду нас поставили металеві парапети. З боку Глобуса на нас почали наступати «беркутівці». Вони нас оточили. Міліція, яка чергувала на Майдані, почала відтягувати ці парапети, щоб ми могли відступити і врятуватися», - розповів хлопець.
Питання про те, наскільки жорстоко поводився «Беркут», викликало у Сашка іронічну посмішку.
«Я не знаю, як це пояснити… Якщо можна так сказати, то дуже жорстоко… Молоді дівчата, студенти вже лежали і не рухались, а вони їх просто добивали… Били до того часу, поки з голови не піде кров», - каже Сашко і хмурить брови.
Про свої травми розповідати не хоче. Каже лише, що "трохи" дістав.
На питання, чи одразу вдалося вирватись з оточення, заперечно хитає головою.
«Перший раз дали стусанів біля стели, коли ми намагалися захистити дівчат. Вдруге вже біля входу в метро. Там мене збили з ніг, побили і скинули у метро. Мене не забрали, а залишили там лежати», - розповів Сашко.
Нагадуємо співрозмовнику, що міліція не має права бити по голові та спині, а він посміхається: «Вони били скрізь – по голові, по спині, по ногах. Тактика у них така, що перші удари – це по ногам, щоб збити людину з ніг, а потім вони добивають, як їм зручно. Кожен, хто проходить повз тебе, вважає за обов’язок або копнути, або дати кийком по голові».
До медиків тоді Сашко не звертався. Він поїхав додому, випив знеболювальне і знову поїхав на Майдан.
«Тоді всі зібралися у Михайлівському соборі, коли прийшли кияни ми повернулися на Майдан, адже багато людей там залишили свої речі та документи», - зазначив співрозмовник.
Після цих подій Сашко приймає свідоме рішення Майдан не залишати. З гордістю розповідає, що записався у 9 сотню Самооборони і там ніс службу.
Сашко розповів, що означає «нести службу» в Самообороні.
«Вдень ми завжди спали. Несли службу лише у нічну зміну з 23.00 до 06.00. спершу просто охороняли периметр метро та біля сцени, це було конкретно наше завдання, а потім я вирішив записався у групу штурмовиків», - розповів Сашко.
Ця група штурмовиків, за словами Сашка, мала особливе призначення і свої особливі завдання для унеможливлення провокацій. Деталі Сашко відкривати не став.
За перші два місця він встиг побувати у всіх гарячих точках столиці. Він був і на Банковій, і на Інститутській, коли «Беркут» намагався розібрати барикади, і на Грушевського, коли там палали вогнища.
Банкова
Сашко розповів, що на вул Банковій, під час сутичок 1 грудня, його 9 сотня Самооборони стояла позаду і не втручалася у сам процес зіткнень.
«Нашим обов’язком було прикривати та відводити людей», - каже Сашко.
Запитуємо чи була тоді паніка?
«Паніка переважно буває у жінок, що дуже заважає. Тому, коли відбувалися події вже на вул. Грушевського, то жінок з території Майдану не випускали. Так безпечніше і спокійніше», - підсумував Сашко.
Інститутська
11 грудня відбувся черговий штурм Майдану. Тоді «Беркут» намагався розібрати барикади на вул Інститутській.
«Самооборона барикаду втримала. Наша сотня була у другому ряді, але коли йде штовханина, протистояння стінка на стінку, то ти можеш навіть будучи в останній лаві потрапити в першу. Ми тоді відстояли і їх не пропустили. Ми навіть вихоплювали з рядів «Беркуту» бійців і, знявши шоломи та відбравши щити, відпускали. Щоправда, і шоломи і щити їм віддавали назад», - розповів Сашко.
Він не вважає за помилку віддавати захоплену у бою амуніцію спецпризначенців.
«Тоді була не надто хороша погода. Усі були стомлені, багато постраждало від газових атак. Тоді ще не очікували, що вони так травитимуть нас газом. Відверто кажучи, саме від цього багато наших і постраждало, тому ми не хотіли загострювати ситуацію, але ми відстояли барикади. Коли «Беркут» відступив, і ми вже поверталися на місце дислокації, частина «беркутівців» стояла на Михайлівській площі. Один із них сказав: «Пропустіть. Піанєри удєржалі». Вони визнали, що ми їх стримали, і деякі з них навіть визнали цю нашу тактичну перемогу», - посміхається Сашко.
За його словами, на Майдані було багато провокаторів. Серед них – міліціонери, спецпризначенці, які ходили у цивільному, так звані «тітушки».
«Їхнє завдання – зробити заворушення, щоб був привід використати силовиків. Наше завдання – їх "вираховувати" та не допускати провокацій», - каже співрозмовник.
Запитуємо, як же їх вираховували? Сашко посміхається і пояснює, що насправді все не так вже й складно: «Це не складно, адже «тітушки», зазвичай, були у спортивному одязі, а міліціонери у цивільному приходили з агітаційним завданням, переконати, що на Майдані зібралися злочинці. Про таких "гостей" повідомляли люди. Засланих козачків виявляли і проводили з ними виховну роботу».
Детальніше цікавимося, яку саме виховну роботу, чи правдива інформація, що міліціонерів били.
«Це не правда. Ми не поводилися з ними жорсткіше, ніж вони з нами. З ними говорили, пояснювали для чого зібралися люди на Майдані та відпускали», - каже Сашко.
Грушевського
Про події 19 січня, які вже назвали «вогнехрещам», Сашко розповідає стоїчно. Загалом, коли розмовляла із цим молодим чоловіком, складалося таке враження, що його вже важко чимось здивувати.
«Ми стояли на передовій між «Беркутом» та активістами. Наше завдання було утримували людей, щоб вони не кидалися на силовиків. Ми повинні були це зробити, щоб на місце сутички встигли підійти інші активісти, адже ситуація була така, що «Беркут» міг у жорстокий спосіб швидко зачистити цю вулицю. Не усі це розуміли, у нас летіли петарди, нам закидали, що ми перейшли на бік «Беркуту». Це тривало десь годину. Коли ж маса людей підійшла на Грушевського, ми тоді відступили, контроль над ситуацією перебрали на себе ультраси. Вони це розпочали і вони це все зуміли утримати. Якби їх не було, то на Грушевського всіх могли б зачистити», - розповів Сашко.
Розпитуємо у співрозмовника про «Правий сектор». За словами Сашка, «Правий сектор» був на той час зареєстрований як сотня Самооборони, але вони мають своє окреме місце і у них були свої правила. Вони координують роботу, але повністю не були підконтрольні.
Сашко із побратимами на Грушевського був щодня від початку зіткнень.
«Коли це розпочалось, то ми були там півтори доби без сну і відпочинку. Нашим завданням було захищати людей, відбивати атаки, допомагати постраждалим», - каже Сашко.
Про своє поранення хлопець говорить неохоче і запевняє, що "це не серйозно".
«Це було пізніше. 20 січня були спалені всі автобуси. Тривали сутички. 22 січня наша група вже мала хорошу екіпіровку, і ми зайшли за автобуси. Бронежилетів у нас не було, але були щити і каски. Від кулі, можливо, бронежилет допоможе, але від гранати не врятує, адже світло-шумові гранати дуже глушать, може навіть піти кров з вух, втрачаєш координацію. «Беркутівці» не наступали. Нас було десь 140 людей. Ми хотіли прикрити передову, щоб зайшли ще кілька сотень Самооборони. Нашим завданням було прикривати протестувальників, але протягом 10 хвилин вони закидали нас гранатами, багато було непритомних, тому їх довелося виносити. Наші почали кидати димові шашки, щоб зробити завісу, аби ми могли відійти і винести поранених. Це було дуже жорстоко, вони стріляли гумовими кулями, стріляли картечю», - пригадує Сашко.
Тоді гумова куля і поранила Сашка в руку.
«Біля мене йшов товариш зі щитом, він спіткнувся і я хотів його підтримати, щоб він не впав. У цей час мені в руку влучили кулею. Нічого серйозного, була просто тріщина, бо стріляли з малої відстані», - відмахнувся Сашко.
За його словами, картеччю стріляли з дробовиків, а гумовими кулями – з автомату.
Снайпери на Грушевського
За словами Сашка, на Грушевського було шість снайперів, вони сиділи на території стадіону, за парканом.
«Згодом вони стріляли з даху новобудови, звідки вигнали будівельників, дислокувалися десь на четвертому поверсі. Звідти вони кидали і гранати», - зазначив Сашко.
Також він підтвердив те, що по журналістах силовики вели цілеспрямовану стрільбу.
«Журналісти ходили з розпізнавальними знаками, але коли вони наближалися до стадіону, то по них справді прицільно стріляли. Їх не можна було сплутати з мітингувальниками. Вони просто не хотіли, щоб журналісти знімали, бо силовики використовували багато заборонених засобів. Наприклад, світло-шумові гранати переробляли у бойові. Ми знаходили ті, які не спрацювали. Вони були обмотані скетчем: до них прикріплювали шайби, металеві кульки, і коли така граната розривалася, то могла легко пробити металеву каску. «Беркутівці» кидали коктейлі Молотова, але я не можу сказати, чи вони самі їх робили, можливо і таке, що деякі коктейлі не розбивалися, тому вони їх перекидали назад до нас», - розповів співрозмовник.
Хлопців, які загинули першими, а це Сергій Нігоян та Михайло Жизневський, Сашко особисто не знав, але часто зустрічав їх на Майдані.
«Я їх часто бачив. Один із них, Сергій Нігоян, завжди стояв на третій барикаді. УНСОвець Михайло Жизневський був мені знайомий, кілька разів ми пересікались на зборах», - пригадує Сашко.
Він також переконаний, що на Грушевського не були повністю бойові дії: «Ми по них не стріляли, це вони по нас стріляли, ми просто захищали людей, журналістів, медиків».
Не страшно?
«Коли один хлопець забрався на арку стадіону... Я стояв там. Він падав на моїх очах… у нього вистрелили, і він впав. Він відступав, коли у нього цілився «беркутівець». Я не знаю, чому він туди забрався. Розумієте, всі в напрузі, люди були дуже радикалізовані, діяли часто необдумано. Очевидно, він був одним із ультрасів, ним опікувалися свої. «Беркут» бачив у ньому загрозу і його «зняв», - каже Сашко.
Одного разу Сашко з іншими повстанцями стояли на Інститутській, тоді поспілкувалися з «беркутівцями».
«Між нами було 1,5 м. Треба сказати, що серед них були цілком адекватні люди. Ми питали, за кого вони воюють. Вони відповідали, що виконують накази і охороняють президента, якого ми самі обрали… Там не усі такі… коли був розгін, то деякі були дуже жорстокі, які били доти, поки з голови не піде кров. Були й інші «беркутівці», які, навпаки, відтягували своїх. Не усі там садисти», - каже Сашко.
На його думку, це не агресія, а їм просто за це платили гроші.
«Беркут» не міг зрозуміти, що їх дурять. Потім залишиться винним звичайний солдат», - сказав Сашко.
Без страху
«Коли ти стоїш на Грушевського без зброї, то кожної хвилини з’являється думка, що цей постріл буде твій… Страх зникає не одразу. Коли виходиш на Грушевського, дуже страшно, гранати, стрілянина, дим, метушня… Ультраси безстрашні, а ми намагалися зберегти їхні життя. В той день, 19 січня, зник увесь страх. Тоді під ногами зірвалося кілька гранат і після цього навіть не реагував на них. Страшно до першої гранати», - пригадує Сашко.
За його словами, батьки до такого вибору сина поставились негативно.
«Що вони могли зробити? Це мій вибір. Я так хочу», - сказав він.
На питання ким бачить себе потім каже : «Зараз такий час, що загадувати наперед не можна. Ми не можемо знати що буде завтра, що буде потім».
Запитуємо, що для нього перемога?
«Перемога – це побудова нової країни, у якій хочеться жити і в якій житимуть наші діти. Це творення своєї історії», - каже він.
Питаємо, якою він хоче бачити Україну?
«Не такою... Європейською. Я розумію, що це не просто буде зробити, але ми готові. Зараз нема справедливості, нема правосуддя. Все вирішують гроші. Хто має більше грошей, той має владу. Люди працюють за копійки і не мають нічого. Україна має бути справедлива», - сказав він.
P.S. Інтерв’ю з Олександром Нечипоруком записували після боїв на вул Грушевського. Однак, після кривавого побоїща в Маріїнському парку та після розстрілів на Інститутській Сашко, переживши усі штурми Майдану та усі вирішальні бої у Києві, залишився живим, хоч і поховав друзів.
Анна Новик.
Фото: AFP
