У самому центрі Львова розміщений Державний природознавчий музей Національної академії наук України. Він вважається одним з найстаріших і найбагатших за науковими природничими фондами серед музеїв Європи. Заснував його відомий меценат та природознавець граф Володимир Дідушицький.
Для відвідувачів Природничий музей у Львові відкрився з 1870 року. Про людей, які створювали цей музей, розвивали та наповнювали його, а також зуміли зберегти в роки окупації, Гал-інфо поспілкувалося з провідним експертом, завідувачем відділу ландшафтного та біотичного різноманіття, кандидатом біологічних наук, старшим науковим співробітником Державного природознавчого музею Національної академії наук України Андрієм Бокотеєм.
Володимир Дідушицький
Засновник музею, граф Володимир Дiдушицький (1825-1899 рр.) – вiдомий орнітолог, зоолог, етнограф i археолог, член-кореспондент Академiї наук у Краковi, який значну частину своїх доходiв спрямовував на придбання експонатiв i утримання музею.
Власне, основу музейних колекцiй становлять приватнi природничi та етнографічні збори Володимира Дiдушицького. Колекцiї постійно поповнювалися, i 1868 року Дiдушицький придбав теперiшнiй будинок музею на вул. Театральнiй, 18, куди пiсля його реконструкцiї в 1869 році і були перевезенi всi колекції.
«10 вересня 1880 року до приїзду австро-угорського цісара Франца Йосифа музей передали міському магістрату, тобто – у користування громадянам міста. З умовою, що Дідушицький залишається директором, так званим ординатом, який має опікуватися установою і фінансувати її. Згодом Дiдушицький оформив довiчне утримання для музею у розмiрi 12 тисяч крон на рiк. Цей акт було зафiксовано в «Ординацiї Поторицькiй» – в неподільній спадщині, яку юридично оформив Дідушицький. Документ був затверджений 20 грудня 1893 року парламентом у Вiднi, а музей дiстав першу офiцiйну назву – «Природничий музей iмені Дідушицьких». Згiдно з Ординацiєю, майном і справами музею мав опiкуватися представник родини Дiдушицьких, так званий «ординат». Власне, першим ординатом і став сам Володимир Дiдушицький», - розповів Андрій Бокотей.
Таким чином, офiцiйною датою заснування музею слiд вважати 1870 р., коли було вперше підготовлено експозицiю та розпочато прийом вiдвiдувачiв. Тоді ж Львiвський музей за науковою цiннiстю прирiвнювався до Лондонського нацiонального музею Британської академiї наук.
Владислав Зонтак
З графом Дідушицьким співпрацював препаратор-таксидерміст Владислав Зонтак, який фактично був його правою рукою.
«Вони обидва замолоду їздили до Парижа та Відня вивчати препараторство (таксидермію). Вони обидва чудово володіли цією майстерністю. Треба сказати – це рідкісний хист. Більшість експонатів птахів і ссавців музею Дідушицьких зроблені Владиславом Зонтаком, і зроблені вони бездоганно. І сьогодні викликає захоплення знання анатомії, вміння працювати з матеріалом, адже буквально кожне перо треба поставити на своє місце. А пташки є надзвичайно маленькі – це ювелірна робота. Вони з цим справлялися чудово, і нині ми маємо надзвичайно гарні колекції світового рівня за якістю виконання», - зазначив Андрій Бокотей.
Людвік Цейшнер
Дотичним до музею і одним із тих, хто допомагав у формуванні унікальної збірки, був геолог Людвік Цейшнер.
«Це та людина, з колекції якої, фактично, почався наш музей. Ще у 1830 році батько Дідушицького, Юзеф Дідушицький, замовив Цейшнеру зібрати колекцію геологічних порід та мінералів. Пізніше цю колекцію викупили. І тепер палеонтологiчнi i мiнералогiчнi збори професора Варшавського унiверситету Людвіка Цейшнера є найранішою збіркою нашого музею», - розповів Андрій Бокотей.
Мар’ян Ломницький
Мар’ян Ломницький – це відомий галицький науковець-натураліст. У 1905 році він обіймав посаду куратора відділу зоології Музею імені Дідушицьких.
Дослідник передав музею всі свої колекційні збори – результат його роботи за 35 років.
Також у 1907 році Мар’ян Ломницький був у складі делегації, яка поїхала до с. Старуні та привезла до Львова славнозвісного мамонта та волохатого носорога.
Едмунд Хартель і Францішек Калькус
Два музейні таксидермісти найвищого рівня, які співпрацювали з Природничим музеєм Дідушицького. Їхні роботи мали справжнє мистецьке наповнення. Саме Францішек Калькус займався викопними рештками волохатого носорога, які були знайдені в с. Старуня.
Віденець Францішек Калькус був здібним учнем Владислава Зонтака та самого графа Дідушицького. Окрім роботи у музеї, Францішек Калькус у Львові мав свою приватну майстерню. Він також доклав усіх зусиль, аби зберегти і залишити збірки у Львові максимально неушкодженими за часів німецької окупації.
Ян Кінель
Польський ентомолог, доктор філософії у галузі зоології Ян Кінель був директором музею у воєнний час і дуже багато доклався, щоб музей не був розграбований під час німецької окупації Львова.
«Він був фольксдойче, тобто німецького походження, і використав таке своє становище, щоб врятувати експонати від вивезення до Німеччини. Онук засновника музею Володимир Дідушицький молодший, коли німці почали зазіхати на колекцію і постала загроза вивезення експонатів, також робив усе, щоб уникнути цього. Він, як і дід, був орнітологом і звернувся до президента Міжнародного орнітологічного союзу, який був німцем, з проханням про допомогу. Той безпосередньо звернувся в канцелярію Гітлера та добився захисту музею у Львові. Таким чином наші колекції були врятовані і їх не вивезили», - зазначив Андрій Бокотей.
Юзеф Гроллє
Заможний банкір та колекціонер тропічних комах Юзеф Гроллє також долучився до розширення музейної збірки. Він збирав ентомологічну колекцію комах з цілого світу.
«Оскільки Гроллє був дуже заможною людиною, то фінансував цілі експедиції. Зараз ми маємо його колекцію, але не він її передав до Львова. Її пробували контрабандою вивезти з України, але на митниці вантаж зупинили, повернули та передали нам у музей. Завдяки цьому ми маємо розкішну колекцію комах світової фауни», - зазначив Андрій Бокотей.
Підготувала Анна Джунківська.
