У Національному музеї ім. А.Шептицького у Львові відкрили персональну ретроспективну виставку Володимира Лободи "За зорею ідучи". П`ять експозиційних залів об`єднані роздумами митця про тонкі взаємовідносини між світами чоловіка і жінки та складнощі людського буття.
У розмові з Гал-інфо куратор виставки та мистецтвознавець галереї НЮ АРТ Анастасія розповіла, що «За зорею ідучи» – це ретроспективна виставка, яка охоплює період творчості Володимира Лободи від 70-х років до 2000-х. Одна з останніх його робіт його робота була написана у 2006 році. Минула виставка у Львові була представлена у 1990 році в філії картинної галереї Возницького у колишньому костелі Кларисок. Назву виставки автор взяв зі своїх віршів. Наразі ця поезія ніде не надрукована.
Перший період (70 рр. – поч.80)
"Виставковий зал умовно поділений на періоди, які немов розкручують по годинниковій спіралі. На початку творчості Володимира Лободи на його роботи мало вплив українське народне мистецтво, бойчукісти, Марія Приймаченко.
В ретроспективі представлений цикл «Таємна вечеря», який складається з 10 творів. Всі вони написані на сакральну тематику, до якої звертався протягом усього життя. Ще один цикл – «Доярки», складають чотири картини. Вони яскраво відображають розвиток художньої манери Володимира, адже кожна з них була написана у різний час. Перша, у мистецькому розумінні - наївна, примітивна. Остання з доярок більш експресивна, виконана у темних тонах. Одразу прослідковується зміна манери, настрою та палітри. Адже ця робота відноситься до наступного періоду".
Другий період (80-ті рр.)
"Що стосується другого періоду його творчості – 80-х рр., то тут автор картин вже цікавиться творчістю західноєвропейських художників. Саме у цей час він приходить до неоекспресіонізму. Для таких творів характерні різкі вертикальні, горизонтальні лінії, товсте темне окреслення. Стримана палітра. Проте художник грає кольорами, протиставляючи їх.
Для творів Володимира Лободи не характерна деталізація та персоніфікація героїв картин. Натомість притаманні образи, знаки, символи. Автор залишає місце для унікальних особистих роздумів та трактувань власне самих глядачів та поціновувачів мистецтва. У певних сценах дехто може впізнати себе або своїх знайомих.
Наприклад, яскравим прикладом того є робота з назвою «Колюча розмова», де полотно розділене гострою стрімкою діагоналлю, де яскраво-червоний колір дає нам сигнал про агресію, тривогу, конфлікт. Діагональ та червона пляма розмежовує два погляди, дві сторони, протилежні думки під час дискусії. Роздивляючись картину далі, можна зауважити, що руки написані анатомічно не точно, там і не потрібно шукати чітко вималюваної руки та пальців. Проте вони схожі на ножиці, списи, щось таке гостре та колюче. Це певна метафора, якою Володимир Лобода хотів сказати, що слова можуть буди так само болючі та небезпечні, як і зброя".
Третій період (90-ті рр)
"Цикл творів художника, який складається з 1,5 метрових робіт – «Людська комедія 1», останній раз був представлений 27 років тому в музеї Кларисок. У третьому періоді автор продовжив писати картини, об’єднавши їх під назвою «Людська комедія 2». Ймовірніше всього, що Володимир Лобода шукав натхнення у творах Бальзака «Людська комедія».
Загалом третій період можна охарактеризувати зміною колориту, настрій стає веселішим та життєрадісним. Вже частіше спостерігаються світлі, теплі кольори. Автор знов звертається до тематики Таємної Вечері. У межі всіх своїх робіт Володимир Лобода вписує автопортрет.
У 90-х роках він також створив «Алтайський», «Суханівський» цикли написані під час подорожі. Ось «Хутір», вже написав на Дніпропетровщині, де його родина придбала хутір і заснувала там майстерню. До речі, дружина та донька – це його учениці".
Четвертий період (2000)
"Останні роботи Володимира Лободи є яскравими прикладами фовізму (ред. стиль певної групи французьких художників початку 20 століття, чиї роботи були швидше зосереджені на мальовничості, декоративності та насиченості кольорів, аніж на зображальних чи реалістичних аспектах, як у французькому варіанті імпресіонізму). Художник часто збільшує формат, масштабує, тому пише картини на декількох полотнах. Тут представлені роботи, які на перший погляд можуть видатись абстрактними, але насправді вони фігуративні. Говорячи про цей термін, то варто зауважити, що 2000-і рр. – це коливання Володимира Лободи між фігуративним і нефігуративним. Тобто, якісь елементи твору можна впізнати, проте без знання назви картини пересічній людині буде складно зорієнтуватись і «прочитати» зміст роботи.
Наприклад, картина «Спас Яре око» за колоритом та формою досить експресивна. Тут також є елементи автопортрета художника. Цікаве те, що Володимир Лобода звертається до знаку, тому не потрібно шукати конкретних рис обличчя.
Ці роботи є дуже експресивними: такі кольори, контрасти, різкі лінії. Художник, відмовляючись від деталізації дає можливість глядачу самому протрактувати. Глядач повинен трактувати і кожен тут може впізнати щось своє. Тут дуже велика кількість шарів західноєвропейських впливів, проте він не втрачає свою самобутність, унікальність, автентичність. Однак, якщо ми розберемо якусь роботу за принципом іконології, то ми побачимо досить багато впливів різних робіт, різних європейських художників".
Не намагався комусь сподобатись
"Художник переважно пише темперою та олійною фарбою. Крім живопису він також є графіком, скульптором, поетом. Володимир Лобода дуже творча людина і все своє життя він присвятив мистецтву. І не намагався нікому сподобатись, робивши те, що вважав за потрібне. Митець не став членом Союзу художників, не закінчив Академію мистецтв в Києві, тому що бачив мистецтво по-іншому.
Пан Володимир хотів залишатись собою, тому усамітнившись на хуторі, зміг йти вглиб себе. В його роботах дуже багато філософії, психологізмів, які можна тлумачити через психоаналіз. Все його мистецтво – бесіда із самим собою.
Наприклад, серія картин, де автор зобразив дерево, можна сказати, що він переосмислює своє буття. "Уривок з мого саду"– це знакова робота для Лободи, тому саме репродукція цієї картини стала афішою цієї виставки. Цікавий життєвий факт: режисер Павло Костомаров зняв фільм про Володимира та Людмилу Лободу на хуторі – «Вдвоём». Зі сотні робочого матеріалу, фільм скоротили до однієї".
«Бекон в Україні»
"Володимир Лобода свого часу займався ліногравюрою (ред. від лінолеум і гравюра— опукла гравюра, створювана вирізуванням малюнка на лінолеумі). Один із графічних циклів називався «Бекон в Україні», з цим пов’язана дуже цікава історія. Роботи потрапили до Френсіса Бекона через знайомого Лободи Добромірова (зараз директор музею Крамського у Воронежі), який знав британця Кріса Аткінсона, який і повіз серію гравюр до Бекона.
На що Бекон дуже здивувався, кажучи, що ніколи не був в Україні та й хто такий Лобода той не знав. Та вже невдовзі збірку ліногравюр повернули назад на Батьківщину, та вона дещо зазнала змін. Справа у тому, що англійських філософ написав на ній побажання та подяку. До сьогодні ця пам’ятна річ зберігається в сім’ї Лободи".
Довідка.
Володимир Лобода - український живописець, графік, скульптор, поет. Один із яскравих представників українського андеґраунду кінця 1960-початку 1990-х років. Народився 6 липня 1943 р. у Дніпрі в родині художника-самоука Віктора Лободи. У 1960-1968 рр. навчався в Київському художньому інституті на факультеті живопису. 1973 року закінчив Дніпровський будівельний інститут. 1971 року брав участь у "Дискусійній виставці" в Дніпрі, відтоді перебував під постійним наглядом влади. Від кінця 1970-х рр. - учасник спільних художніх виставок. 1981 року з родиною художник переїхав до Львова. Наприкінці 1980-х років у Дніпрі створив товариство художників "Степ".
1992 року на хуторі у с.Турове на Дніпропетровщині разом із дружиною заснував літню майстерню, де проводив більшу частину року, створюючи живописні, графічні та скульптурні серії, пишучи поезії, новели, есеї. Володимира Лободу можна віднести до тих майстрів, котрі не прагнули слави і відомості за будь-яку ціну, не гналися за заробітком, зберігали чистоту і свободу своїх художніх пошуків.
ВИСТАВКИ
1990 у Львівській картинній галереї (куратор - Б.Возницький).
1992 виставка гравюри в музеї Т.Шевченка в Каневі (куратор - В.Соловйов).
1994 в галереї театру "NN" у Любліні, у "Музеї-скансені народної культури Холмщини" у с.Голя.
1996 в галереї "Оранжерея" в м.Радзинь Підлянський (куратор - Т.Карабович)
2001 в Московському центрі мистецтв.
2002 в галереї "Риза" в м.Сергієв посад (куратори - М.Лошак та В.Тукало).
2016 в галереї "Дзиґа" у Львові (куратори - В.Кауфман, А.Кісь).
2016 в галереї "НЮ АРТ" в Києві (автор проекту - М.Білоусов, куратор - Є.Бондарець).
2016 в "Шоколадному будинку" в Києві (автор проекту - М.Білоусов, куратор - Є.Бондарець).
2017 в галереї "НЮ АРТ" в Києві (автор проекту - М.Білоусов, куратор - Є.Бондарець).
Виставка «За зорею ідучи» триватиме у Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького (пр. Свободи, 20) з 6жовтня до 5 листопада 2017 року.
