Історія військового, який втратив ногу під час боїв на Півдні України, але військові хірурги у Львові змогли врятувати її.
Це був запеклий бій за визволення одного з населених пунктів на півдні України. Підрозділ наших бійців зумів вибити ворога з перших будинків, зайти на його позиції.
- Ми почали закріплюватись, створювати свою систему оборони, - пригадав захисник України Сергій Величко. – Та ворог добре розумів, що коли нам це вдасться, то незабаром ми підемо далі. Тому по нас був відкритий щільний артилерійський і мінометний вогонь.
Під цим вогневим валом російські війська почали свій штурм. Буквально пересуваючись між вибухами, українські бійці тримали свою, щойно звільнену від ворога, землю. Було гаряче, проте ніхто не злякався і не побіг назад. Тоді ворог не пройшов. Однак… Момент свого поранення Сергій пам’ятає дуже добре: вибух, удар - упав на землю і почав турнікетом перетягувати ногу. Відчував, як по тілу гарячою хвилею тече кров із менших ран. Вже потім медики з подивом будуть оглядати його поранення і казати, що він народився в сорочці.
- Так сталось, що була уражена не лише нога, але й все тіло, - пригадав Сергій. Із цілої форми в мене залишились лише бєрці. Все інше довелось зрізати.
Під час попередніх операцій для нашого захисника прозвучали невтішні висновки лікарів. Поранення ноги виявилось дуже складним, і найвірогідніше була потрібна ампутація. Але військові медики завжди до останнього борються за здоров’я кожного пораненого.
- Мені казали, що потрібна ампутація ноги, але військові хірурги змогли відновити її функціонування, - розповів Сергій. - Я знаю, що це було нелегко. Я бачив і здогадувався, наскільки складними були операції. Однак тепер я можу сподіватися навіть на те, що зможу з часом нормально рухати ногою і жити повноцінним життям. Я дякую всім лікарям, які фактично врятували мене!
Зараз Сергій проходить реабілітацію. Але найкраща допомога - це ніжність і любляче серце його дружини Олени, яка незважаючи ні на що, тепер завжди поруч із Сергієм.
- Разом ми подолаємо все, - каже Олена. – Адже в нас для цього є і кохання, і родина, і незалежна Україна, яку захистив мій чоловік!
Віктор Пантюшний, ВМКЦ Західного Регіону
