"Я відчуваю велику відповідальність. Цей хрест важкий, але я відчуваю підтримку". Про це під час спілкування із журналістами в рамках офіційного візиту до Львова повідомив Глава Православної Церкви України Блаженніший Епіфаній.
Глава Церкви поговорив про важливі питання, які найбільше турбують суспільство. Також Владика закликав українців утриматися від мови ненависті.
Чи буде в Україні патріархія?
Церкви, які об’єдналися 15 грудня, а це УАПЦ та УПЦ МП, а також частково УПЦ в єдності з московським патріархатом, яка мусить змінити назву на РПЦ, утворили Єдину помісну православну церкву, але не в статусі патріархату. Це не принижує нашої честі та гідності, адже є багато православних церков, які не мають статусу патріархату.
На цьому початковому етапі ми є митрополією. Незважаючи на це, ми є повноцінною православною церквою, яка займає своє почесне місце серед інших православних церков світу. Якщо ми об’єднаємо усіх православних християн в Україні, то у майбутньому зможемо отримати і вищий статус – патріархату. Це почесний статус, але в правах усі церкви є рівними.
Які стосунки ПЦУ з Польською православною церквою?
Загалом ми прагнемо мати привітні стосунки з усіма братніми церквами, і з Польською православною церквою також. Ми чули певні заяви, але ми віримо в те, що поступово і їхні думки зміняться. Ми бачимо, що на початку взагалі було не сприйняття нашого питання. Зараз риторика змінилася і з їхнього боку вже є визнання нашого права на автокефалію У Польщі сильна українська громада і вона також впливає своїми зверненнями на заяви польської православної церкви.
Розколу світового православ’я не буде
На жаль, з боку Росії ми бачимо тотальний спротив, як від церкви зокрема, так і від держави загалом. Вони ведуть переговори з іншими помісними церквами щодо українського питання. Когось лякають, а когось спонукають, на інших просто намагаються впливати. До цього часу РПЦ мала вплив на інші помісні православні церкви, тому, не впоравшись із завданням - не допустити надання Україні Томосу, вони намагаються принести розкол у світове православ’я. Тобто поділити світ на тих, хто підтримує РПЦ і на тих, хто підтримує Вселенського Патріарха.
Цього не буде! Ми бачимо, що думка тих церков трансформується. Пройшло дуже мало часу з моменту отримання Томосу. Вірю, що поступово церкви будуть визнавати. Напевно залишаться і ті, хто не визнають. Останньою буде РПЦ, яка ніколи не змириться з тим, що ми стали автокефальною церквою і назавжди відірвалися від них.
Намагання розділити православних звісно ж є, бо Москва ніяк не вгамується. Для них це є катастрофою, і вони ніяк не можуть змиритися. Вони будуть й надалі намагатися зруйнувати нас із середини. Чому вони не можуть на сході просунутися далі? Бо Путін побачив, що фізично нас здолати неможливо. Ми маємо міцну армію. Наші військові сильні тілом та духом. Зараз, у часі виборів, є намагання розділити нас із середини.
Чи може Україна втратити Томос?
Я не бачу ризиків втрати Томосу. Москва надіється на те, що зі зміною владу Томос відкличуть, але це не залежить від цього і від них також. Це залежить виключно від рішення Вселенського Патріаха. Томос наданий і він ніколи не буде відкликаним. Певні маніпуляції покликані породити вагання у тих, хто зараз визначається: переходити чи ні. У такий спосіб вони хочуть посіяти сумнів у душах своїх вірних і вплинути на їхнє рішення.
Чи є спілкування з РПЦ в Україні?
Як такого, то діалогу між нами немає. Я постійно заявляю, що наша Церква - відкрита. Двері нашої Церкви і наші серця відкриті для усіх: і для ієрархів, і для духовенства, і для мирян, які перебувають ще в РПЦ, колишній УПЦ МП. Ми звертаємося до них, але з їхнього боку немає відповіді.
Усі були запрошені Вселенським Патріархом на об’єднавчий Собор 15 грудня. Кожен ієрарх з РПЦ в Україні отримав відповідне запрошення, але вони відмовились прийти на об’єднавчий Собор. Ми прагнемо єдності та готові до діалогу, але з їхнього боку ми не бачимо жодного поступу.
В Україні відбувається перехід парафій РПЦ. Особливо це спостерігається на заході країни. На сході ситуація складніша, ви про це знаєте. На Західній Україні вже більше, ніж півтисячі парафій приєдналося до нашої Церкви. Цей процес поступовий, але не зворотній. Ми не ставимо жодних хронологічний рамок. Найперше - має бути добровільний та мирний процес. Громади мають самі обрати свій духовний центр.
Росія намагається розповідати, що, нібито, в Україні захоплюють храми. Ніхто цього не робить. Якщо громада визначилась, то вона може перейти до нашої Церкви. Громада будує храм і володіє майном. Російська православна церква тиражує подібні фейкові новини про захоплення храмів. Однак, ми звикли до цієї неправди. З початку агресії на сході ми звикли, що Росія і РПЦ говорять на весь світ неправду про те, що відбувається у нашій державі.
Церква і вибори
Ці вибори дуже складні. Напевно таких виборів досі не було в українській державі. Лунає мова ненависті. Не потрібно вести таку виборчу кампанію, ділити наше суспільство навпіл. Ми спостерігаємо, як два табори між собою ворогують. Ми за те, щоб це була чиста кампанія і в дусі любові. Ми не ділимо парафіян за політичними поглядами. У нашій церкві є ті, хто підтримують одного, і хто - іншого кандидата. Ми, як Церква, не маємо право вказувати людям, як голосувати. Ми наголошуємо на усвідомленні свого громадянського обов’язку і закликаємо совісно голосувати.
21 квітня українці обиратимуть не просто главу державу, а людину, яка буде лідером нашої української нації.
Під час богослужінь ми просимо у Бога, щоб в Україні пройшли чесні та справедливі вибори. Звичайно ми вдячні Петру Олексійовичу, адже він зробив багато для того, щоб ми отримали автокефалію Української православної церкви. Ми цього не приховуємо, бо це буде не справедливо якщо ми забудемо ті добрі справи, які були зроблені до цього часу.
І що тоді? Будемо починати з нуля? Томос про автокефалію є заслугою чинного Президента Петра Олексійовича Порошенка. Ми говоримо цю правду. Ми не пропагуємо, не закликаємо і не беремо у цьому участі, але ми повинні бути вдячні, як громадяни. Це історичний факт і навіть у Томосі згадують ім’я Президента. Вже ніхто не може викреслити цього з історії, бо це відбулося.
Ми закликаємо до справедливих виборів. Ми закликаємо людей, щоб вони зробили вибір, який вважають необхідним, щоб людина виконала свій громадянський обов’язок чесно.
Варто пам’ятати, що вибори пройдуть, а ми й надалі продовжимо разом будувати свою незалежну Українську Державу.
Чи буде в Україні державна церква?
В Україні ніколи не буде державної церкви. Це у Росії існує така монополія однієї церкви на рівні держави. Ми такого цього не прагнемо і ніколи не допустимо. Ми не хочемо бути державною церквою. Зараз ми не користуємося якимись особливими благами з боку держави, ми не отримуємо фінансування від держави і нам цього не потрібно. До об’єднання УПЦ КП і УАПЦ ми звикли жити скромно, на відміну від наших співбратів з РПЦ в Україні. Тому для нас не становить складності відсутність підтримки держава взагалі, а зокрема фінансової. Ми маємо Українську Державу і в цій державі ми маємо свою незалежну Українську Церкву. Найголовніше для нас – це підтримка нашого українського народу, бо ми служимо Богові та інтересам українців.
Реформи церкви
Як предстоятель я готовий до певних реформ. Їх треба втілювати поступово. Наразі немає повного сприйняття реформ. Ми готові поступово змінюватись і реформуватись, бути більш відкритими для наших вірних, щоб не бути закритою структурою. Ми готові до реформ, які стосуються певних традицій, але що стосується нашого віровчення, то ми не зможемо в цьому напрямку реформуватись, як православна церква.
Щодо адміністративного устрою, то у нас було прийнято рішення напередодні об’єднавчого собору, що усі, хто об’єднуються на час Собору і після нього, зберігають ті позиції, якими вони володіли до 15 грудня 2018 року. З часом, природньо, ми будемо бачити, як саме провести цю адміністративну реформу. Наразі пройшло дуже мало часу і зараз говорити про певні реформи ще рано. Ми будемо робити все з розумом.
Часто запитують про календар. Коли ми побачимо, що буде повна підтримка цієї реформи, тоді втілимо її у життя. Ми бачимо приклади інших церков. Наприклад, Елладська православна церка, де на підґрунті календарної реформи стався розкол. Ми повинні проаналізувати, як такі реформи відбувалися в інших помісних православних церквах, взяти за взірець і втілювати найкраще. Найперше потрібно, щоб наші вірні жили згідно з тими заповідями, які дав нам Господь.
Ми готові відходити від тих російських імперських традицій, які протягом століть укорінювалися в життя православної України. Ми будемо робити відхід від цього поступово. Наші архієреї носять головний убір, який близький до грецької традиції. На Галичині і Західній Україні ці зміни вже відбуваються. Священичий одяг вже давно наслідує грецькі традиції. Якщо це робити примусово, то воно не буде мати сприйняття. Тому ми зараз дали певний дозвіл: хто бажає добровільно та поступово міняє священиче облачення та побутові речі. І ми будемо надалі наближатися до добрих українських традицій в церковному житті.
Зараз розпочали реформувати календар, приділяти увагу вшануванню наших українських святих. Також важливою є реформи духовної освіти. Навіть статут, який ми прийняли 15 грудня, наближений до грецької традиції. Важливо робити все поступово, щоб люди сприймали це з розумінням та радістю, а не з примусу.
Про стосунки ПЦУ та УГКЦ
У нас добрі та теплі стосунки з нашою братньою УГКЦ. Після обрання мене предстоятелем ми мали зустрічі з його Блаженством владикою Святославом. Ми повинні шукати точки, які нас об’єднують. Ми можемо співпрацювати і в соціальному служінні і в освітньому просторі. Я вірю, що в майбутньому ми будемо співпрацювати, щоб мати єдину Українську Державу, в якій буде комфортно жити, як православним, так і греко-католикам. Не думаю, що у нас будуть суперечки. Ми будемо примножувати те добре, що було зроблено до цього часу.
Про стосунки ПЦУ та РКЦ
У мене були зустрічі з духовенством Римо-католицької церкви. Ми будемо також поглиблювати стосунки. Вірю, що і з боку РПЦ також буде позитивне налаштування щодо того, щоб розвивати та поглиблювати стосунки з Православною церквою України. Ми відкриті!
Соціальне служіння
Ми приділятимемо увагу соціальному служінню, бо Церква покликана робити добро. Кожен християнин покликаний творити добро і проявляти добро до своїх ближніх. Є багато тих, хто потребує нашої підтримки. Навіть не у матеріальному плані, а в моральній підтримці. Зараз ми розробляємо план дій щодо соціального служіння в нашій Церкві. Ми повинні посилити те, що вже є. У нас є відповідний синодальний відділ соціального служіння і його очолює владика Донецький Сергій.
Як предстоятель я намагаюся задати тон. Я щотижня буваю в соціальних закладах, відвідую хворих дітей, зі студентами богословської академії йду на Майдан і роздаю їжу, щоб привернути увагу інших ієрархів до цих проблем. В Україні складна ситуація, є бідність. Але без свободи, яку ми можемо втратити, ніколи не буде добробуту. Якщо буде свобода, незалежність та справедливість, то буде і добробут. Ми бачимо, що відбувається на окупованих територіях в Криму і на Донбасі, і там нема добробуту. Тому на першому місці мають бути ідеали свободи. Поступово ми здолаємо межу бідності і добробут буде прерогативою нашого життя.
Молодь і Церква
Ми будемо поглиблювати все те, що стосується заклику молоді, яка повинна бути в церкві і відвідувати храми. У Європі є негативна тенденція, що храми закривають і здають в оренду, вони стають непотрібними, нема кому відвідувати. Тому треба приділяти увагу вихованню наших дітей та загалом української молоді. Ми співпрацюємо з різними організаціями і хочемо в Церкві зробити окремий відповідний відділ, який очолить владика Нестор, архієписком Тернопільський. Ми готові до співпраці.
Післямова
Звичайно, ми свідомі, що перепони будуть, будуть і випробування, але якщо ми — єдині і працюємо на розвиток, то ці перешкоди не заважатимуть. Шлях правди завжди важкий і тернистий. Якщо ми з Богом, то завжди перемагатимемо.
Вірю, що ми отримаємо перемогу в цій війні. Україна переможе і буде сильною, європейською державою. Це незмінний курс, який зафіксований у нашій конституції. Вона має стати повноцінним членом ЄС і увійти до НАТО. Ми не прагнемо чужого, але хочемо бути господарями у своєму домі. Ми не прагнемо чогось надзвичайного, а лише того, що нам належить як українській нації. На жаль, три століття російського гніту засіли у свідомості громадян, які й досі не вірять, що Україна може бути незалежною державою. Вони вірять, що можна все повернути. І вони чекають під час кожних виборів цього повернення, якого вже ніколи не буде.
