Музика, що лікує: Органістка Юлія Ландау зіграє у Львові музику катастрофи і зцілення.
Про катастрофи і відновлення
Органістка зі Славутича Юлія Ландау вперше у Львові виконає симфонію Мікаела Тарівердієва "Чорнобиль".
Сам Тарівердієв говорив про цей твір так: "Я не збирався писати нічого про Чорнобиль. Навесні 1987-го симфонія для органу, яку я назвав “Чорнобиль”, з'явилася в мені сама. Вона прийшла одразу, цілою. Я мав таке відчуття, ніби я всього лише приймач, що вловив відлуння якоїсь хвилі. Я просто сів у студії за свої інструменти і зіграв цю симфонію цілком. Потім почався період перенесення спійманих мною звуків на папір. Але це було потім. А спочатку я її просто зіграв. І записав на магнітофон”. Пізніше тема Чорнобиля не раз знаходила композитора, а він називав себе “опроміненим”.
Для Юлії Ландау Чорнобильська катастрофа – особиста трагедія. Вона родом із Прип’яті, міста-супутника ЧАЕС, її батьки працювали на станції, труби якої було видно у вікно їхнього дому. Ми розпитали Юлію про те, що значить для неї твір, який вона виконає 12 квітня у Львівському органному залі.
– За останні два роки, коли я працювала над Симфонією і грала її на концертах, таке питання я чула багато разів, і кожного разу приблизно однаково розповідала, навіть уже трохи автоматично, що так, це моя історія, ми жили в Прип'яті, батьки працювали на Чорнобильській станції і чудом залишилися живими під час аварії, що ми були евакуйовані з міста. Розповідала про весь цей біль, жах і відчай, що ми пережили, як і всі інші люди, котрі опинилися у цій історії. Але, мабуть, від кількості розповідей моя власна емоційна напруга почала потихеньку згасати, і на її місце прийшли, по-перше, думки про те, чим насправді для мене є ця історія. А по-друге, переживши та переосмисливши все це ще раз у дорослому віці – в музиці та розповіді, з'явилося бажання залишити спогади в минулому, таким чином звільнитися та іти далі. Тобто сама музика, досить страшна і важка, неочікувано мала неймовірний терапевтичний ефект. Тому я відчуваю її як дуже універсальну. Вона може бути, насправді, не тільки про Чорнобильську катастрофу, а про будь-яку катастрофу в житті людини, що ламає звичний порядок, систему або структуру буття. Про те, що повністю вибиває землю з-під ніг, примушує втратити відчуття нормальної реальності і нарешті прокинутися від щоденного механічного існування. Це дійсно руйнування всього, чим жив і в що вірив, зникнення звичних орієнтирів й опор. І необхідність, переживши хаос і відчай, шукати нові сенси, починати життя з початку. Сама структура Симфонії мені дуже подобається тим, що перша частина – "Зона" – це музика-розповідь безпосередньо про катастрофу. Як сказала моя мама, яка була на станції в ніч з 25-го на 26-е квітня, "Так, правда, так все і було, як у цій музиці". А друга частина – "Quo vadis?", або у перекладі "Куди ідеш?" – це і є роздум, пошук відповідей на питання, а можливо, і пошук подальшого сенсу життя.
Для мене і ця музика, і взагалі вся ця історія ще й про те, що ми, люди, створюємо на Землі деструктивні системи і режими, в яких цінність людського життя і щастя посідають останнє місце, а потім самі стаємо заручниками і жертвами цих режимів. Знаєте, дуже важко було усвідомити мені, в той час дитині, що я дійсно стала жертвою системи, створення якої допустили мої батьки, батьки моїх батьків і т.д. Я виросла в радянській дійсності зі співом гімну Союзу кожного ранку в школі та ілюзією, що життя в цій країні щасливе і правильне. Але катастрофа звільнила від усіх ілюзій і показала навіть мені, тоді восьмирічній дитині, всю нелюдськість і жорстокість системи, в якій ми жили. Показала те, що людина у ній була не особистістю, а лише матеріалом для втілення чиїхось божевільних планів. І тоді я зрозуміла, що цінність людського життя є абсолютною і завжди має бути на першому місці.
Інша реальність
У другій частині концерту Юлія виконає твори Йоганна Себастьяна Баха – Хорали "Wenn wir in höchsten Nöthen sein" (“Коли ми у найбільшій скруті”), “Ich ruf zu dir, Herr Jesu Christ” (“До Тебе, Господи, взиваю”) та Арію з оркестрової сюїти Ре мажор. Мабуть, це найвдаліше поєднання, музика будь-якого іншого композитора була би не доречною поруч із цією симфонією. “Для мене це така музика, що зцілює всі душевні рани, виносить за межі земного існування, дає світлу надію і допомагає відчути Божу любов”, – каже Юлія про Баха.
Цю музику вона дівчинкою вперше почула на концерті у Київському будинку органної та камерної музики. І так була вражена звуками органу, що це перевернуло все її життя.
– Звуки органної музики відкрили для мене цілий світ, щось з абсолютно іншої реальності або з іншої планети. Ця музика на мить вгамувала мою величезну жагу краси і свободи, яку я відчувала з самого раннього дитинства. Але не можна сказати, що я одразу вирішила навчитися грати. Це уявлялося чимось, що не мало нічого спільного з моїм тодішнім життям, настільки нереальним, наскільки, можливо, вам здалася б нереальною можливість прямо зараз побачити Бога.
Здійснення мрії
Юлія Ландау закінчила музичну школу за класом фортепіано. Працювала перекладачем на круїзному лайнері, виховувала дітей. Але мрії про органну музику не давали їй спокою. І ось 2013 року мрія здійснилася. Юлії на той час було 38.
– Можливість навчатися грати на органі я отримала 4,5 роки тому, коли випадково зустріла Ольгу Вадимівну Дмитренко в костелі св. Олександра. Там проходив виступ її учнів. Під час концерту я вагалась, попросити чи не попросити про уроки. Думала, що вона відмовить, адже за півроку до цієї зустрічі я отримала відмову в славутицькій школі мистецтв, коли просила про уроки фортепіано. Мені відповіли, що оскільки я вже не дитина, то займатися зі мною безперспективно. Але Ольга Вадимівна погодилася, і я почала їздити у її школу.
Спочатку всі стверджували, що нічого не вийде. Роки через два почали говорити, що це щось героїчне – їхати майже три години в один кінець на навчання. Навіть я вже вважала це чимось особливим, аж поки один знайомий музикант не розповів мені, що декілька років їздив по п’ять годин в один кінець на навчання. Це миттєво вилікувало мене від будь-якого “героїзму”. Хоча часто просять розповісти цю мою історію, захоплюються нею, але я думаю, що у ній немає нічого особливого: у кожної людини свій шлях, свої радості та труднощі, і моя історія нічим не відрізняється від тисяч інших.
Орган для міста
Через два роки Юлія дала в Києві перші концерти. А потім вирішила грати в своєму місті. Родичі допомогли купити їй електронний орган. Задля концертів його доводилося щоразу перевозити у костел. Тоді й виникла думка купити окремий інструмент для міста.
– Я взяла участь у конкурсі "Громадський бюджет участі" (він проходив у різних містах, у тому числі – в Славутичі) з проектом під назвою "Центр органної музики", стала однією з переможниць конкурсу й отримала гроші на купівлю органа для міста. Ми придбали електронний орган Viscount Vivace 60, встановили його в залі славутицької мерії, де тепер і проходять концерти.
Це дійсно хороший інструмент із красивим звуком і достатньою кількістю регістрів, щоб грати будь-яку органну музику. Наскільки я знаю, такий концертний орган на території Чернігівської області є тільки в Славутичі.
Інструмент привезли з Італії 26 грудня 2016 року. Перший концерт відбувся 8 березня наступного року. В залі був повний аншлаг. Величезний плюс електронного органу в тому, що він мобільний. Завдяки цьому відбувся концерт просто неба у рамках міжнародного фестивалю кіно й урбаністики "86", який проходить у Славутичі. Назва — це рік вибуху на ЧАЕС та рік заснування Славутича, який побудували для працівників станції та їхніх родин.
“Я тільки радію і дякую Богу за те, що маю можливість робити те, що люблю. До речі, це не тільки орган”, – каже Юлія. Окрім музики вона активно займається громадською діяльністю, зокрема бере участь у русі за права жінок. А ще жити не може без рукоділля. “Люблю працювати з нитками, тканинами, кольорами”, – розповідає органістка. Вона показує фото своїх ляльок. Усе – і самі ляльки, і їхні костюми, і вишивка на них – її робота. Дивлячись на її гуцулку чи індусів, розумієш, що талановита людина талановита в усьому.
