Сфера оподаткування залишається однією з найбільш проблемних та корумпованих суспільних сфер в Україні. Згідно з опитуванням підприємців, проведеним Тransparency International в серпні – жовтні поточного року, корупція в податковій службі в рази перевершує корумпованість митної служби, агентства земельних справ та інших державних служб.
Минулого року уряд голосно повідомляв про проведення податкової реформи, проте цьогоріч довелося продовжувати розпочате й удосконалювати підходи. «Гал-інфо» поспілкувалося з керівником Українського медіа-центру реформ та Уповноваженим з питань підприємництва при ДФС Тарасом Качкою, аби дізнатися, як просувається податкова реформа та, зокрема, реформа Державної фіскальної служби. Окрім того, було заторкнуто питання призначення посадових осіб та встановлення митних зборів на Львівщині.
Пане Тарасе, майже рік тому Кабмін вже оголошував про здійснення податкової реформи. Чому, на ваш погляд, вона не спрацювала?
Минулого року йшла робота над формуванням підходів до податкової реформи, що відбувалося, нагадаю, на тлі кризи державних фінансів та процесу відновлення стабільності бюджету. В підсумку наприкінці 2014 року були схвалені зміни до податкового кодексу, які містили окремі реформістські елементи, як-от реформу податку на прибуток. З іншого боку, зміни були спрямовані на відновлення стабільності державних фінансів, тому спричинили навіть збільшення податкового навантаження і на фізичних, і на юридичних осіб. З’явився військовий збір, збільшилося оподаткування пенсій, пасивних доходів тощо. Загалом зміни приймалися доволі хаотично, від чого постраждала якість тексту податкового кодексу. Відтак, говорити про те, що податкова реформа відбулася минулого року, важко.
Цього року робота в уряді фактично поділилася на два треки. Перший трек – це інституційна реформа Державної фіскальної служби. Річ в тому, що питання щоденної діяльності ДФС викликає навіть більше критики та пропозицій із боку бізнесу, ніж питання ставок податків. Другий трек – це реформа податкового кодексу та податкової політики. Цього року до обговорення принципів реформи було залучено бізнес та експертів й проведено неймовірну кількість консультацій. Але податки в певному сенсі нагадують футбол, на якому всі зазвичай розуміються краще, ніж професійні футболісти. Тому пропозиції, з якими за підсумками консультацій вийшло Міністерство фінансів, не були сприйняті з ентузіазмом. Податки – це місце перетину інтересів усіх суспільних груп, тому кількість інтересів, які потрібно враховувати, зашкалює.
Хто просуває реформістські ідеї, а хто обстоює консервативні? Можна називати прізвища.
Коло людей, які долучені до розробки податкової реформи, сформоване ще з минулого року, незважаючи на те, що змінювалися їхні посади. Скажімо, Олена Макеєва торік входила до робочих груп в якості аудитора (експерта), а сьогодні вона є заступником міністра. Роман Насіров був головою податкової та митної політики Верховної Ради, а сьогодні очолює ДФС. Ідеї, які пропонуються, кардинально не відрізняються від ідей, які пропонувалися торік. Інша справа, що вони мають бути якісно прописані.
На прикладі ідеї системи електронного адміністрування податку на додану вартість я можу проілюструвати, скільки часу потребує доопрацювання незрілої ідеї. Бізнес говорить про цю ідею з минулого літа. З 1 січня 2015 року вона запрацювала у тестовому режимі, і протягом цього періоду назбиралася купа зауважень. З 1 серпня вона почала працювати в звичайному режимі, й знову потребує корегування. Тобто всі ідеї потребують часу для написання закону, ухвалення та впровадження.
Чи передбачає реформа податкової політики докорінну зміну відносин між платником податків і державою?
Я скажу навіть більше – без вирішення цього питання будь-яка реформа буде невдалою, тому даний чинник є головним при виборі моделі податкової політики. Усі моделі – і консервативна, і ліберальна – впираються у потребу детінізації економіки. Слід розуміти, чому бізнес іде у тінь. Консультації з бізнесом показують, що причина не лише в ставках податку, але також у надмірному тягареві на фонд оплати праці. Крім того, існує велика проблема, пов’язана з тим, що ДФС будь-якою ціною старається зібрати гроші на суму, максимально наближену до розміру видаткової частини бюджету. Зараз є дуже багато прикладів, коли під час інспекції податкові інспектори «зі стелі» дораховують неймовірні суми податків на прибуток, на додану вартість тощо. Відтак, завдання №1 полягає у тому, щоб великий і малий бізнес міг спокійно працювати із ДФС. Фактично йдеться про проблему кадрової політики Державної фіскальної служби, виховання відповідних навичок у працівників. Якщо вдасться інституційна реформа ДФС, то будь-яка модель, запропонована Мінфіном, призведе до нормального результату.
Як ви бачите інституційну реформу ДФС?
ДФС переживає комплексну реорганізацію. Є чітке розуміння, у що вона має перетворитися, є розуміння засад кадрової політики. Сьогодні розпочинається впровадження кількох дуже важливих блоків. По-перше, укрупнення офісу по роботі з великими платниками податків, адже левову частину доходів приносять саме великі платники. По-друге, реорганізація аудиту, тобто структури, яка відповідає за перевірки бізнесу. Зараз у Києві проводиться експеримент щодо перенесення аудиту з низового рівня на якомога вищий рівень, що дає змогу централізувати даний процес та оновити кадровий склад аудиту (і в такий спосіб – зняти проблему необґрунтованих дорахувань). Третій аспект – це впровадження реального аналізу ризикованих підприємств. Нарешті потрібно відмовитися від настанови, що кожен бізнес є апріорі порушником. Натомість потрібно завчасно відстежувати потенційно проблемні бізнеси й приходити тільки до них. Сьогоднішні методики дозволяють оцінювати загрози на відстані, але в Україні це не розвинуто. По-четверте, ефективне оскарження дій ДФС без звернення до суду. Це або адміністративне оскарження, або інститут медіації, який пропонується до впровадження.
Засади кадрової політики ДФС справді викликають питання. Прокоментуйте, будь ласка, призначення голови служби Романа Насірова, адже точилося багато розмов про непрозоре призначення.
Я вже це коментував для преси, тож повторюся. Треба мати на увазі природу призначення. Де-юре призначення робить Кабмін своїм розпорядженням. Інша річ, що сьогодні з’являється нова якість кадрової політики, коли до відбору долучається громадськість. Залучення фахівців із підбору персоналу, бізнесу, громадянського суспільства робить процес більш прозорим. Але це не означає, що ми повинні підмінювати консультаціями юридичний аспект. Останнє слово залишається за Кабміном, зокрема, прем’єр-міністром. Я розумію, що важливі призначення в Україні завжди оцінюються з точки зору політичних впливів: який олігарх впливає, яка політична фігура. Це політична культура в Україні. Насправді у рамках консультування відбулася більш-менш об’єктивна робота з відбору кандидатів. Спочатку було відібрано 10, потім 5 кандидатів, зрештою, фіналісти, і на всіх стадіях обговорювалися кандидатури. Тому казати, що Роман Насіров не відповідає вимогам, некоректно.
Аналогічні питання викликало призначення голови Львівської обласної ДФС Ігоря Кондро. Нещодавно Олена Макеєва розповіла, що консультувалась із приводу його призначення тільки з двома представниками львівської громадськості. Чи не виходить, що оголошується максима – консультації із громадськістю, але робиться це побіжно й знехотя?
Коли ми говоримо про кадрову політику, то набагато важливішим є не вирішення конкретної проблеми, а створення нормальної системи. Бо в нас є три підходи до формування кадрової політики. Є традиційний підхід, коли ми шукаємо впливи під час призначення чиновника. Це наша українська традиція. Друга крайність – повністю бути заручником громадської думки при формуванні кадрової політики. Тобто з громадськістю потрібно консультуватися якомога більше. Саме це цього року й робить Мінфін. Але все одно треба пам’ятати, що саме посадові особи, які призначають своїх підлеглих, приймають рішення після всіх консультацій. Це їхнє право в межах існуючого законодавчого поля.
Ще одна суто львівська історія. Президент свого часу підписав закон, згідно з яким ремонт доріг державного значення в чотирьох областях України має здійснюватися за рахунок коштів, які надходять від перевиконання плану митних платежів. У Львові цього року було перевиконання, і в вересні розпочався ремонт двох доріг: Сколе – Славське та Львів – Радехів. Відбувався ремонт, аж раптом ДФС збільшило планові обсяги митних надходжень для Львівщини. Олег Синютка сказав, що таким чином ДФС саботує ініціативу президента. На якій підставі були збільшені митні платежі?
Також треба розуміти, що це експеримент. Від самого початку це не є надійним джерелом надходжень, яке гарантоване обласним чи місцевим бюджетом. Тобто рішення щодо можливості використання цих коштів для потреб будівництва доріг було ухвалене, але при цьому чітких правил з приводу того, чи має право ДФС змінювати ставку, а також з приводу критеріїв для визначення нормальної базової ставки цей закон не встановив. В Україні є досить велика інфляція, девальвація, є оперативна оцінка зростання-падіння імпорту, тому корегуються різні показники. Оскільки не було чітко зафіксовано можливість підняття чи зменшення даних показників, то природно виникають питання й такі заяви. Аналогічні питання виникли і в Одесі, тому потрібно насамперед з’ясувати, наскільки правомірно діяла ДФС. Наскільки мені відомо, нічого екстраординарного в плані перегляду показників не відбулося.
Розкажіть про зміни в оподаткуванні ІТ – бізнесу. Це важливе для Львова питання.
ІТ-індустрія справді добре використала спрощену систему оподаткування для розвитку. Уряд перебуває сьогодні у складній ситуації. Якщо ви подивитеся на презентації Андрія Журжія, то він показує це з арифметичної точки зору. Припустимо, є два підприємці. Один працює із трудовою книжкою відповідно до трудового договору й сплачує ПДФО та ЄСВ, отже, сумарно 60%. Поряд сидить така само людина, виконує таку само роботу, але платить лише символічні 4% ЄСВ. Завдання полягає у тому, щоби наблизити ці показники: або в бік 60%, або в бік 4%. Проблема полягає у тому, що, не переглядаючи тривалий час умови оподаткування в ІТ-сфері, держава створила певні очікування в айтішників, і тепер вони заявляють, що усе кинуть і переїдуть у Польщу. Вибачте, але в Польщі оподаткування фізичних осіб є значно більшим, ніж те, що пропонує сьогодні Міністерство фінансів.
Й наостанці запитання щодо оподаткування українських підприємств, що працюють на окупованих територіях. Кому вони платять податки – нам чи окупантам?
Усі підприємства, які працюють на окупованих територіях, платять нам. Є специфічний режим, вони перереєструвалися й працюють. Зрозуміло, що працюють з ускладненнями, ситуація погана, але юридичний механізм для роботи цих підприємств на території України створено.
Окупанти не змушують їх платити податки?
Змушують, але це бандитські вимоги. На жаль, єдиний спосіб розв’язати проблему – це врегулювати ситуацію зі збройним конфліктом. Іншого варіанту немає. Це стосується й Криму. Питання незаконної окупації та експропріації підприємств, які знаходяться на окупованій території АР Крим, – це питання, яке існує в площині конфлікту між Україною та Росією й вирішується, відтак, в іншій площині, ніж робота ДФС чи Міністерства фінансів.
Розмову вів Сергій Стуканов.
